Руїни бога - Кейт Аткінсон

на подвійному ліжку. Берті говорила уві сні з самого малку, майже відтоді, як навчилася говорити, проте, на радість Сонні, тієї ночі не зронила ані звуку. Він поклав під подушку камінець на щастя. Вранці одразу сягнув по нього. «О господи», — сказала Віола, коли він поклав його біля тарілки зі сніданком.

Після того, як вони поснідали жовтою, мов сонце, яєшнею, дружина фермера знову одягла їх зі своїх запасів. Сонні отримав чисті шорти й сорочечку фірми «Аертекс», а Берті — сукенку з принтами, збірками на ліфі й білим комірцем, як у Пітера Пена. Вони виглядали, як не її діти.

Фермер відвіз їх на станцію, де вони сіли на потяг до Лондона, а на Кінґс-Крос пересіли на лінію до Йорка.

— Привіт, — сказав Тедді, коли відчинив двері й побачив на порозі біженців. — Який приємний сюрприз.

1947

Ця безжальна зима

Лютий.

На Стрітення у білому вбранні

Милується підсніжник в напівсні.

Я ледь не проґавив підсніжники у рівчаку при живоплоті. Вода у рівчаку була німа, «мов камінь», як у всіх ставках і каналах острова, тож я не чекав, що Вордсвортів «відчайдух-провісник весни» вже виткнувся. Зазвичай підсніжники розквітають до Стрітення (2 лютого), подекуди їх навіть називають «дзвониками на Стрітення», проте цієї глупої і довгої зими ми, звісно, не образилися б, якби вони трохи затрималися.

Ненсі позіхнула — Тедді помітив, але змовчав. Вона сліпала над в’язанням — лампа була надто тьмяна. Штормило, по цілій країні вирубало електрику, але їхньої ферми це не стосувалося — у них електрики й не було. Внизу були гасові й парафінові лампи, нагорі — свічки. Вони тулилися до вогню — єдиного джерела тепла, як не рахувати один одного. Тедді нахилився потурсати колоду в каміні кочергою, поглянув на Ненсі й подумав: вона зіпсує собі зір з таким освітленням. Вона в’язала йому жилетку в складній техніці фейр-айл. «Це не схема, а математика», — пояснювала вона. Схеми були в усьому. Математика — «єдина істина», так казала Ненсі. — Не любов? — питав Тедді.

— Ну, звісно, любов теж, — відмахувалася Ненсі. — Любов важлива, але це абстракція, а цифри — абсолютна істина. Цифрами маніпулювати не можна.

«Це не вичерпна відповідь», — подумав Тедді. Йому здавалося, що саме любов — це абсолют, який долає всі інші міркування. Здолала ж вона все у його випадку?

Вони побралися восени 45-го у Челсі, з гостей були лише їхні сестри, Урсула і Бея, які й виступили свідками. Тедді надягнув форму, але без медалей, Урсула випросила в Іззі довоєнну паризьку сукню, не сказавши, навіщо, а Бея помогла Ненсі підрихтувати її так, щоб та була менш пишна і більш доречна в умовах жорсткої повоєнної економії. Бея вранці купила у Ковент-Ґардені великі кошлаті хризантеми іржавого кольору, з яких зробила мистецький букет. Квіти прекрасно пасували до сріблястої шовкової сукні. Бея до війни вчилася у Коледжі мистецтва імені святого Мартіна — з усіх дівчаток Шоукросс мала найбільший мистецький хист, хоча Міллі посперечалася б. Тедді досі подумки називав їх дівчатками, хоча найстаршій, Вінні, було вже сорок.

Ані Тедді, ані Ненсі й подумати не могли про бучне весілля одразу після війни. «І хто б вів мене до вівтаря? — спитала Ненсі. — Мені буде сумно, якщо віддаватиме мене не татко». Майор Шоукросс помер за кілька тижнів до того, що ні для кого не стало несподіванкою.

Тедді здавалося, що він знає Ненсі — до війни він справді її знав, — зате тепер вона весь час його дивувала. Він думав, що у шлюбі вони зіллються в одне ціле (у розмитому біблійному значенні цього слова), проте насправді був постійно свідомий відмінностей між ними. Ненсі часто виводила його з рівноваги, хоча він чекав, чи то пак, сподівався, що вона поможе йому міцно стояти на ногах.

Вони любилися з дитинства, чи принаймні так їм усі казали. «Як мене дратує цей вислів», — сказала Ненсі напередодні їхнього скромного весілля. Вони випивали у доволі обшарпаному, майже порожньому пабі неподалік від Пікаділлі, який обрали тому, що він був близько до коледжу, де вони проходили пришвидшені курси підготовки вчителів.

Учителювання входило до їхньої мрії про спокійне повоєнне життя. Власне, це була мрія Ненсі, Тедді на неї пристав, бо не зміг вигадати нічого іншого. Він не збирався повертатися до банку (до війни в нього була нестерпна робота), а пілотом лишитися не міг. Королівські повітряні сили не могли вмістити десятки, як не сотні юнаків, що хотіли лишитися в армії після війни, аби й далі літати. Країні вони стали непотрібні. Вони віддали їй усе, а їх відправили у вільне плавання. Вдячність вже не на порядку денному. За таких обставин він вирішив, що вчителювання — незгірший варіант. Йому ж колись подобалися вірші, п'єси, класичні романи. Мабуть, можна відживити давню любов і передати її наступному поколінню: це ж добре, правда? Ненсі радо підтвердила:

— Думаю, так. Та й мистецтво тепер потрібне світові, як ніколи. Воно може навчити нас тому, що людям не дано.

— А як же математика?

— А математика нас нічому не вчить. Принаймні сама собою.

Тедді не вважав, що мистецтво (чи то пак, «Мистецтво», — виправився, віддаючи належне материному впливу) конче має бути дидактичне: воно має дарувати радість, втіху, піднесення й розуміння. (Власне, саме себе). Колись воно давало йому це все. Щоправда, Ненсі була налаштована, як справжній педагог.

«Чесні вчителі, які прищеплюють дітям знання», — сказала Ненсі, її така ідея щиро тішила. Це їхня лепта до того, щоб у світу було краще майбутнє. Ненсі вступила у Лейбористську партію і вперто відвідувала зустрічі, сповнені доволі банального ентузіазму. Кіббо Кіфт належно її до такого підготував.

Вони пішли до пабу, бо Ненсі конче хотіла пересвідчитися, чи Тедді ні про що перед весіллям не жалкує й «точно певен», що готовий до шлюбу. Він підозрював, що все навпаки: це вона насправді сподівається, що її