Розмальована вуаль - Сомерсет Вільям Моем

– Годі тішитися самообманом, Чарлі, – сказала вона відверто. – Якщо Волтер постановив собі звернутися до суду, ні ти, ні хтось інший не зможе хоч трішки на нього вплинути.

Його обличчя знову стало серйозне й смурне.

– І він збирається вказати мене співвідповідачем?

– Спочатку збирався. А потім мені вдалося вмовити його погодитися на те, що я сама з ним розлучуся.

– Що ж, це не так страшно. – Його лице знову розслабилося, і в його очах вона побачила полегшення. – Як на мене, це хороший вихід. Врешті, це все, що йому залишається, єдиний порядний вчинок.

– Але в нього є умова.

Він запитально глянув на неї й наче щось зважив.

– Ну, я не мільйонер, але зроблю все, що зможу.

Кітті змовкла. Чарлі казав те, що вона зовсім не очікувала від нього почути. І через це їй було важко говорити. Вона сподівалася, що викладе йому все одним духом, у затишку його ласкавих рук, сховавши розпашіле обличчя в нього на грудях.

– Він погодиться, щоб я з ним розлучилася, якщо твоя дружина запевнить його, що розлучиться з тобою.

– Це все?

Кітті заледве знайшла в собі сили говорити.

– І – це дуже важко сказати, Чарлі, це жахливо – якщо ти пообіцяєш одружитися зі мною впродовж тижня відтоді, як рішення суду набуде чинності.

25

Якусь мить він мовчав. А тоді знову взяв її долоню й лагідно стиснув.

– Знаєш, кицю, – сказав він, – хай що станеться, ми не можемо вплутувати в це Дороті.

Вона безпорадно на нього глянула.

– Я не розумію. Як її не вплутувати?

– Ну, нам не можна думати лише про себе. Ти ж знаєш, якби все склалося інакше, мені нічого так не хотілося б, як взяти тебе за дружину. Але про це й мови не може бути. Я знаю Дороті – її ніщо не примусить зі мною розлучитися.

Кітті проймав страшенний жах. Вона знову заплакала. Таунсенд підвівся, сів поряд із нею й обійняв за талію.

– Постарайся не засмучуватися, люба. Нам не можна губити голову.

– Я думала, ти мене кохаєш…

– Звісно, кохаю, – сказав він ніжно. – У тебе щодо цього вже не має бути ніяких сумнівів.

– Якщо Дороті не розлучиться з тобою, Волтер зробить тебе співвідповідачем.

Перш ніж відповісти, він витримав помітну паузу. Тон його був сухий.

– Звісно, це зруйнує мою кар’єру, але, боюся, тобі добра не дасть. Якщо дійде до найгіршого, я в усьому зізнаюся Дороті; їй буде страшенно образливо й боляче, але вона мені пробачить. – Йому майнула думка. – Напевно, найкраще в будь-якому разі в усьому зізнатися. Якщо Дороті піде до Волтера, я певний, що вона переконає його тримати язика за зубами.

– Отже, ти не хочеш, щоб вона з тобою розлучилася?

– Ну, я маю думати про дітей, правда? І, безумовно, мені не хочеться, щоб вона страждала. Ми завжди дуже добре ладнали. Знаєш, вона всі ці роки була мені неймовірно хорошою дружиною.

– Чому ж ти мені сказав, що вона для тебе нічого не означає?

– Я такого не казав. Я сказав, що не кохаю її. Ми не спали разом роками, хіба що вряди-годи, скажімо, на Різдво, чи тоді, коли вона від’їжджала в Англію, чи тоді, коли повернулася. Вона з тих жінок, яким такі справи байдужі. Але ми завжди були чудові друзі. Я з готовністю визнаю, що покладаюся на неї більше, ніж будь-хто може уявити.

– То, може, ліпше було дати мені спокій?

Їй здалося дивним, що, коли від страху аж перехоплювало подих, вона могла говорити так спокійно.

– Я багато років не зустрічав таких гарненьких жінок. Я шалено в тебе закохався. Ти не можеш мене в цьому звинувачувати.

– Але ж ти обіцяв мене не підвести.

– Боже правий, я й не збираюся тебе підводити. Ми втрапили в жахливу халепу, і я зроблю все можливе, щоб тебе з неї витягнути.

– Окрім одного, очевидного й природного.

Він підвівся й повернувся до свого стільця.

– Люба моя, ну будь же розважлива! Краще я викладу все, як є. Не хочу ображати твої почуття, але справді мушу сказати тобі правду. Мені вельми дорога моя кар’єра. Дуже ймовірно, що не сьогодні-завтра я стану губернатором, а посада губернатора колонії – це тобі не абищо. Якщо ми цього не замнемо, у мене не буде ані найменшого шансу. Може, зі служби й не виженуть, але назавжди матиму погану репутацію. А якщо таки виженуть, то муситиму займатися справами в Китаї, бо тут я маю знайомих. В обох випадках нічого не вдасться, якщо Дороті не буде поруч зі мною.

– Тоді нащо ти казав, що тобі нічого в світі не треба, крім мене?

Кутики його рота зневажливо опустилися.

– Серденько, не варто так буквально сприймати слова закоханого чоловіка.

– То ти не мав цього на увазі?

– Тоді – мав.

– А що буде зі мною, якщо Волтер зі мною розлучиться?

– Якщо не вдасться відбитися, то, звісно, відпиратися ми не будемо. Не думаю, що преса це роздує, та й люди нині мають ліберальні погляди.

Вперше за довгий час Кітті подумала про свою матір. Вона здригнулася. Знову зиркнула на Таунсенда. Її біль тепер змішався з образою.

– Авжеж, мої біди тебе аніскілечки не цікавлять, – сказала вона.

– Ми далеко не зайдемо, якщо будемо одне одного шпиняти, – відповів він.

Вона з відчаю скрикнула. Як гірко, що вона його так віддано кохає і все ж відчуває до нього таку злість. Не може бути, щоб він розумів, що він для неї означає.

– Ох, Чарлі, хіба ти не знаєш, як сильно я тебе кохаю?

– Мила моя, я теж тебе кохаю. Але ж ми живемо не на безлюдному острові й маємо вийти з тієї ситуації, яка склалася, найкращим чином. Ти справді маєш бути розважлива.

– Як я можу бути розважлива? Для мене наша любов – це все, ти для мене – цілий світ. Не дуже приємно усвідомлювати, що для тебе це була лише інтрижка.

– Звісно, це не інтрижка. Але знаєш, просячи мене розлучитися з дружиною, до якої я дуже прив’язаний, і зруйнувати кар’єру, одружившись із тобою, ти просиш немало.

– Не більше, ніж сама готова задля тебе зробити.

– Наші обставини дуже відрізняються.

– Єдина різниця в тому, що ти мене не кохаєш.

– Можна дуже сильно кохати жінку і не мріяти провести з нею решту свого життя.

Вона зиркнула на нього, і її охопив відчай. Щоками покотилися важкі сльози.

– Ох, як