Роман юрби - Валерій Олександрович Шевчук

цілий світ («Равлик літає! Диво! Чудо!»), й полетіти шукати в цій темряві білу кішку? Але навіть уві сні не все можна придумати, бо не ти сон, а він веде тебе, бо ти летиш, чи повзеш, чи ідеш, куди він скеровує, отож сиди, равлику, на лопушиному листку, жуй собі його соковиту плоть, наповнюй примітивне черевце й сумуй, бо кішка зараз поза межею твого виднозору, вона знає, куди їй треба, з ким зустрітися і що чинити. Може, вона має в цій ночі таємне побачення з якимсь рудим котярою; може, вона ловить мишей, жаб чи рибу; може, вона має другого господаря, до якого стукає кігтистою лапкою у вікно, а тоді знову перетворюється в дівчину-жінку, і там тоді закипає така любов, що аж повітря в хаті клекоче. Равлик од таких думок позеленів на лопушиному листку, навіть світитися став, йому захотілося скотитися на землю й піддатися ризику бути з’їденим їжаком, а тоді покотитися клубком на звіди й розшуки білої кішки. І він би так і вчинив, коли б не творилося це уві сні. А оскільки він був равликом зі сну Васі Равлика, братом отого єхиди, котрий сидів у Васі в голові, то тільки й міг, що погойдуватись у льолі-люлі-листку і пити лопушиний борщ, запиваючи росою, що вже висипалася на травах та бур’янах, і уявляти, що в нього не крила виросли, а лопушині вуха, він плескає тими вухами об повітря, як жінка плескачем, коли розбиває в піну білки; отож Васі, чи точніше равлику зі сну, здавалося, що він летить, летить, як кінь, змилений та спінений, летить і кличе білу кішку, а хто коли в світі чував, як кличуть кішок равлики? Отже, равлик, а з ним його господар Вася, почали впадати у відчай, а єхида-брат тільки радів, бо й справді чудні речі діються в світі: Вася Равлик мав би заспокоїтися від своїх мудрих і тверезих рішень-думок, а він, дурний, сумує й гукає навіщось у ніч, а ніч, мав би він знати, - це одна із пустель, і цілком даремно посилати в неї крик радості чи відчаю. 6

- Ти, Вась, чогось на мене сердишся, - солодко проспівала ряба Надька, - а я можу щось тобі інтересне сказать.

- Чого б це я на вас сердився, тьоть, - сказав мирно Вася Равлик. - Я ту Магаданшу терпіть не можу, а не вас.

- Та Магаданша - вирвикорінь, - сказала ряба Надька підхлібно. - Голос її чого вартий. Я її теж терпіть не можу, Вась, щоб під нею земелька запалася, - ряба Надька красномовно плюнула, ще й ногою розтерла.

- Що ж ви мені інтересне хотіли сказать, - поцікавився Вася.

- Я твою маму ой як уважала! - наче не почула Васиного запитання ряба Надька. - І вона мене уважала, славна була женщина. Така славна, що я цілий день плакала, коли вона упокоїлася, пухом їй земелька свята. Хай їй на тому світі угоднички служать, славна була женщина. Тепер таких нема!

Вася Равлик поспішав на роботу. Зирнув на годинника - не мав коли розбалакувати з бабами, бо їм тільки на вудочку дайся. Ряба Надька миттю помітила його позира і те, що своєю розлогою похвалою Васиній матері не лише не збільшила його інтересу, а навпаки - притлумила.

- Така в мене на вулиці служба, Вась, що я все бачу, - сказала багатозначно ряба Надька.

- Що ж ви бачите? - спитав Вася Равлик.

- А те, що твоя, не знаю як назвать: чи вона жінка в тебе, чи там хто…

Змовкла, а він змушений був її нетерпляче підігнати:

- Ну?

- А те, що ти тільки на роботу, а вона з хати, така вифранчена, напомаджена, намазана. Чи, може, це у вас такий уговор?

- Ну да, тьоть, - не моргнув Вася Равлик. - Це вона до матері йде.

- Але ж її мати на Мальованці живе! - аж руками сплеснула ряба Надька.

- Ну, то й що? - не зрозумів Вася.

- А вона іде не на Мальованку, а в парк. Ти знаєш про це?

- Ну да, - сказав Вася Равлик. - Це вона до матері у столовку ходить.

Ряба Надька блимнула на нього, і її губи стали тонкі.

- Щось не знаю в тому місці столовки. І це так допізна вона в тій столовці сидить? Аж під ніч приходить. Знаєш ти про це?

- Ну да, - спокійно озвався Вася Равлик. - Це вона до сестри заходить.

Ряба Надька була розчарована.

- Ну, коли ти все знаєш, то оце я й хотіла тобі сказать. Мені діла до вас нема, коли ти все знаєш, то й гаразд, а по-моєму, вона в парк на танці бігає.

- Я, тьоть, про все знаю, - тільки й знайшовся він сказати і якомога самовпевненіше відійшов - це вчинити йому конче було треба, бо інформація рябої Надьки ніби обухом мого по голові вдарила. Зрештою, це певною мірою відповідало й тому чудному сну, що недавно йому снився - про білу кішку, яка виходила з дому в білих туфлях на високому підборі, а тоді в минуті щезала з очей. Загалом же вони з Раєю жили як звичайно: він годував її, прибирав у хаті, прав, а вона зранку лежала під яблунею - це бувало після ранкових любощів із ним, Васею Равликом, а по обіді завалювалася спати. Кількаразово пробував навернути до домашньої роботи і її, але знову зустрічав мовчазний,