Кім - Редьярд Джозеф Кіплінг

Коли кавалерист від’їхав, Кім пробрався до задньої половини будинку, де він, спираючись на свій лагорський досвід, сподівався отримати їжу та інформацію. Кухня кишіла збудженими кухарчуками, один з яких копнув його.

— Ай, — верескнув Кім, прикидаючись зарюмсаним, — я тільки прийшов помити тарілки, щоби мене за це нагодували.

— Вся Амбала сюди відрядилася за тим самим. Забирайся геть! Вони зараз суп їдять. Ти думаєш, що нам, слугам сагиба Крейтона, потрібна чужа допомога при великому обіді?

— А це дуже великий обід? — запитав Кім, косуючи на страви.

— Ще б пак! А головний гість не хто інший, як сам Джанго-лат-сагиб. [Головнокомандуючий].

— Хо! — видав Кім гортанний вигук подиву. Він довідався про все, що хотів, і, коли кухарчук відвернувся, пішов геть.

— І вся ця метушня, — сказав він собі, за своїм звичаєм думаючи мовою гінді, — відбувається через родовід якогось коня. Магбубові Алі треба було би повчитися брехати у мене. Кожного разу, як я передавав доручення, вони стосувалися жінок. Тепер — чоловіків. Тим краще. Високий чоловік сказав, що вони пошлють велику армію карати когось… кудись туди… Звістки підуть у Пінд і Пешавар. І гармати будуть. Треба мені було підповзти ближче. Новини важливі!

Повернувшись, він побачив, що молодший брат двоюрідної сестри хлібороба у всіх подробицях обговорює сімейну тяжбу разом із хліборобом, його дружиною та кількома приятелями, а Лама дрімає. Після вечері хтось передав йому кальян, і Кім відчував себе майже чоловіком, посмоктуючи гладенький чубук із кокосової шкаралупи; він висунув ноги назовні, під світло місяця, і час від часу тулив до розмови своїх п’ять копійок. Господарі були з ним надзвичайно люб’язні, бо дружина хлібороба розповіла їм, що йому привидівся Червоний Бик і що він, імовірно, зійшов з іншого світу. Крім того, Лама був предметом великої та побожної цікавості.

Пізніше зайшов домашній жрець, старий віротерпимий сарсатський брамін, і, само собою зрозуміло, завів богословський диспут із метою справити враження на все сімейство.

Звичайно, в питаннях віри всі тримали сторону жерця, але Лама був гостем і новою людиною. Його м’яка доброта, вражаючі китайські цитати, що лунали, як заклинання, викликали у присутніх захват, і в цій доброзичливій атмосфері він, розквітлий, як лотос Бодгісатви, взявся розповідати про своє життя у великих Сач-дзенських горах, життя, яке провадив до того моменту, коли, за його власними словами, «підвівся, щоби шукати просвітління».

Потім з’ясувалося, що в дні його мирського, суєтного життя він був майстром зі складання гороскопів, і домашній жрець попросив його описати свій метод. Кожен із них називав планети іменами, які інший зрозуміти не міг, і показував пальцем вгору на великі зірки, що пливли у мороці. Хазяйські діти без перешкод смикали Ламину вервицю, а сам Лама, зовсім забувши про звичай, який забороняє дивитися на жінок, розповідав про вічні сніги, про зсуви, завалені проходи, віддалені скелі, де люди знаходять сапфіри і бірюзу, і про ту чудесну дорогу, яка перетинає гори і врешті-решт доходить до самого Великого Китаю.

— Якої ти про нього думки? — запитав тихенько хлібороб, відводячи жерця убік.

— Свята людина, воістину свята людина. Боги його — не боги, але стопи його стоять на Шляху, — відповів той. — А його способи складання гороскопів, хоча не з твоїм розумом братися до цього, мудрі та точні.

— Скажи мені, — ліниво промовив Кім, — чи знайду я свого Червоного Бика на зеленому полі, як мені було обіцяно?

— Що ти знаєш про годину свого народження? — запитав жрець, надимаючись від гонору.

— Я народився між першими і другими півнями, в першу ніч травня.

— Якого року?

— Не знаю, але в годину, коли я вперше скрикнув, у Шрінагарі, що знаходиться в Кашмірі, почався великий землетрус[45].

Про це Кім чув від своєї виховательки, а вона, своєю чергою, від Кімбола О’Гари. Землетрус відчувався в Північній Індії і в Пенджабі, від нього довгий час вели лік рокам.

— Ай! — захвилювалася одна з жінок. Ця обставина підтверджувала надприродне походження Кіма. — Здається, дочка такого-то народилася того самого дня.

— Її мати народила своєму чоловікові чотирьох синів за чотири роки — всі чарівні хлопчики! — вигукнула дружина хлібороба, що сиділа в тіні, віддалік.

— Жодна людина, що володіє цією наукою, — сказав домашній жрець, — не забула, в яких домах перебували планети тієї ночі. — Він почав щось креслити на курній землі двору. — Ти маєш право не менше, ніж на половину Дому Бика. Що саме тобі пророкували?

— Настане день, — почав Кім, у захваті від справленого враження, — і я буду звеличений Червоним Биком на зеленому полі, але спочатку прийдуть двоє людей, які все підготують.

— Так, так завжди буває на початку видіння. Густа темрява повільно прояснюється, і ось входить хтось із мітлою, щоби приготувати місце. Потім починається видіння. Ти говориш, двоє людей? Так, так. Сонце, покинувши Дім Бика, входить у Дім Близнюків. Звідси двоє людей із пророцтва. Тепер поміркуємо… Принеси-но мені прутика, малий.

Звівши брови, він креслив, стирав і знову креслив на запиленій землі таємничі знаки, на подив усіх, крім Лами, який, будучи дуже тактовним, не дозволяв собі втручатися. Через півгодини жрець із бурчанням відкинув прутик.

— Хм! Ось що говорять зірки: через три дні прийдуть двоє людей, щоб усе підготувати. За ними ітиме Бик, але над усім цим — знак війни та озброєних людей.

— У нашому вагоні, коли ми їхали з Лагора, справді був солдат із полку лудхіанських сикхів, — простодушно мовила дружина хлібороба.

— Ні! Озброєні люди; багато сотень. Який у тебе зв’язок із війною? — запитав жрець у Кіма. — Твій знак — червоний і гнівний знак війни, яка от-от повинна початися.

— Ні, ні, — серйозно заперечив Лама, — ми шукаємо миру і нашу Річку, — і тільки.

Кім посміхнувся, згадавши про підслухані ним розмови в гардеробній кімнаті. Зірки справді були до нього прихильні. Жрець стер ногою гороскоп.

— Більше я нічого не бачу. Через три дні до тебе прийде Бик, хлопчику мій.

— А моя Річка? Річка? — благав Лама. — Я сподіваюся, що Бик обох нас поведе до Ріки.

— На жаль, що стосується чудодійної Річки, брате мій, — відповів жрець, — то такі речі трапляються не часто.

На ранок, хоча їх і переконували залишитися, Лама наполіг на тому, щоби піти. Кіму дали великий клунок із доброю їжею і мало не три анни міддю на подорожні витрати, і всі, мовлячи безліч напутніх благословень, дивилися, як обидва подорожніх ідуть на південь у досвітніх сутінках.

— Шкода, що ці люди і подібні до них не можуть звільнитися від Колеса, — сказав Лама.

— Ну, ні, якби