Січеславщина (квадрологія) - Василь Кирилович Чапленко

— Ну, як сьогодні борщик? О, я знаю — ви вмієте... Ба навіть таки жартом прикинув:

— А може б, ви коли „щец" наварили? Га? Я й проти ,щец" нічого не мав би. Українець не обов'язково має їсти тільки борщ.

Маркелове одруження з великою очевидністю ускладнило побутові умови Сисоя Мітяєва: він у своєму домі став ніби зайвий. Не можна було б сказати, що Фроська була погана невістка, але він просто... заважав молодому подружжю (Така вже, мабуть, доля самотніх чоловіків, що не можуть спромогтися на свою родину). Тим то він дедалі частіше став заходити до Перемітьків, до сестри й матері, тим більше, що жив недалечко від них. Це бувало звичайно „вихідними" днями (якщо він не був десь на засіданні „міськ-парткому" абощо). Отож не раз у домі Перемітьків треба було тільки поглянути в вікно, щоб побачити: шкандибає Сисой, підпираючись своїм ціпком, Ніби вгрузає в землю і важко витягує ногу; капелюха зсунута на потилицю, комір пальта розстебнутий (він же все потів)...

Приходив до сестри й матері, та говорив переважно з зятем. Мати ставила на стіл чогось поїсти, перекидалася з сином кількома словами і йшла собі на кухню чи до своєї кімнати, де в. неї діла ніколи не збувало. Як матері не було в хаті, їсти подавала Раїса. І хоч вона здебільшого залишалася з братом та чоловіком:, але звичайно участи в їхніх розмовах не брала. Вони ж бо розмовляли не тільки на побутові тем'и, а її розвиток поза побут не сягав.

І на політичні теми Павло говорив із своїм: шуряком досить вільно, бо розумів, що той, покривши його „злочин", при прийнятті до партії, зв'язав себе тим на все життя. Та й з огляду на сестру не міг тепер йому шкодити.Не сприяла його „більшовицькій пильності його комплекція: найдорожчий був йому тепер спокій, та ще й усякий і побутовий і політичний. А поговорити... Чому б і ні?

Одного разу він прийшов до Павла із звісткою, що „укапісти" зливаються з КП(б)У. Це була новина для Перемітька, бо він тепер, після торішньої „розмови" в ДПУ, вже свідомо обминав цю леґально-опозиційну групу, не відважувався ходити на їхні „живі газети".

— Власне, не зливаються, а саморозпустилися, — уточнив звістку Сисой, запалюючи після чаю цигарку й зручніше вмощуючись у м'якому фотелі, — і їх будуть приймати в партю індивідуально.

— Чи ти вважаєш, що це добре? — спитав Павло. — Що „добре"? Що прийматимуть індивідуально?

— Ні, що ліквідували окрему українську комуністичну партію...

Сисой спочатку випустив з носа дим, закужелив у сонячнім промені, який широким парусом від причілкового вік-

на до протилежної стіни перегородив світлицю, — подумав, либонь, перш н'ж відповісти, а тоді сказав:

— Думаю, ЩО' добре. Навіщо розпорошувати комуністичні сили?

— Але хтось же повинен заступати в радянській системі й безпосередні інтереси українського народу!

Сисой зробив здивований вираз на своєму широкому обличчі.

— „Хтось повинен"? А наша партія що робить?

У Перемітька на мить промайнуло в голові іронічно-болюче: „Наша!" бо вона ж була тепер і його, він криво посміхнувся (щоб злагіднити думку перед Сисоєм?) і мовив:

— Ну... як тобі сказати? Наша партія, КП(б)У... ну, теоретично чи що репрезентує Україну, може виносити навіть сприятливі постанови, але, щиро кажучи, вона не може бути дуже чутлива до потреб українського народу.

Сисой аж витяг голову на знак ще більшого здивування. Аж про цигарку забув, що майже погасла в його руці.

— Ого! — згукнув. — Оце сказав! А то. чому?

— А тому, що... Я тобі скажу словами самої партії... Хочеш?

Павло встав і підійшов до етажерки з книжками, узяв звідти одну брошуру, розгорнув і, стоячи, прочитав:

— „Наша партія на Україні спирається на робітничу клясу, що її більшість говорить по-російському. Так само — Павло підкреслив це місце інтонацією — росіяни з походження є й більшість наших старих більшовицьких кадрів." Це, як ти знаєш, із „Тез ЦК і ЦКК про підсумки українізації"... Ну, от візьмшо, наприклад, тебе... я говорю з тобою, як із своїм... Ти дисциплінований член партії, ти виконуєш постанови, але чи може виникнути в тебе спонтанно ініція-тивна думка, наприклад, про справжню українізацію нашої головної контори? Постанови ж ЦК не можуть передбачати всі такі деталі... ,

Сисой хотів щось сказати, але Павло перебив його:

— Ні, дай мені скінчити думку! Цього ти не зробиш... і досі не зробив з тієї простої причини, що, поперше, тобі це не болить, а подруте, тобі самому було б важко говори ти нерідною мовою. Але ти ще не найгірший: ти от хоч сяк-так мриґаєш по українському. А більшість же наших партійцїв такі, що для них це просто фізично неможливо — говорити українською мовою. А крім того, ти не можеш заперечити, що є серед них і справжні великодержавні шовіністи, Що просто не визнають українського народу, його мови й культури.

— Та є, — озвався Сисой. — Я цього не заперечую.

— Ну, отож. А тимчасом українці в КП(б)У, як про це сказав Шумський, — це пасерби в партії. І чи репрезентує, наприклад, наша заводська партійна організація національні інтереси більшосте нашого робітництва, українців з околишніх сіл: Діївки, Мануйлівки, Мандриківки тощо? Це люди, що колись, ще за царя, творили „Просвіти", жили й хочуть жити своєю національною культурою. І якщо хтось із них уже й у нашій партії, то вони не можуть задавати тон...

— А хто, наприклад, тобі забороняє задавати тон? — сказав Сиоой. — Виступати на зборах по-українському, вимагати цього від інших?

— Хто? Наче ніхто — і всі. Тут, бачиш, виходить така чудасія: одні витріщають здивовано очі, другі лякаються (кого ДПУ „потурбувало" якось), а Саркісов, можливо, такі випадки й реєструє. От я чув — немає ваги, від кого, — що з