Рент. Усна біографія Бастера Кейсі - Чак Паланік

Лоуелл Річардс (☼ учитель): У темряві Рент Кейсі тримає хлопчика Гендерсенів за руку й занурює цю руку в миску. У світлі мого ліхтаря миски повні крові — густої, мов пудинг. Миски з легенями забитої худоби. Свинячими й бичачими легенями, сірими, зваленими в купу. Миски звивистих сірих мізків, розчавлених та спресованих. Кишки та нирки стекли на підлогу.

В одній салатній мисці перекочуються очні яблука різного розміру. Коров’ячі, свинячі та конячі очі витріщаються звідти, заплямовані відбитками закривавлених пальців. І вся ця гидь уже починає нагріватися та смердіти. Нирки, і сечові міхури, і жаровні, навантажені кишками.

Полк Перрі: Я вам скажу, це просто жахливий сон. Скрізь відрізані язики.

Лоуелл Річардс: Просто на моїх очах Рент Кейсі тримає долоню малого Гендерсена розкритою догори й кладе йому в руку щось лискуче й темне, примовляючи: «Це серце…»

Величезне мертве коров’яче серце.

І малий Гендерсен, із пов’язкою на очах, хихотить і стискає серце. Кров сочиться з перерізаних трубок.

Боді Карлайл: Моторошно про це думати, про нас, що міняють зуби на золото, а золото — на видлубані очі. Усе в цьому світі завжди або плоть, або гроші, ніби не може бути одним та другим водночас. Це ніби хтось був би водночас і живий, і мертвий. Цього ніхто не може. Доводиться вибирати.

Шериф Бейкон Карлайл: Як усякий Кейсі, ясна річ, він почав удавати, що все це випадковість. Казав людям, що вважав, ніби «будинок із привидами» завжди було влаштовано саме так. Казав, що не міг і подумати, що опора всього суспільства, настільки гідна довіри, й честі, й поваги, як очільники скаутських осередків, дорослі люди, брехатимуть маленьким дітям. Цілком у стилі Кейсі — вдавати із себе тупого. Рент сказав, що діти здавна нетерпляче прагли помацати мізки й легені. Що нема зовсім нічого моторошного в мацанні вчорашніх макаронів. У його вустах наші старі добрі вигадки з виноградом та харчовим барвником зазвучали як ганебні злочини.

Лоуелл Річардс: Рент Кейсі не був злим. Він скоріше, як би це сказати, намагався знайти щось справжнє в цьому світі. Діти зараз ростуть ні до чого не прив’язані, вони просто підключають свої порти й форсують життя, впарене їм іншими. Пригоди секонд-генд. Я думаю, Ренту хотілося, щоб усі пережили хоча б одну справжню пригоду. Уся громада, щось таке, що єднає людей.

Коли всі в місті дивляться той самий старий фільм або форсують один і той самий пік, це не зближує людей. Але після того, як їхні діти повернулися додому в заліплених кров’ю костюмах, з кров’ю під нігтями, яка не вимивалася тиждень, та з просмердженим волоссям, це змусило людей говорити. Не можу сказати, що вони були щасливі, але вони говорили й були разом.

Сталося щось таке, що справді стосувалось тільки Міддлтона.

Шот Даньюн (ζ руйнувальник): Рента діймали не тільки форсовані переживання. Його бісили срані діти, вбрані солдатами, принцесами та відьмами. Поїдання торта, ароматизованого штучною ваніллю. Святкування кінця жнив, яких давно вже нема. Фруктовий пунш, зроблений на фабриці. Ритуали для задобрювання духів — чи для чого там робиться весь цей довбаний Геловін? — здійснювані людьми, які нічогісінько про це не знають. Що діймало Рента, так це срана штучність усього цього.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза (ζ історика): В Африці люди не вірять у Зубну Фею. Натомість у них існує Зубна Мишка. В Іспанії — «Ratoncito Perez». У Франції — «La Bonne Petite Souris». Крихітний чарівний гризун, що краде зуби та залишає натомість гідну заміну. У деяких культурах зуб, який випав, треба сховати в зміїній чи пацючій норі, щоб його не змогла знайти та використати відьма. В інших діти кидають молочні зуби в палаюче багаття, а тоді риються в холодному попелі в пошуках монеток.

Через віру в Санта Клауса, потім у Великоднього Кролика, потім у Зубну Фею Рент Кейсі дізнавався, що це не просто гарні казочки та звичаї, покликані тішити малюків. Або формувати їхню поведінку. Кожна з цих трьох традицій вимагає від дитини повірити в неможливе за певну винагороду. Це послідовність ускладнюваних випробувань, покликана збудувати дитячу віру та фантазію. Перше випробування — повірити в існування чарівної людини в обмін на іграшки. Друге — повірити в існування чарівної тваринки в обмін на солодощі. Останнє випробування найскладніше, а винагорода в ньому найбільш абстрактна: повірити, погодитися з існуванням літаючої феї, яка залишить тобі гроші.

Від людини — до тварини — до феї.

Від іграшок — до солодощів — до грошей. Таким чином, у доволі цікавий спосіб магія віри та довір'я перемикається з іскристої чарівності фей на брутальні, бляклі копійки. З єдвабних крилець на п'ятаки… десятицентовики… та четвертаки.

Таким чином, дорослішаючи, дитина здійснює водночас дедалі більш вагомі подвиги уяви та віри. Починаючи з Санти в ранньому дитинстві та закінчуючи Зубною Феєю в той час, коли з’являються дорослі зуби. Або, якщо висловлюватися чесніше, починаючи із дитячої віри в будь-які припущення та закінчуючи абсолютною довірою до національної валюти.

Шот Даньюн: Ідеться про розчарування. Усі ці вигадки та реальність постійно перетікають одне в одне. Золото варте копійчаної цукерки. Цукор вартий золота. Макарони сходять за мізки, а дорослі присягаються, що Зубна Фея справді існує. Хоч би й те, що така химерна побрехенька культури, як Санта Клаус, проводить половину щорічних роздрібних розпродажів. Якийсь міфічний товстодупий сраль стоїть біля керма нашої національної економіки. Це понад усяке розчарування.

Того вечора Рент Кейсі, нехай ще зовсім маленький хлопчик, просто хотів, щоб хоч щось було справжнім. Навіть якщо це смердюча кров і тельбухи.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза (ζ історика): Усі святкові звичаї є вправами з когнітивного розвитку, новими, більшими випробуваннями для дитини. Попри те, що більшість батьків не помічають цієї функції, вони продовжують практикувати самі вправи.

Рент також бачив, наскільки поруйнування ілюзій визначає те, як дитина застосовує будь-які нові вміння.

У дитини, яка ніколи не прокатилась із Санта