Розмальована вуаль - Сомерсет Вільям Моем
Він злегка вклонився, але нічого не сказав, супроводивши її поглядом, доки вона неспішно йшла з кімнати.
24
Вона передала Чарлі записочку: «Потрібно зустрітися. Це терміново». Служка-китаєць попросив її зачекати й повернувся з відповіддю: містер Таунсенд прийме її за п’ять хвилин. Ні з того ні з сього вона розхвилювалася. Коли нарешті її провели в кабінет, Чарлі вийшов назустріч і потиснув руку, але в ту ж мить, коли служка, зачинивши двері, залишив їх на самоті, вся його офіційна люб’язність де й ділася.
– Послухай, люба, не приходь сюди в робочий час. У мене повно роботи, та й нічого давати людям привід для пліткування.
Вона подивилася на нього довгим поглядом своїх прегарних очей і спробувала всміхнутися, але не змогла – губи наче задерев’яніли.
– Я не прийшла б, якби не було необхідності.
Він усміхнувся і взяв її за руку.
– Що ж, раз ти тут, сідай.
Його кабінет був голий, вузький, з високою стелею; стіни пофарбовані в два відтінки теракоти. З меблів – лише великий письмовий стіл, обертовий стілець для Таунсенда й шкіряне крісло для відвідувачів. Кітті ніяково в нього сіла. Таунсенд сів за стіл. Їй ще не траплялося бачити його в окулярах, вона й не знала, що він їх носив. Перехопивши її погляд, Таунсенд їх зняв.
– Я їх вдягаю тільки читати, – сказав він.
Кітті була тонкосльоза й тепер, сама не розуміючи чому, розплакалася: не з наміру його обманути, а швидше через інстинктивне бажання викликати в ньому співчуття. Він байдуже на неї глянув.
– Щось сталося? Мила моя, не плач.
Вона витягла хусточку й постаралася опанувати себе. Він закалатав у дзвоника. Коли служка підійшов до дверей, Чарлі сказав:
– Якщо хтось прийде, скажи, що мене немає.
– Слухаюсь, сер.
Хлопець зачинив двері. Чарлі сів на підлокітник і обійняв Кітті за плечі.
– Отож, Кітті, люба, розкажи, в чому річ.
– Волтер вимагає розлучення, – відповіла вона.
Кітті відчула, як обійми ослабли. Його тіло напружилося. Якусь мить стояла тиша, а тоді Таунсенд піднявся з крісла й знову сів на свій стілець.
– Що саме ти маєш на увазі?
Вона зиркнула на нього, бо його голос був хрипкий, і побачила, що все його лице розчервонілося.
– Ми з ним щойно поговорили. Я приїхала просто з дому. Він каже, що має всі необхідні докази.
– Але ж ти не зізналася, правда? Ти нічого не визнала?
У неї обірвалося серце.
– Ні, – відказала вона.
– Ти певна? – перепитав він, уважно дивлячись на неї.
– Цілком, – збрехала вона знову.
Він сперся на спинку стільця і втупився в карту Китаю, що висіла на стіні навпроти його столу. Кітті з тривогою на нього дивилася. Щось у тому, як він сприйняв ці новини, її збентежило. Вона очікувала, що він підхопить її на руки й скаже, що радий, бо тепер вони зможуть завжди бути разом; але, звісно, чоловіки – дивний народ. Вона безшумно плакала, тепер уже не щоб викликати співчуття, а тому, що їй це здавалося природним.
– Оце так ми вскочили в халепу, чорт забирай, – сказав він нарешті. – Але не варто губити голову. Сльозами, знаєш, горю не зарадиш.
Вона розчула роздратування в його голосі й витерла очі.
– Це не моя вина, Чарлі. Я нічого не могла вдіяти.
– Звісно, ні. Нам просто збіса не пощастило. Я винен так само, як і ти. Тепер тільки залишається вигадати, як нам виплутатися. Я так собі думаю, ти хочеш розлучення не більше за мене.
Від здивування вона мало не скрикнула. Глянула на нього запитально. Та він взагалі про неї не думає!
– Цікаво, що там насправді за докази. Не знаю, як він зможе довести, що ми в тій кімнаті були вдвох. Власне кажучи, ми поводилися максимально обережно. Я певний, що старий із крамнички нізащо нас не виказав би. Навіть якщо Волтер бачив, як ми заходили туди удвох, чому б нам разом не порозглядати антикварні дрібнички?
Він говорив не так до неї, як до себе.
– Висунути звинувачення досить легко, а от довести – збіса складно; будь-який адвокат тобі це скаже. Наша стратегія – все заперечувати, а якщо він погрожуватиме судовою справою – чорт із ним, відіб’ємося.
– Я не можу піти в суд, Чарлі.
– Чого це? Боюся, доведеться. Бачать небеса, я не хочу скандалу, але не можна здаватися без бою.
– А нащо нам відбиватися?
– Оце так питання. Не забувай, що ця справа зачіпає не тільки тебе, а й мене. Але, правду кажучи, думаю, що тобі не варто цим перейматися. Напевно, нам вдасться якось натиснути на твого чоловіка. Єдине, що мене хвилює, – як до цього всього підійти.
Йому наче щось спало на думку, бо він повернувся до неї з чарівною усмішкою, а його тон, ще мить тому різкий і діловитий, набув запобігливості.
– Здається, ти жахливо засмутилася, бідолашечко. Мені шкода. – Він простягнув руку й узяв її долоню у свою. – Втрапили ми в халепу, але вже якось викрутимося. Це не… – Він замовк, і Кітті запідозрила, що він мало не визнав, що вже не раз із такого виплутувався. – Найважливіше – не втрачати голову. Ти ж знаєш, що я тебе не підведу.
– Я не боюся. Мені байдуже, що він зробить.
Він і досі всміхався, але вже, напевно, трохи силувано.
– Якщо дійде до найгіршого, мені доведеться зізнатися губернаторові. Висварить він мене так, що мало не буде, але він хороший чоловік і має життєвий досвід. Він якось усе залагодить. Йому теж скандал ні до чого.
– А що він може зробити? – запитала Кітті.
– Натисне на Волтера. Якщо не достукається до його честолюбства, до почуття обов’язку.
Кітті трохи зажурилася. Здається, їй не вдалося пояснити Чарлі, що ситуація відчайдушно серйозна. Його безтурботність її дратувала. Вона пошкодувала, що пішла побачитися з ним до нього в кабінет. Оточення її бентежило. Їй було б куди легше сказати те, що вона хотіла, у нього в обіймах, закинувши руку йому за шию.
– Ти не знаєш Волтера, – мовила вона.
– Я знаю, що кожен має свою ціну.
Вона любила Чарлі всім серцем, але його відповідь збила її з пантелику; такий розумний чоловік і змолов таку дурницю.
– Здається, ти не усвідомлюєш, як Волтер розгнівався. Ти не бачив його обличчя й виразу очей.
Якусь мить він мовчав, але дивився на неї з легкою усмішкою. Вона знала, що він мав на думці. Волтер був бактеріолог і перебував у залежному становищі;