Кім - Редьярд Джозеф Кіплінг
— Я не можу оце второпати, — сказав нарешті староста до жерця, — про що він торочить?
Лама саме завершив свою історію і сидів, мовчки перебираючи вервицю.
— Він Шукач, — відповів жрець. — На землі повно таких. Пам’ятаєте, той, що приходив ото минулого місяця — факір із черепахою?
— Так, але той чоловік мав право і підставу, йому сам Крішна[48] з’явився у видінні й обіцяв рай без спалення на вогнищі, якщо він піде у Праяг[49]. А ця людина не прагне до жодного з богів, про яких я знаю.
— Він старий, він прийшов здалеку, і він божевільний, — відповів гладенько поголений жрець. — Слухай мене, — повернувся він до Лами. — За три коси [шість миль] на захід пролягає великий колісний шлях[50] до Калькутти.
— Але мені треба в Бенарес — у Бенарес.
— І в Бенарес також. Він перетинає всі потоки на цей бік Гінду[51]. Тепер я тобі кажу так, святий чоловіче, відпочивай тут до завтра. Потім рушайте Дорогою (він мав на увазі Великий колісний шлях) і випробовуйте кожен потічок, що його перетинає; бо, як я розумію, чеснота твоєї Річки не залягає у якійсь заплаві чи закруті, а є по всій її довжині. Тоді, якщо буде на те воля твоїх богів, ти вже певно що знайдеш своє звільнення.
— Це добре сказано, — Лама глибоко перейнявся планом. — Ми почнемо завтра, і хай на тебе зійде благословення за те, що ти показав моїм старим ногам таку близьку дорогу.
Насамкінець він промугикав мелодійну китайську приповістку. Це вразило навіть жерця, а староста злякався було злих чарів; але дивлячись на просте, жваве обличчя Лами, ніхто не міг довго тримати сумніву.
— Ти не бачиш мого чели? — спитав Лама, видобуваючи свого висушеного гарбузика з тютюном — він мав відповісти гостинністю на гостинність.
— Я бачу і чую, — староста покосував оком туди, де Кім теревенив із дівчинкою в синьому, яка саме підкладала тріскучі колючки в багаття.
— Він теж шукає своє. Не річку, але Бика. Так, Червоний Бик на зеленому полі колись піднесе його для пошани. Мені здається, він трохи не зовсім від цього світу. Він був посланий мені зненацька для допомоги у моєму пошуку, його звати Друг Усього Світу.
Жрець усміхнувся:
— Агов, Друже Всього Світу, — вигукнув він через завісу їдкого диму, — ти хто?
— Учень цього святого, — відказав Кім.
— Він каже, що ти бут [дух].
— А бути їдять? — підхопив гру Кім. — Бо я голодний.
— Це не жарт! — вигукнув Лама. — Один астролог у тому місті, назву якого я забув…
— У такому собі місті Амбалі, де ми спали минулої ночі, — прошепотів Кім до жерця.
— Ага, то була Амбала? Він розклав гороскоп і заявив, що мій чела має знайти те, що шукає, упродовж двох днів. А що там він говорив про значення зірок, Друже Всього Світу?
Кім відкашлявся і поглянув на сільських сивобородих дідів.
— Моя зірка означає війну, — бундючно відповів він.
Хтось засміявся з маленької обшарпаної постаті, що підпирала цегляний підмурок під головним деревом. Там, де місцеві вже б полягали, біла кров Кіма змушувала його стояти на ногах.
— Ага, війна, — відповів він.
— Оце пророцтво! — прогуркотів низький голос. — Уздовж кордону завжди точиться війна, я знаю…
Це був старий, висохлий чолов’яга, що служив у часи Повстання[52] як місцевий офіцер[53] новоствореного кавалерійського полку. Уряд дав йому гарний наділ у селі, і хоча запити його синів, які вже й самі поставали сивобородими офіцерами, відчутно похитнули його статки, він досі вважався впливовою людиною. Англійські чиновники, навіть начальники округів звертали з головної дороги, щоб його відвідати; у таких випадках він одягав стародавню форму і виструнчувався, як шомпол.
— Але це має бути велика війна — війна восьми тисяч.
Голос Кіма пронизливо злітав над зненацька набіглим натовпом, на подив самому мовцеві.
— Червоні мундири[54] чи наші власні полки? — різко запитав старий, неначе звертався до рівні. Його тон викликав у людей повагу до Кіма.
— Червоні мундири, — поволі відказав Кім. — Червоні мундири й гармати.
— Але, але астролог ні слова не сказав про це, — збуджено белькотів Лама, хапнувши зопалу добрячу понюшку тютюну.
— Але я знаю. Слово прийшло до мене, учня цього святого. Спалахне війна — війна восьми тисяч червоних мундирів. їх приведуть із Пінді й Пешавара. Це точно.
— Хлопчик чув базарні розмови, — сказав жрець.
— Але він завжди був при моєму боці, — сказав Лама. — Як це він знає, а я — ні?
— З нього вийде розумний фіґляр, коли старий помре, — пробурмотів жрець до старости. — Що це за новий трюк?
— Знак. Дай мені знак, — прогримів раптом старий солдат. — Якби мала бути війна, мої сини сказали б мені.
— Коли все буде готово, синам твоїм скажуть, не сумнівайся. Але то довгий шлях: від твоїх синів до людини, в чиїх руках усі ці речі.
Кім розпалився. Гра нагадала йому передачу листів, коли заради кількох пайсів[55] він робив вигляд, що знає більше, ніж насправді. Але тепер він грав задля важливіших речей — азарту і відчуття влади. Він вдихнув глибше і продовжив:
— Старий, дай ти мені знак. Хіба підлеглі можуть наказувати виступати восьми тисячам червоних мундирів, та ще й із гарматами?
— Ні, — відповів старий, і знову так, ніби вони з Кімом були рівні.
— А ти знаєш, хто він — Той, хто віддає наказ?
— Я бачив його.
— А впізнав би знову?
— Я знаю його відтоді, як він був лейтенантом в Топхані [артилерії].
— Високий чоловік. Високий чоловік із чорним волоссям, який ходить отак?
Кім зробив кілька кроків жорсткою, дерев’яною ходою.
— Ая! Але це будь-хто міг бачити.
Натовп затамував подих іще від початку їхньої розмови.
— Це правда, — сказав Кім. — Але я скажу більше. Подивіться сюди. По-перше, високий чоловік ходить отак. Тоді він міркує отак, — Кім провів пальцем собі по лобі та вниз, до кута щелепи. — А тоді отак пересмикує пальці. А тоді пхає собі капелюха під ліву пахву.
Кім показав рух і стояв, як лелека.
Старий охнув і вражено замовк, а натовп здригнувся.
— Так, так, так. Але що він робить, коли збирається віддати наказ?
— Він потирає шкіру на потилиці — отак. Тоді опускає один палець на стіл, і трохи чмихає носом, отак. А потім він каже так: «Звільнити такий-то полк. Викликати такі-то гармати».
Старий підвівся, завмер і віддав честь.
— Утім, — Кім перекладав місцевою говіркою слова, які він чув у гардеробній в Амбалі. — Утім, говорив він, ми повинні були зробити
