Емілі виростає - Люсі Мод Монтгомері
Якими нас бачать інші люди
Емілі саме скінчила мити підлогу на кухні, відтак притрушувала її піском у доволі вибагливий і в чомусь навіть граційний спосіб, що був однією зі сталих традицій Місячного Серпа як винахід прапрабабці, славної своїм «Я тут залишусь!» Тітка Лаура навчила Емілі, як це робити; дівчинка пишалася своїм умінням. Навіть тітка Елізабет — і та зволяла визнавати, що Емілі справляється з тією роботою вельми добре, а коли вже хвалила тітка Елізабет, то всякі інші оцінки були недоречними і зайвими. Місячний Серп був єдиною господою в Чорноводді, де підлогу посипали піском; в інших оселях господині давно вже освоїли новіші методи прибирання, незрідка навіть механічні. Але панна Елізабет Муррей і чути не хотіла про подібні новації. Допоки вона є повноправною господинею Місячного Серпа, у домі щовечора горітимуть свічі, а підлоги регулярно посипатимуться піском.
Ту мить, як Емілі закінчила свою роботу й відставила вбік, попід вікно, посудину з піском, з передпокою долинули чужі голоси. Позирнула у віконце і переконалася, що голоси належали панні Саломеї Поттер та пані Анні Сіріллі Поттер, які, поза сумнівом, прийшли у справі задуманого ними Товариства Жіночої Взаємодопомоги. Гості зупинилися біля дверей на кухню. Так заведено було в Чорноводді: якщо відвідини були діловими, тобто відвідували з метою отримати якісь відомості чи у справах фінансових, торговельних або громадських, то заходити належало дверима «для челяді».
Пані Анна Сірілла постукала двічі. Та Емілі, за розпорядженням тітки Елізабет, для прибирання кухні вдягнула цілком допотопний халат тітки Лаури, не менш кумедний, ніж отой незабутній «ляльковий фартух», і навіть не думала постати у такому вбранні перед очима двох не вельми доброзичливих — вона це знала! — жінок. Тому чекала, поки тітка Елізабет почує стукіт і відчинить їм двері, а тоді вона вислизне до своєї кімнати, де матиме змогу свій блазенський одяг перемінити на більш пристойний.
Панна Поттер була худорлявою їдкою пліткаркою, яка нікого не любила, а вже Емілі на дух не зносила. Пані Анна Сірілла — осадкуватою, втім, гарненькою жіночкою, що так само полюбляла пліткувати. А що позірно була доброзичливою і лагідною, то протягом тижня їй вдавалося заподіяти лиха більше, ніж панні Поттер за цілий рік. Емілі ставилася до неї з насторогою, хоч, попри все, вона їй подобалася. Не раз вона чула, як пані Анна висміювала людей, що з ними віч-на-віч була чарівливо милою і солодкою, а надто глузувала з недоладностей у зовнішньому вигляді, зокрема з того, як одягаються деякі жінки, — адже походила з родини кравця, що проживала в Гусячому Ставі.
І знову стукіт. Цього разу стукала панна Поттер, Емілі впізнала її наполегливе, нервове «стаккато». Жінки, очевидно, втрачали терпіння. Хай собі стукають хоч до вечора, вирішила Емілі. Не відчинить вона їм дверей у цьому старосвітському халаті — не відчинить, і край. І раптом зачула голос Перрі, який сповіщав жінок, що панна Елізабет за стодолою — обриває малину. Він зараз же піде по неї, а пані тим часом, якщо їхня ласка, нехай розташуються в кухні й трохи зачекають. На відчай Емілі, саме так і сталося. Ледве встигла вона сховатися в запічку. Панна Поттер сіла, крісло під нею затріщало. Сіла й пані Поттер, сукня її зашелестіла. Тут Емілі зрозуміла, що потрапила у справжню пастку. Було їй дуже гаряче і задушно. Одну мала надію: що Перрі незабаром відшукає тітку Елізабет.
— Ох, і спекотно ж тут, — простогнала пані Анна Сірілла.
Бідолашна Емілі… А втім, не називаймо її бідолашною. Вчинила вона дуже нерозумно, і на співчуття не заслуговує. Отже, Емілі цілком поділяла думку пані Поттер: було гаряче і задушно.
— Мені спека дошкуляє менше, ніж людям огрядним, — зауважила панна Поттер. Сподіваюсь, Елізабет не змусить нас довго чекати. Чуєш кроки Лаури на горищі? Але з нею говорити немає сенсу — Елізабет не зважить на жодну обіцянку сестри, бодай тому, що обіцяла не вона, а Лаура. Бачиш, підлогу тільки-но притрушували піском. А як тут усе занедбано! Елізабет має поправити кухню, одначе для цього вона є занадто скупою. Онде свічі, приготовані на вечір, а все через те, що трохи гасу для нашої Елізабет коштує задорого. Гм, не забере ж своїх грошей із собою в труну, буде змушена залишити їх на поверхні землі — дарма що Мурреївна.
Емілі аж здригнулася. Враз вона здала собі справу, що нині вперше від того пам’ятного вечора у Травневому Гаї підслуховує чужу розмову. Тоді вона чинила це зумисне, бо дядечки з тітоньками вголос вирішували її долю, визначали все її майбутнє життя, тож, сховавшись під столом, вона силкувалася довідатись про їхнє рішення принаймні на дванадцять годин раніше. Тепер вона підслуховує, так би мовити, ненароком — лишень для того, щоб не показатися перед гостями у зовсім комічному, на її думку, вбранні. Та це аж ніяк не міняло суті справи: панна Поттер і далі вправлятиметься у лихослів’ї, не підозрюючи про сторонні вуха, а Емілі ненароком, мимоволі привласнюватиме чужі секрети.
Емілі гнівалася на панну Поттер: тітка Елізабет не є скупою! А коли й так — чому це повинно її обходити? Емілі незрідка сама критикувала тітку Елізабет, одначе подумки, не розтуляючи вуст. Але чути, як її критикує, ба більше — паплюжить хтось чужий — о ні, це просто нестерпно! А шпилька на адресу Мурреїв, Мурреїв як цілого роду! Емілі навіть уявила собі лихий вогник в очах панни Поттер, коли та свою шпильку відпускала. Що ж до свічок…
«Мурреї, щоб ви знали, краще бачать при світлі свічок, аніж ви при яскравому світлі
