Рент. Усна біографія Бастера Кейсі - Чак Паланік

Шот Даньюн: Мотрошно, скажіть? Під кінець того Дня подяки старенька бабуся Хетті звивалася й дряпалася. Фігня з лисячого хутра, яку вона вдягала, щойно підвертався привід, така: дві чи три лисячі шкурки з усіма цими їбучими мордами й лапками, пришитими так, щоб звисали довкола шиї, гівняна штука, з якої так і стрибають блохи.

Це більш ніж моторошно. Такі старі люди: одного подиху вітерця досить, щоб їх убити. Зламаного стегна. Бджолиного укусу. Шматочка зіпсованого пирога з тунцем. Ці «чорні вдови», кусючі блохи — все це інший природний бік славетного селюцького способу життя. Це можуть бути бурундуки, байбаки або білоногі миші, кролі, вівці або скелясті білки, але хтось в цьому їхньому природному світі розкидається блохами. Спершу бабуся Хетті поскаржилася на те, що їй дере в горлі та болить голова. Тоді на біль у шлунку. Хетті задихається. Годинка в шпиталі, й вона помирає від пневмонії.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Остання викликана пацюками епідемія чумної палички в Америці датується 1924 та 1925 роками. Вона походила від повсюдної практики труїти зграї степових собачок підсаджуванням чумної тварини. До початку тридцятих місцеву популяцію байбаків було винищено на 98 відсотків, але ті 2 відсотки, які залишилися, стали безсимптомними носіями бубонної чуми.

Ехо Лоуренс: Він завжди прокидався з криком. У його нічних жахах, казав Рент, маленька кокетлива вуаль його бабусі, чорна, мереживна, починає ворушитися. Капелюшок, здається, оживає, дере сам себе на клапті, чорні нитки повзуть униз по її щоках, жалять, і бабуся Естер кричить. У цих снах Рент чув собачий гавкіт, але не міг бачити зграю.

Шериф Бейкон Карлайл: Ці сни були ясно й чітко від почуття провини. Провини за вбивство тієї старенької. За розповсюдження інфекції.

Шот Даньюн: Ці маленькі пухнасті клубочки, якими вони здаються в природознавчих фільмах: щороку в середньому двадцятеро людей стикаються із чумним ховрашком або бурундуком. Їхні лімфовузли роздуваються, кінчики пальців на всіх кінцівках чорніють, і вони помирають. Я маю на увазі — люди. Не пухнасті клубочки.

Ехо Лоуренс: Давайте, спитайте Айрін Кейсі про стіну в Рентовій спальні. Справа закінчилася тим, що вона поклеїла там шпалери. Для неї засохлі шмарклі були гіршими за асбест.

Стіна над ліжком уже дорослого Рента, в його власній квартирі, так само була останньою річчю, якої ви хотіли б торкнутися.

Айрін Кейсі: Наскільки я можу пригадати, ми поклеїли шпалери в спальні Бадді, коли йому виповнилося три або чотири. Шоколадно-коричневі, з малюнком із ковбоїв, що арканять коней, на таких не видно ніякого бруду. Незвично темні, зате практичні для кімнати хлопчика.

Щодо всього іншого типу стінки, обліпленої козючками, — такого ніколи не було. Бадді був чудовою дитиною. Справжнє маленьке янголятко. Ми приклеїли на стелю зірки: знаєте, ці наклеечки, що світяться в темряві, — вийшли маленькі ковбої під зоряним небом. У цій частині все правда, а от інше… Я б ніколи не назвала свою дитину монстром чи тим більше прокляттям диявола.

І Бадді ніколи не розповів би іншим таку історію.

Боді Карлайл (☼ друг дитинства): За кілька тижнів до Великодня руки місіс Кейсі починали пахнути оцтом навіть сильніше, ніж у сезон консервації. На плиті у місіс Кейсі кипіли каструлі з водою. Одна — для того, щоб зварити вкруту яйця. У другій кастрюлі вода варилася з оцтом та всякою подрібненою фігнею для кольору — щоб яйця фарбувати.

Кейсі, хоч і жили в глибинці, курей купували вже забитими. Найгірше, що можна сказати в цих місцях про людину: «Вона купує яйця», але місіс Кейсі їх купувала. Тільки білі. Тільки з-під кур породи легорн. Переважно до Великодня.

Заходиш до Кейсі крізь кухонні сітчасті двері — риииип… гуп! — і бачиш місіс Кейсі, що сидить, обидва лікті обіперши на стіл. Її окуляри для читання сповзли на кінчик носа. Її голова закинута назад. Посеред столу біла свічка, товста, як у церкві, горить, розпускаючи ванільний дух. Довкола вогника розпливлося прозоре озерце воску. Місіс Кейсі занурює вишивальну голку у віск і бере в руку яйце. Тримаючи його за низ і верхівку між великим і вказівним пальцями, так щоби зручно було повертати, вона пише розплавленим воском по шкаралупі.

І ти нічого не можеш із собою вдіяти — зупиняєшся й дивишся.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза (ζ історика): Молоді вішають у своїх будинках дзеркала. Старі вішають портрети. І, якщо мені буде дозволено зробити одне дріб’язкове спостереження, члени сільських громад хваляться ремеслами — цим сумнівним наслідком надміру дозвілля, браку навичок та дешевизни прядива.

Боді Карлайл: Невидимі, наче шпигунське письмо, — тільки місіс Кейсі може сказати, де саме білий віск розчинився на тлі білого яйця.

Пічка заставлена киплячими каструлями, кожна з яких пахне по-іншому. Цибуля. Буряк. Листя шпинату. Сморід червоної капусти. Чорна кава. Плюс запах оцту. У кожній каструлі свій колір: жовтий, червоний, зелений, блакитний чи брунатний. Усе виварено до решти, щоб забарвити бульйон. Ланч не готовий.

Її очі збіглися й дивляться на кінчик носа, вона така зосереджена на воскові, що навіть її рот, цілий рік нафарбований червоним, розкрився, — не озираючись у наш бік, вона каже: «Якщо ви двоє жуєте смолу, то виплюньте». Вона каже: «Там над пічкою є крекери».

Я і Рент.

Якщо стояти поруч досить довго, то, можливо, вона скаже, як віск не дає фарбі дістатися до яйця. Біля її ліктя лежать яйця — начебто білі, але насправді напівприкрашені ділянками, які не зафарбуються. Просто дивлячись на неї, забуваєш, що там, надворі, на тебе чекає мурашник. Або дохлий єнот. Навіть коробка сірників.

І нехай ти помираєш від бажання з’їсти ланч, однаково будеш натомість підглядати за тим, як місіс Кейсі чаклує над яйцями.

Із польових нотаток