Рент. Усна біографія Бастера Кейсі - Чак Паланік

Лівія Рошель: Містер Рід у своїй «Придорожній бакалії» був тільки радий продавати малюкам солодощі. Іншою ознакою часу було те, що магазин прибрав відділ «Подарунки для пані» та розширив секцію «Іграшки й дозвілля» аж до відділу з замороженими продуктами. Протягом року здавалося, ніби половину крамниці займають цукерки, пневматичні рушниці й ляльки. Треба було їхати аж до Пітман Міллз по новий фільтр для бойлера, зате «Придорожна бакалія» мала в наявності сімнадцять різновидів ракет із феєрверками різної форми та кольору.

Боді Карлайл: Ми зрозуміли, що люди здатні продати будь-що будь-кому, якщо добре заплатити. Інфляція охопила всю міддлтонську економіку. Підбадьорені грошенятами Зубної Феї, діти більше не чубилися за підстригання газонів. Пляшки з-під газованої води та пива, придатні для склотари, нагромаджувалися вздовж доріг.

Місцевий люд став називати це «теорією просочування благ знизу вгору»[22]. Усі діти багаті. Усі дорослі посміхаються, і лестять, і поводяться зразково, щоб загарбати їхні грошенята.

Озираючись на ті часи, я розумію, що ми спричинили справжній бум, почали відродження маленького містечка Міддлтон. Діти купляли новенькі велосипеди, і «Придорожня бакалія» нарешті зробила нормальний паркінг. Ідучи знов до школи тієї осені, діти мали на собі ковбойські черевики з ящіркової шкіри. Паски для родео з пряжками, всипаними бірюзою. Наручні годинники — такі важезні, що вони ледь не згинали малюка на один бік при ході.

Другий бум почався на Різдво, коли Санта вкидав золоті й срібні монети до панчіх п’ятикласників — однаково, слухняних чи не надто.

Лівія Рошель: На своїх заняттях я намагалася переконати учнів, що реальність — це наслідок договору. Будь-які речі, від діамантів до жуйки, мають певну цінність тільки тому, що ми всі погодилися з цим. Закони на зразок обмеження швидкості є законами тільки тому, що більшість людей згодні поважати їх. Я намагалася довести їм, що їхнє золото варте незрівнянно більшого, ніж той мотлох, який вони хочуть за нього отримати, але це було те саме, що споглядати, як американські індіанці продають свої племенні землі за намиста й брязкальця.

Діти Міддлтона справді стимулювали нашу економіку. Протягом тижня та маленька дівчинка з Елліотів тихцем протягала Тутсі Ролли до класу. У середніх класах її обличчя вже нагадувало шматок сирого м’яса для гамбургера.

Ехо Лоуренс (ζ руйнувальниця): Найжахливіше в цьому всьому те, що ніхто, крім Рента, навіть не підозрював, як далеко дехто може зайти, щоб отримати це золото.

Мері Кейн Харві: Діти розповідали мені про жінку, що продавала колоту кригу з вишневим сиропом у паперових ріжках. Два ріжки за золотий долар. Бачили б ви, як малюки брали шматочок-другий, а решту викидали в траву на спортивному майданчику.

Гроші, заради яких ти не працював, дуже швидко витрачаються.

Бренда Джордан: Зубна Фея до кожної родини приходить по-своєму. Елліоти, ті загортали зуб у серветку і спали, поклавши його під подушку. На ранок у серветці виявлялися гроші. Перріси кидали зуб у склянку, наполовину налиту водою, і ставили склянку на кухонне підвіконня. Уранці замість зуба у воді лежали гроші. У Гендерсенів ритуал був достоту як в Елліотів, але вони використовували мереживну хустинку, яку називали «зубним носовичком». Перріси користувалися однією й тією ж склянкою — ажурною гранчастою міркою, якою зазвичай розливають спиртне і яку вони називали «зубною склянкою». У нашій родині ми клали зуб у воду, але залишали його на всю ніч на столику в узголів’ї. Біля трохи прочиненого вікна, щоби фея могла влетіти.

Один-єдиний раз я ледь не видала Рента Кейсі тієї ночі, коли поміняла зуб у своїй склянці на срібний долар Моргана[23] 1897 року. Але вранці це були звичайнісінькі 25 центів із сучасною датою. Я знала, що мої старі змахлювали й забрали справжні гроші, але змушена була демонструвати радість.

Кеммі Елліот (☼ подруга дитинства): Дорослі брешуть дітям про Зубну Фею. Діти брешуть. Кожен знає, що всі брешуть. Потім дорослі за сотні баксів продають кульки з гелієм дітлахам, які не знають у житті нічого кращого. Дорослі крадуть у дітей, потім торговці крадуть у них самих. Жадоба на жадобі їде та жадобою поганяє.

їй-богу, літо Зубної Феї знищило будь-яку довіру поміж міддлтонцями. Відтоді ніхто не бере чуже слово на віру. Для кожного будь-хто інший — брехун. Але всі так само всміхаються і поводяться чемно.

Шот Даньюн: Наступного Дня подяки надходить черга Рентової бабусі Бел посісти місце за дорослим столом. Потім буде черга дядечка Клема. Потім — дядечка Уолта й тітоньки Петті. Рент каже, його мама стояла й рахувала на пальцях: чотири, п’ять, шість родичів мають померти, перш ніж вона зможе їсти як доросла.

До кінця того святкового обіду бабуся Бел вже обливається лихоманковим потом. Температура її тіла сягає 105 градусів[24], але вона скаржиться на холод. Серед інших симптомів наявні запаморочення, слабкість, болі в м’язах. Рент каже, його бабуся задихається, бо, як виявляється пізніше, її легені наповнюються рідиною. Її нирки відмовили. На півдорозі до шпиталю, каже Рент, бабуся перестала дихати.

Ехо Лоуренс: Пізніше виявляється, що везучій бабусі Бел пощастило заразитися смертельним вірусом.

Він зветься «хантавірусом»[25], і ним можна заразитись від якоїсь тваринки — Рент називав її «білонога оленяча миша». Миша сере, лайно висихає на порох. Ти вдихаєш цей гівняний пил, і вірус убиває тебе за