Січеславщина (квадрологія) - Василь Кирилович Чапленко
— Ет, перебільшуєш, — махнув рукою Сисой, і взяв запалювати нову цигарку. — Коли є відповідні постанови партії й уряду, — мюжна дещо робити.
— Не перебільшую. А крім того, я ще не все сказав. Я ще не сказав, що, крім росіян, у нашій партії є ще жиди, що теж не зацікавлені в тім, щоб КП(б)У щиро репрезентувала інтереси українського народу. Як жителі міста, вони всі зрУ' сифіковані і, як відомо, навіть активно чинять опір українізації. Ти ж читав виступ Ларина...
— О. та так можна й до антисемітизму докотитися... Павло заходив по хаті — знак, що він почав навіть
хвилюватися.
— Чому це так? — сказав. — Як Тільки починаєш відзначати якісь хиби в жидів, так і антисемітизм? Коли говоримо про хиби в інших народів, — нічого, це можна, а в жиідів. — «антисемітизм А тимчасом коли я кажу про їхній опір українізації, то я тільки констатую факт. Я не замовчую таких жидів, як Ліпшиць, що вирісши в селі, знає українську мову. Але скільки їх, таких ліпшиців? Тільки ж і про Ларина я скажу: він, як і більшість жидів, що оббулися в російській культурі, як у своїй радній, виступає проти українізації й бі-лорусизації, виходячи з реальних умов життя. Практично беручи справу, він, з огляду на життьові умови, просто не потребує української мови, йому з російською мовою зручніше, краще, просторіше. Він же з російською мовою може робити кар'єру в маштабі всього СРСР! А українська мова цей маштаб звужує до меж самої України. Я скажу навіть більше, він не потребує з цих міркувань і своєї жидівської — їдиш...
— Ну, це вже ти... — хотів був заперечити Сисой, але
Павло знов його перебив.
— Не віриш? Тоді я прочитаю відповідне місце з його статті...
Павло взяв з етажерки журнал „Большевик" і прочитав:
— „Якщо ж жидівських дітей змалку примусово учити в школах по-жидівському, громадську роботу в Комсомолі і т. д., „беручи на увагу національний склад осередку (як сказано в райкомі ЛКСМ), перевести на жидівську мову тощо, то майбутній жидівський ремісник, торгівець (кооперативний) не зможе взаємнитися з більшістю людности України. Примусово „євреїзувати'' на Україні, в Білорусі чи в РРФСР ту частину жидів, що говорить лише російською мовою — це значить чималою мірою позбуватися їх як конкурентів у справі обслуги міста й села ремеством, торгівлею й громадською службою. Цим — до речі — й пояснюється гострий характер протестів жидівської людности проти випадків примусової євреїзації"... От бачиш!
Сисой знов пустив дим і сказав:
— Та бачу... Ну, але у вищих сферах цього не схвалюють.
— Ти знов про вищі сфери! Це так, не схвалюють.
І хоч статтю надруковано в центральному органі партії, та її засудив Каганович як суперечну ленінській національній політиці. Але ж треба, щоб хтось висловлював і голос українського народу, нагадував про його інтереси.
Павло замовк, вичерпавши думку. Сисой теж не сказав більш нічого.
...А якось у них зайшла була мова про національність як таку, про перспективи її розвитку.
— Який сенс тепер творити нові національності, розвивати національні мови? — сказав Сисой, закурюючи цигарку
- От хоч би й українську... Не кажучи вже про інші, менш
розвинені етнографічні групи. Застерігаюсь, що я не критикую тут партії, як ти знаєш, я дисциплінований член партії і виконую всі її постанови. Посміхнувся:
— Я ж навіть щиро українізуюсь, хоч міені це й нелегко дається. Отже, я, кажу, не критикую, а тільки висловлюю свою особисту думку... ,,окрему, як пишуть у протоколах, думку".
Перемітько підскочив. То сидів біля столу, а тепер устав і взяв ходити. Заговорив обурено:
— Це в тобі обізвався великодержавний шовініст...
— Дурниця. Я міаю на увазі перспективу дальшого розвитку людства. І ти ж, мабуть, не будеш заперечувати, що людство йде до економічної, політичної, культурна!... ну, й мовної одности. І товариш Ленін...
— Ну, це ще невідомо, що в майбутньому буде. Това-риш Ленін писав., що це має статись у дуже далекому майбутньому. А перед тим усі національності мають розвинутись на всі свої спроможності. А крім того, є ж такі марксисти... може, правда, не зовсім ортодоксальні, що кажуть трохи інакше...
— Хто?
— А от хоч би й Отто Бауер та Карл Реннер
— А, австрійська школа...
— Так. Але, може, вони й найкомпетентніші в цій справі, бо в їхній „клаптиковій" конституційній імперії національності найвиразніше себе виявили. Вони мали змогу вивчати це питання на практиці. Отож вони й кажуть, що національності й за соцшл:зму залишаться, не зникнуть. За соціялістичного ладу має бути повна свобода для вияву всяких потенціяьних творчих можливостей людини, тоді не буде ніякого гноблення, а добровільно ніхто не схоче зрікатися своєї етнічної ,,стихії", своєї мови...
— Це було б дуже сумно.
— Кому сумно, а кому, може, й весело, — мовив Павло, переходячи на другий бік столу й сідаючи на канапі біля Сисоя. — Сумно було б тільки для тих, що хотіли б почувати себе панами з своєю мовою й на чужомовній території, а весело — тим, що їм не треба було б зрікатися радної мови й культури на своїй батьківщині. От уяви собі, що тобі треба перекреслювати Пушкіна, Толстого і взагалі всю російську культуру, а натомість засвоювати англійську мову... зріднитися з Шекспіром як з ,,ріднйм" письменником. Га? Трудно таке уявити, правда? Тим більше таке не може вкластися в голови тим російським патріотам, хто вважає, як та гоголівська сваха, що всі святі говорили по російському. Ллє
