Твори в 4-х томах. Том 3 - Ернест Міллер Хемінгуей

— Того, що й тобі.

— Капрі б'янка, — сказав полковник. — Сухе. І охолодіть його як слід.

— Давно готове, — сказав Gran Maestro.

— От нам і весело, — сказала дівчина. — Нам знову весело, нітрішечки не сумно. А омар пречудовий, правда?

— Правда, — сказав полковник. — Та хай тільки спробує не бути смачним!

— Він буде смачний, — сказала дівчина. — Gran Maestro не бреше. Добре, що є люди, які не брешуть!

— Чудово, але вони трапляються дуже рідко, — сказав полковник. — Я оце згадав чоловіка на ім'я Джорджі Паттон, то він, певне, ніколи в житті не сказав правди.

— А ти коли-небудь кажеш неправду?

— Я брехав чотири рази. І щоразу — коли був стомлений до смерті. Хоч це, звичайно, не виправдання, — додав він.

— Я часто брехала, коли була маленька. Здебільшого вигадувала всілякі історії. Принаймні так мені тепер здається. Але я ніколи не брехала задля користі.

— А я брехав, — сказав полковник. — Чотири рази.

— А ти став би генералом, якби не брехав?

— Якби я брехав, як інші, то мав би вже три генеральські зірки.

— А ти був би щасливіший, якби мав оті три зірки?

— Ні,— сказав полковник. — Анітрохи.

— Засунь у кишеню праву руку, ту саму руку, і скажи, щб ти відчуваєш.

Полковник послухався.

— Чудово! — сказав він. — Але, знаєш, я повинен повернути їх тобі.

— Не треба. Прошу тебе.

— Не будемо зараз говорити про це.

В ту хвилину їм подали омара.

Омар був смачний, з якимсь особливо пружним м'якушем і чудовими клешнями, не дуже худими й не дуже м’ясистими.

— Омари відпасаються, коли місяць буває уповні,— сказав полковник. — Коли нема місяця, їх не варто й замовляти.

— А я й не знала.

— Це, мабуть, тому, що в місячні ночі вони весь час їдять. А може, тоді більше їжі.

— Їх привозять до нас із берегів Далмації, правда ж?

— Правда, — підтвердив полковник. — Там у вас найбагатші на рибу місця. А може, краще сказати — в нас.

— Кажи! — вигукнула дівчина. — Ти навіть не уявляєш собі, як іноді важливо щось висловити.

— Так, але багато важливіше написати його на папері.

— Ні,— заперечила дівчина. — Неправда. Папір нічого не вартий, якщо слова не йдуть від серця.

— А що, коли в тебе немає серця або серце твоє підле?

— У тебе є серце, а воно зовсім не підле.

«З якою радістю обміняв би я його на нове, — подумав полковник. — І чому з усіх моїх м'язів саме цей такий ненадійний?» Але вголос він нічого не сказав і засунув руку в кишеню.

— На дотик вони чудові,— сказав він. — І ти в мене просто диво.

— Дякую, — сказала вона. — Я згадуватиму це весь тиждень.

— Тобі досить поглянути в дзеркало.

— Я страх не люблю дивитися в дзеркало, — відповіла дівчина, — фарбувати губи, облизувати їх, щоб помада лягла рівненько, розчісувати таку кучму волосся — хіба ж це життя для жінки чи для закоханої дівчини? Не дуже весело дивитися в дзеркало і марнувати час на жіночі хитрощі, коли тобі хочеться бути місяцем або якоюсь зіркою і жити зі своїм чоловіком та народити йому п'ятьох синів!

— Тоді поберімось хоч зараз.

— Ні,— мовила вона. — 3 цим у мене вже все вирішено, як і з дечим іншим. Я ж маю цілий тиждень на роздуми.

— Я теж дещо вирішую, — сказав полковник. — Але твоє рішення мене просто вбиває.

— Тоді не говорімо про нього. У мене теж трошечки щемить серце. Краще запитаймо, що нам іще подасть Gran Maestro, і пий вино, ти ж навіть не покуштував його.

— Зараз покуштую, — сказав полковник.

Він відпив ковток, вино було холодне й прозоре, як усі грецькі вина, але не терпке, і таке приємне, духмяне, як шкіра Ренати.

— Воно схоже на тебе.

— Я знаю. Тому мені й хотілося, щоб ти його покуштував.

— Я п'ю, — сказав полковник. — І вип'ю цілий келих.

— Ти добрий.

— Спасибі,— сказав полковник. — Я згадуватиму це цілий тиждень і цілий тиждень намагатимусь бути добрим. — Потім він гукнув Gran Maestro.

Той підійшов до них із змовницьким виглядом, зовсім забувши про свою виразку.

— Ну що там у вас іще є добренького? — спитав полковник.

— Треба подумати, — сказав Gran Maestro. — Піду запитаю. Ваш земляк сидить поруч, йому все чути. Він не схотів сісти десь далі в кутку.

— Нічого, — сказав полковник, — ми вже подбаємо, щоб йому було про що писати.

— Він пише щоночі! Мені розповів мій товариш з того готелю.

— Чудово, — сказав полковник. — Це свідчить про його старанність, хай він навіть уже й геть виписався.

— Усі ми старанні люди, — сказав Gran Maestro.

— Тільки в іншому.

— Я піду глянути, які в нас сьогодні м'ясні страви.

— Авжеж, постарайтесь.

— На те ж я й старанний.

— Та ще й з біса статечний.

Коли Gran Maestro пішов, дівчина сказала:

— Він приємний чоловік, я рада, що він тебе любить.

— Ми з ним добрі друзі,— відказав полковник. — Сподіваюся, в нього знайдеться для тебе добрий біфштекс.

— Є один чудовий біфштекс, — повідомив Gran Maestro, знову підійшовши до них.

— Візьми його, доню. Мене весь час годують біфштексами в офіцерській їдальні. Хочеш з кров'ю?

— Так. Будь ласка, з кров'ю.

— АІ sangue[182]— звелів полковник. — Як казав Джон, розмовляючи з офіціантом по-французькому: crudo[183], bleu[184], тобто по-простому — недосмажений.

— Отже, з кров’ю, — повторив Gran Maestro. — А вам що, полковнику?

— Ескалоп у винній підливі і цвітну капусту з маслом. А коли знайдеться, то подайте ще артишок, з кислою підливою. А що тобі, доню, до м’яса?

— Картопляне пюре і звичайний салат.

— Пам'ятай, що ти ростеш.

— Так, але я не хочу рости занадто або там, де не слід.

— Тоді, мабуть, усе, — сказав полковник. — А як із fiasco[185] вальполічелли?

— Ми не тримаємо вина у fiaschi. Адже у нас першорядний готель. Вино нам доставляють у пляшках.

— Я зовсім забув, — сказав полковник. — А пам’ятаєте, літр його коштував тридцять чентезімі?

— А пам’ятаєте, як ми на станціях шпурляли з вагонів порожніми флягами в жандармів?

— А повертаючися з Граппи, покидали з гори всі гранати, які в нас лишилися?

— І ті, хто бачив вибухи, подумали, що то австрійці прорвали фронт! І як ви перестали голитися, і ми носили fiamme nere[186] на сірих тужурках, а під тужуркою сірий светр?

— І як я жлуктив граппу, навіть не відчуваючи її смаку? Ну й хвацькі ж ми були хлопці,— сказав полковник.

— Ще й які хвацькі,— підхопив Gran Maestro. — Просто шибайголови, та й годі, а ви були найвідчайдушніший з усіх.

— Еге ж, — сказав