Рент. Усна біографія Бастера Кейсі - Чак Паланік

Боді Карлайл: Бляшанки з-під фарби всередині набиті монетами. Золотими й срібними монетами, туго запакованими, щоб не бряжчали. На деяких були вибиті орли, що борються зі зміями, а на деяких — симпатичні дівчата або старі чоловіки: дівчата зображені на повен зріст і майже без одягу, а от від стариганів на монетах одні лише зморшкуваті обличчя.

Золоті жуки, каже Рент, люди, що не довіряють ні уряду, ні банкам. Ні сусідам, ні родині. Ні дружинам. Самотні скнари-одинаки, каже Рент, що громадять своє золото й падають із інфарктом, коли таємницю всього їхнього життя викрито.

Рент каже: це не можна назвати грабунком, якщо власник золота давно помер, а істинні та законні спадкоємці не викликали в нього достатньо любові, щоб він повідомив їх про заховані гроші. Піратські скарби. Ці бляшанки з-під фарби, що стоять на полицях у сараях, іржавіють у стодолах та в багажниках закинутих авто.

Виявляється, Рент знав, що навкруги повно грошей — не в кожній бляшанці, але чимало, знав про це дуже давно, але не збирався заморочуватися зі збиранням бляшанок, доки не вигадає, чим пояснити появу в нас таких статків. Два скаути з самими лише краватками, не здатні нашкребти бодай на скаутські значки, перетворюються на отаких-от нас, що сиплють золотими й срібними монетами з датами більше ніж сторічної давнини.

Хартлі Рід: Попит і пропозиція. Адже ніхто не наставляв на дітей пістолета, змушуючи їх витрачати гроші. Це були їхні гроші, на які вони могли купувати що душа забажає. Це ж природно: росте попит — росте ціна. Коли всі дітлахи міста торгуються за розчинну вишневу шипучку, ціна на неї неодмінно зазнає інфляції.

Боді Карлайл: Інфляція — це і був Рентів спосіб відмити нашу піратську здобич. Почавши з наших найближчих друзів-п’ятикласників, ми розпитували: в кого зуб хитається? Кожному малюку, в якого випав зуб, — дзинь! — ми давали срібну чи золоту монету й наказували сказати, що то принесла Зубна Фея. У п’ятому класі більшість малих уже допетрали, що Зубна Фея — це все вигадки, але наші старі ще не казали нам такого.

Кожного вихідного ми збираємо бляшанки з-під фарби, штовхаємо свою тачку дедалі довшими дорогами, щоби дістатися до найвіддаленіших ферм, до відірваних від світу ранчо, де справді забута грошва мала би просто нагромадитися.

І кожного тижня ми даємо все більше золота й срібла дітям, які пояснюють своїм родинам, що це їм Зубна Фея принесла в обмін на молочний зуб.

Більшість дорослих розуміла, що справа нечиста, але мамусі й татусі не бажали визнавати, що набрехали про Зубну Фею, Санта Клауса й усе таке. Ми брешемо рідним, рідні брешуть нам, ніхто не хоче визнавати, що він брехун.

Ніхто з колег-п’ятикласників не настукав на мене з Рентом, адже нікому не хотілося розставатися з грішми і всі вважали, що далі буде ще.

Усі вляпалися в одну й ту саму зубнофейну брехню.

Можна змусити цілу купу народу повторювати одні й ті самі брехеньки, якщо всі вони мають у тому свій зиск. Якщо ти змусив говорити ту саму брехню всіх до одного, то це вже більше не брехня.

Лівія Рошель (☼ учителька): Того року, коли я викладала в п’ятому класі, донька Елліотів прийшла до мене з золотою монетою і спитала, скільки вона може коштувати в перерахунку на Тутсі Ролли[20]. Ми знайшли дещо про цю монету в бібліотеці: це виявився золотий долар «Голова Свободи», 1858 року випуску[21], номіналом у 2,5 долара. На лицьовому боці був зображений жіночий профіль, увінчаний словом «Liberty», по колу розташувалися тринадцять зірок.

Згідно з книжкою, в якій ми дивилися, ця золота монета коштувала п’ятнадцять тисяч доларів.

Я боялася, що дівча вкрало цю монету, тож спитала, звідки вона в неї. І ця Елліотівська мала, вона відповіла мені, що Зубна Фея принесла їй монету в обмін на зуб, який випав, і ткнула пальцем у дірку в роті. Випав верхній моляр, звичайний молочний зуб.

Боді Карлайл: Премоляри коштували п’ять доларів золотом. Моляри — десять. Сайлас Харлан стверджував, що втратив дванадцять різців, дев’ять ікол та шістнадцять зубів мудрості протягом тих літніх канікул. Бувало, що старші діти продавали п’ятикласникам свої зуби за половину прибутку. Малюки намагалися втрутити конячі зуби, собачі зуби, великі коров’ячі зуби, стерті до стану пеньків. Ренту довелося перетворитися на справжнього зубного експерта. Він відрізняв срібну пломбу від ртутної амальгами. Справді зламаний зуб — від видертої коронки. Людські зуби громадилися в його кімнаті спершу в банках з-під супу, потім у коробках із-під сигар, із-під взуття, і зрештою — у господарчих сумках. Міддлтонський Зубний Музей.

Збагативши весь п’ятий клас, ми з Рентом не викликали ніяких підозр нашим власним багатством. Але на кожну монету, яку ми віддавали іншим дітям, припадало дві, котрі залишалися нам. Ренту діставалося вдвічі більше, ніж мені, і він своє не витрачав.

Поруч із тією купою грошей, що пішла гуляти містом, наші з Рентом витрати не здавались підозрілими. Вони були нормальними, зважаючи на новий стандарт життя.

Капітани бейсбольних команд потихеньку гребли хабарі, тож найпаскудніший гравець міг опинитись на подачі. Учителі в Міддлтонській початковій школі за тишком-нишком сунуті пару сотень забезпечували табель із самими оцінками А. Були няньки, які брали на лапу сотню срібних доларів 925-ї проби за те, що діти не лягали спати,