Консуело - Жорж Санд
— Прекрасно чую, вчителю, але бачу, що ви зовсім нічого не зрозуміли з того, що я вам розповіла.
— Як це я нічого не зрозумів? Що ж, по-твоєму, я перестав тепер навіть розуміти?
І вузькі чорні очі маестро знову злобливо заблискали. Консуело, яка знала Порпору як свої п'ять пальців, бачила, що не треба здаватись, якщо вона хоче, аби її вислухали.
— Ні, ви мене не зрозуміли, — заперечила вона впевненим тоном, — ви, мабуть, припускаєте в мені марнославство, якого в мене немає. Я зовсім не заздрю багатству великих світу цього, будьте в цьому певні, і ніколи не говоріть мені, дорогий учителю, що воно відіграє яку-небудь роль у моїх ваганнях. Я нехтую переваги, отримані не особистими заслугами. Ви виховали мене в таких принципах, і я не могла б зрадити їх. Але в житті все-таки є щось, окрім грошей і марнославства, і це щось настільки коштовне, що може відшкодувати й захват славою, й радощі артистичного життя. Це — любов такої людини, як Альберт, це — сімейне щастя, сімейні радощі. Публіка — владар тиранічний, примхливий і невдячний. Шляхетний чоловік — друг, підтримка, друге «я». Якби я полюбила Альберта так, як він мене любить, я перестала б думати про славу й, імовірно, була б більш щаслива.
— Що за дурні слова! — вигукнув маестро. — 3 глузду з'їхала ти, чи що? Та ти просто вдарилась у німецьку сентиментальність! Боже мій, до якого презирства до мистецтва ви дійшли, графине! Ви самі щойно зараз говорили, що ваш Альберт, як ви дозволяєте собі його називати, вселяє вам більше страху, ніж потягу, і ви вся холонете від жаху біля нього; крім того, ви розповіли мені ще багато іншого, що я, з вашого дозволу, прекрасно чув і зрозумів. А тепер, коли ви позбулися його переслідувань, коли ви знову здобули волю — це єдине благо артиста, цю єдину умову для його розвитку, — ви з'являєтеся до мене й запитуєте, чи не потрібно вам повісити собі камінь на шию, щоб кинутися на дно колодязя, де живе ваш коханий ясновидець? Ну й прекрасно! Робіть, як вам завгодно, я більше не втручаюся у ваші справи, і мені більше нема чого вам сказати. Не буду я витрачати часу з особою, яка не знає сама, що вона говорить і чого хоче! У вас немає здорового глузду. От і все. Уклінно дякую.
Висловивши це, Порпора сів за клавесин і почав імпровізувати, сильною, умілою рукою підбираючи найскладніший акомпанемент. Консуело, втративши надію цього разу серйозно обговорити з ним питання, що її цікавить, придумувала, як би привести його хоча б у більш спокійний настрій. Їй це вдалося, коли вона почала співати національні пісні, вивчені в Чехії; оригінальність мелодій привела в захват старого маестро. Потім вона потихеньку вмовила Порпору показати їй свої останні твори. Вона проспівала їх із аркуша з такою досконалістю, що маестро знову став захоплюватися нею, знову відчув до неї ніжність. Бідолаха, не маючи біля себе талановитих учнів, а до кожної нової особи він ставився з недовірою, давно не мав такої радості, як чути свої твори, виконувані прекрасним голосом і зрозумілі прекрасною душею! Він був до того розчулений, прослухавши, як його талановита й завжди покірна Порпоріна виконує створені ним твори саме так, як він їх задумав, що навіть заплакав радісними слізьми і, пригортаючи її до серця, вигукнув:
— О, ти перша співачка у світі! Голос твій став удвічі міцнішим і сильнішим, і ти досягла таких успіхів, немовби я щодня протягом усього цього року займався з тобою. Ще, ще раз, дочко, повтори мені цю тему. Уперше за багато місяців ти мені даєш хвилини давно не звідуваного щастя!
Вони злиденно пообідали за маленьким столиком біля віконця. Порпора був дуже погано влаштований. Його кімната, похмура, темна, завжди в безладі, виходила на кут вузької й пустельної вулиці. Консуело, бачачи, що в нього поліпшився настрій, зважилася заговорити з ним про Йосифа Гайдна. Єдино, що вона приховала від учителя, це свою тривалу пішу подорож із хлопцем і дивні пригоди, які породили між ними таку ніжну, чисту дружбу. Вона знала, що її вчитель, за своїм звичаєм, поставиться недоброзичливо до всякого бажаючого брати в нього уроки, про кого відгукнуться з похвалою. І тому вона із найбайдужішим виглядом розповіла Порпорі, що, під'їжджаючи до Відня, розговорилася в екіпажі з одним бідним юнаком і він з такою повагою й захватом говорив про школу Порпори, що вона майже обіцяла йому замовити про нього слівце перед самим маестро.
— А хто цей хлопець? — запитав Порпора. — До чого він готує себе? Звичайно, в артисти, оскільки він бідняк? Дякую за таких клієнтів! Більше я не маю наміру вчити нікого, крім синків аристократів. Ці принаймні платять, хоч і нічого не навчаються, але зате пишаються нашими уроками, уявляючи, що виходять із наших рук з якимись знаннями. А артисти всі невдячні негідники, зрадники, брехуни… Краще й не заїкайся мені про це. Не бажаю, щоб хто-небудь із них переступив поріг цієї кімнати. А якщо це трапиться, я миттєво викину його за вікно!
Консуело пробувала було розвіяти його упередження, але старий так затято стояв на своєму, що вона відмовилася від свого наміру й, висунувшись трохи з вікна в той момент, коли вчитель повернувся до неї спиною, зробила спочатку один, а потім інший знак рукою. Йосиф, який бродив по вулиці, чекаючи домовленого сигналу, зрозумів по першому знаку, що треба відмовитися від будь-якої надії потрапити в число учнів Порпори; другий знак говорив про те, що йому не варто з'являтися раніше, ніж через півгодини.
Консуело перевела розмову на інше, щоб Порпора забув про її слова. Минуло півгодини, і Йосиф постукав у двері. Консуело пішла відмикати й, удаючи,
