Твори в 4-х томах. Том 3 - Ернест Міллер Хемінгуей
— Того, що й тобі.
— Капрі б'янка, — сказав полковник. — Сухе. І охолодіть його як слід.
— Давно готове, — сказав Gran Maestro.
— От нам і весело, — сказала дівчина. — Нам знову весело, нітрішечки не сумно. А омар пречудовий, правда?
— Правда, — сказав полковник. — Та хай тільки спробує не бути смачним!
— Він буде смачний, — сказала дівчина. — Gran Maestro не бреше. Добре, що є люди, які не брешуть!
— Чудово, але вони трапляються дуже рідко, — сказав полковник. — Я оце згадав чоловіка на ім'я Джорджі Паттон, то він, певне, ніколи в житті не сказав правди.
— А ти коли-небудь кажеш неправду?
— Я брехав чотири рази. І щоразу — коли був стомлений до смерті. Хоч це, звичайно, не виправдання, — додав він.
— Я часто брехала, коли була маленька. Здебільшого вигадувала всілякі історії. Принаймні так мені тепер здається. Але я ніколи не брехала задля користі.
— А я брехав, — сказав полковник. — Чотири рази.
— А ти став би генералом, якби не брехав?
— Якби я брехав, як інші, то мав би вже три генеральські зірки.
— А ти був би щасливіший, якби мав оті три зірки?
— Ні,— сказав полковник. — Анітрохи.
— Засунь у кишеню праву руку, ту саму руку, і скажи, щб ти відчуваєш.
Полковник послухався.
— Чудово! — сказав він. — Але, знаєш, я повинен повернути їх тобі.
— Не треба. Прошу тебе.
— Не будемо зараз говорити про це.
В ту хвилину їм подали омара.
Омар був смачний, з якимсь особливо пружним м'якушем і чудовими клешнями, не дуже худими й не дуже м’ясистими.
— Омари відпасаються, коли місяць буває уповні,— сказав полковник. — Коли нема місяця, їх не варто й замовляти.
— А я й не знала.
— Це, мабуть, тому, що в місячні ночі вони весь час їдять. А може, тоді більше їжі.
— Їх привозять до нас із берегів Далмації, правда ж?
— Правда, — підтвердив полковник. — Там у вас найбагатші на рибу місця. А може, краще сказати — в нас.
— Кажи! — вигукнула дівчина. — Ти навіть не уявляєш собі, як іноді важливо щось висловити.
— Так, але багато важливіше написати його на папері.
— Ні,— заперечила дівчина. — Неправда. Папір нічого не вартий, якщо слова не йдуть від серця.
— А що, коли в тебе немає серця або серце твоє підле?
— У тебе є серце, а воно зовсім не підле.
«З якою радістю обміняв би я його на нове, — подумав полковник. — І чому з усіх моїх м'язів саме цей такий ненадійний?» Але вголос він нічого не сказав і засунув руку в кишеню.
— На дотик вони чудові,— сказав він. — І ти в мене просто диво.
— Дякую, — сказала вона. — Я згадуватиму це весь тиждень.
— Тобі досить поглянути в дзеркало.
— Я страх не люблю дивитися в дзеркало, — відповіла дівчина, — фарбувати губи, облизувати їх, щоб помада лягла рівненько, розчісувати таку кучму волосся — хіба ж це життя для жінки чи для закоханої дівчини? Не дуже весело дивитися в дзеркало і марнувати час на жіночі хитрощі, коли тобі хочеться бути місяцем або якоюсь зіркою і жити зі своїм чоловіком та народити йому п'ятьох синів!
— Тоді поберімось хоч зараз.
— Ні,— мовила вона. — 3 цим у мене вже все вирішено, як і з дечим іншим. Я ж маю цілий тиждень на роздуми.
— Я теж дещо вирішую, — сказав полковник. — Але твоє рішення мене просто вбиває.
— Тоді не говорімо про нього. У мене теж трошечки щемить серце. Краще запитаймо, що нам іще подасть Gran Maestro, і пий вино, ти ж навіть не покуштував його.
— Зараз покуштую, — сказав полковник.
Він відпив ковток, вино було холодне й прозоре, як усі грецькі вина, але не терпке, і таке приємне, духмяне, як шкіра Ренати.
— Воно схоже на тебе.
— Я знаю. Тому мені й хотілося, щоб ти його покуштував.
— Я п'ю, — сказав полковник. — І вип'ю цілий келих.
— Ти добрий.
— Спасибі,— сказав полковник. — Я згадуватиму це цілий тиждень і цілий тиждень намагатимусь бути добрим. — Потім він гукнув Gran Maestro.
Той підійшов до них із змовницьким виглядом, зовсім забувши про свою виразку.
— Ну що там у вас іще є добренького? — спитав полковник.
— Треба подумати, — сказав Gran Maestro. — Піду запитаю. Ваш земляк сидить поруч, йому все чути. Він не схотів сісти десь далі в кутку.
— Нічого, — сказав полковник, — ми вже подбаємо, щоб йому було про що писати.
— Він пише щоночі! Мені розповів мій товариш з того готелю.
— Чудово, — сказав полковник. — Це свідчить про його старанність, хай він навіть уже й геть виписався.
— Усі ми старанні люди, — сказав Gran Maestro.
— Тільки в іншому.
— Я піду глянути, які в нас сьогодні м'ясні страви.
— Авжеж, постарайтесь.
— На те ж я й старанний.
— Та ще й з біса статечний.
Коли Gran Maestro пішов, дівчина сказала:
— Він приємний чоловік, я рада, що він тебе любить.
— Ми з ним добрі друзі,— відказав полковник. — Сподіваюся, в нього знайдеться для тебе добрий біфштекс.
— Є один чудовий біфштекс, — повідомив Gran Maestro, знову підійшовши до них.
— Візьми його, доню. Мене весь час годують біфштексами в офіцерській їдальні. Хочеш з кров'ю?
— Так. Будь ласка, з кров'ю.
— АІ sangue[182]— звелів полковник. — Як казав Джон, розмовляючи з офіціантом по-французькому: crudo[183], bleu[184], тобто по-простому — недосмажений.
— Отже, з кров’ю, — повторив Gran Maestro. — А вам що, полковнику?
— Ескалоп у винній підливі і цвітну капусту з маслом. А коли знайдеться, то подайте ще артишок, з кислою підливою. А що тобі, доню, до м’яса?
— Картопляне пюре і звичайний салат.
— Пам'ятай, що ти ростеш.
— Так, але я не хочу рости занадто або там, де не слід.
— Тоді, мабуть, усе, — сказав полковник. — А як із fiasco[185] вальполічелли?
— Ми не тримаємо вина у fiaschi. Адже у нас першорядний готель. Вино нам доставляють у пляшках.
— Я зовсім забув, — сказав полковник. — А пам’ятаєте, літр його коштував тридцять чентезімі?
— А пам’ятаєте, як ми на станціях шпурляли з вагонів порожніми флягами в жандармів?
— А повертаючися з Граппи, покидали з гори всі гранати, які в нас лишилися?
— І ті, хто бачив вибухи, подумали, що то австрійці прорвали фронт! І як ви перестали голитися, і ми носили fiamme nere[186] на сірих тужурках, а під тужуркою сірий светр?
— І як я жлуктив граппу, навіть не відчуваючи її смаку? Ну й хвацькі ж ми були хлопці,— сказав полковник.
— Ще й які хвацькі,— підхопив Gran Maestro. — Просто шибайголови, та й годі, а ви були найвідчайдушніший з усіх.
— Еге ж, — сказав