Кров і правда - Alina Pero

Я вийшла з клубу, і холодне повітря вдарило в обличчя, змушуючи мене глибше вдихнути. В голові ще лунав гул натовпу, а перед очима стояла сцена бою. Кров, удари, фантом, що падає на підлогу… Я піджала губи і перевела погляд уперед.

Він йшов повільно, але впевнено. Темна куртка була розстебнута, а під нею виднівся брудний бинт, що промокав кров’ю. Одна рука стискала ребра, інша була опущена, ніби він беріг сили навіть для найменшого руху.

Я йшла слідом, намагаючись не привертати уваги. Але раптом він різко зупинився.

— Ти чого за мною плетешся? — його голос був низький і жорсткий.

Я завмерла, серце зробило кульбіт.

— Я...

Він обернувся, і я вперше побачила його так близько. Його обличчя було в синцях, губа розбита, а на брові свіжа рана, з якої все ще сочилася кров. Але найбільше мене вразив його погляд — втомлений, злий, ніби він давно перестав вірити людям.

— Що тобі треба?

— Ви мене не впізнали?

Він примружився, ковзаючи поглядом по мені.

— Ні. Ти що, фанатка?

— Ні. Я та, яку ви врятували від хуліганів.

Він нахмурився, ніби намагався пригадати.

— І що?

— Я просто хотіла подякувати.

Він криво посміхнувся, але в тій посмішці не було нічого доброго.

— Подякувала. Іди далі.

Я відчула, як всередині щось стиснулося. Я чекала такої реакції, але все одно це було як удар в груди.

Він уже збирався йти, але я заговорила:

— Ви ж розумієте, що вас могли вбити сьогодні?

Він повернувся, нахилив голову.

— А тебе це хвилює?

Я не знала, що відповісти. Замість цього просто сказала:

— Ви не схожі на тих, хто робить це заради грошей.

Фантом засміявся — глухо, хрипло, без радості.

— А на кого схожий?

Я мовчала.

Він подивився на мене ще мить, потім важко видихнув і пішов геть, залишивши мене стояти під самотнім ліхтарем.