Січеславщина (квадрологія) - Василь Кирилович Чапленко
І то був; уже тільки їхній власний світ, тільки їхня плянета! Було ще якихось двоє свідків, що плуталися без потреби в тому їхньому світі, заважали їм...
...Авто директора заводу ім. Петровського вихром промчало новоженців! — інженера Перемітька й його молоду дружину Пушкінським проспектом на Чечелівку, авто, заквітчане різнобарвними стрічками, що маяли блискавочками на вітрі. Підвезло під самі двері їхнього нового: чепурного будиночка в селищі імі Леніна. Мабуть, ні для кого не було секретом, що цей будиночок завком „презентував" молодому подружжю трохи чи не тому, що наречена доводилась сестрою, а наречений зятем директора заводу, — не було секретом, та ніхто нічого про це не казав. Навпаки, було таке враження, що всі були раді, що ця мюлода й гарна пара матиме таке затишне кубелечко, матиме щасливу долю...
Про долю далекої чорнявки на Воронцівці Перемітько ко не думав, — ні тоді, коли „розписувався", ні тоді, коли авто мчало його вздовж мало^ не всього міста (а молода дружинонька тулилась до нього, вірно зазирала в вічі), ні тоді, коли їх так щиро й весело поздоровляли зібрані ще до їхнього приїзду гості.
...Без особливої цікавосте до того, що роблять, пройшлися новоженці першою парою в танці по новеньких про-стилках на новенькім помості світлиці. Грав патефон...
Гостей було не багато, але гості були добірні. Крім самого Сисоя Мітяєва, безженного директора заводу, був ще секретар партійної організації, з жінкою, голова „Завкому", теж із жінкою. Маркел Мітяєв спочатку теж покрутився був трохи, мовляв, „для годиться", а потім непомітно зник. Раїна мати Євдокія Мітяєва, суха й висока жінка, повна енергії й рухів, керувала весільною церемонією, порядкувала в новій господі... Була чорно-смаглява, як Маркел, циганувата. Досі вона,жила в іншої своєї заміжньої дочки в Харкові, д тепер сюди приїхала...
Банальні вигуки підпилих гостей „гірко"! примушували молоду дару цілуватись, та вони виконували цю вимогу — вимету прилюдно цілуватись — механічно, тільки відчіпного давали. У них було своє на думці, те, що мало прийти після того, як гості розійдуться, як вони залишаться самі... Оці чепурні кімнатки, з новенькими гардинами на вікнах, з картинами на стінах, з люстрою в світлиці під стелею і вони... Залишиться, правда, одна, вже непотрібна на той час „гостя" — мати, але вона піде до своєї кімнати, аж за кухню, куди нічого не буде чутно з їхнього найзатишнішого куточка спальні...
Сиділи поряд за столом, майже нічого не їли, бо хіба тепер для них їжа головне? Сиділи коліно до коліна, руками переплетені під скатертиною... Перебували у власному світі, це зважаючи на присутність гостей...
Вибух чужого сміху викинув їх на мить з того їхнього світу: підпилий голова „Завкому" розповів непристойну анекдоту про першу весільну ніч.
— Оханися! — гукнула на. нього його теж уже п'яненька жінка, гупнувши його менш плечі. — Ще подумають, що то з нами таке було!
Регіт ще дужчий. А молода пара тільки подивилася здивовано — ні він, ні вона ані посміхнулись; для чого таке блюзнірство?!
...Було близько півночі, як гості попрощалися й поїхали собі. Сисой, прощаючись, особливо міцно потиснув зятеві руку, так запевняючи його у своїй підтримці. Лишилися вони втрьох — їх двоє і мати. Мати якийсь час прибирала посуд із столу, відносила до кухні. Дочці не давала допомагати, бо та була в пишній весільній сукні. Та кінець-кінцем і мати була готова відійти. Спинилася посеред хати, постояла, хотіла, мабуть, сказати „на добраніч", але чомусь не сказала, тільки посміхнулась і вийшла.
Перемітько глянув на свою молоду дружину і теж нічого не сказав, тільки очима повів у бік спальні. Пішли туди обоє.
Спальня — невеличка кімнатка, з одним вікном, тепер зачиненим віконницями знадвору; ліжко, килим на стіні, з витканим на ньому оленем; на нічному столику, під ніжно-блакитним шапчуком лямпа, а та лямпа м'яко осявала небесним кольором їхнє затишне кубелечко^. (Лямпу засвітила заздалегідь мати). Біла постіль, півприкрита м'яким; шовковим ліжником, а з-під ліжника визирали дві пухкі подушки.
Увійшовши обоє до спальні, стали в нерішучості. Потім Перемітько обійняв свою дружину за плечі, поцілував. Але й він, і вона розуміли, що тепер уже не так треба, що треба насамперед роздягтися. Гм... При світлі? І цілком роздягтися? Соромно якось обом було. Перемітько зняв тільки піджак і повісив на спинку стільця. А Рая все ще стояла в своїй пишній, як з лебединого пуху, весільній сукні. Перемітько взяв розв'язувати краватку, а потім раптом підійшов до лямь пи й погасив її. У темряві обоє почали мовчки роздягатись. Перемітько чув тільки, як Рая шелестіла сукнею, роздягаючись. Коли вже був роздягнений, знайшов у темряві сильветку-тінь дружини, торкнувся до гарячого тіла, що враз пройняло його нестримним бажанням... Не обійняв, а майже взяв на руки дорогу істоту й поклав, відгорнувши помацки ліжника, на постіль...
...Аде його молоденька дружина була тільки покірна, наче тільки скорялась примусові шлюбу. Він не так уявляв собі цю мить. Навіть розчарування відчув...
...Головна розпорядниця весільної церемонії — теща не поїхала наступного дня додому, не поїхала й третього. А потім1 так і присохла. Тільки через деякий час поїхала до Харкова забрати своє „барахло".
Очевидячки, інженер заводу ім. Петровськото, одружившися з сестрою директора того заводу, повинен був чимсь заплатити за зроблену йому ласку...
Цьому „посприяло" ще й те, Що незабаром після цього одружився й Маркел Мітяєв, і замість Раки, в Сисоєвім домі появилась нова господиня — Маркелова Фроська.
КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ ЧАСТИНИ