Рент. Усна біографія Бастера Кейсі - Чак Паланік

в церкві. Ми саме передаємо з рук у руки кошик для пожертв, коли зненацька церковні двері відчиняються. Хтось на вулиці гуркотить сходами догори, потім тупоче дощатою верандою — і великі двері розчахуються з такою силою, що аж ручка вибиває дірку в стіні. Усі обертаються й витягають шиї, щоби побачити, як малий Бадді ввалюється досередини, геть засапаний. Зігнувшись навпіл, він спирається обома долонями на коліна, двері за ним усе ще розчинені, його огортає яскраве сонячне світло, Бад ді важко дихає, волосся спадає йому на очі, він намагається відсапатися. Ніякого метелика. Біла сорочка вибилася зі штанів.

Преподобний Кертіс Дін Філдз каже: «Чи не зволиш ти зачинити за собою двері?»

Бадді каже, шумно дихаючи: «Її вкусило».

Він вдихає достатньо, щоби промовити: «Бабуся Естер… їй зле, зовсім зле».

На вулиці холодно, і я вирішую, що це собача зграя, що, може, її собака вкусила. Ці дикі собаки.

Шериф Бейкон Карлайл: Може, мені й не варто цього казати, але жоден Кейсі так і не заплатив за ремонт тієї дірки в церковній стіні, яку Рент вибив дверною ручкою. Навіть якщо припустити, що він зробив це ненавмисне.

Айрін Кейсі: Бадді сказав, що Естер укусив павук. З вигляду це була «чорна вдова». Бадді та його бабуся йшли собі, були вже на півдорозі, коли вона раптом уклякла й відпустила його руку. Естер кричить: «Господи!» — й обома руками зриває з голови капелюшка, видираючи разом зі шпильками пасма сивого волосся. Звук був такий, казав Бадді, ніби рвеш навпіл стару газету. Її чорний церковний капелюшок круглий і чорний, розміром десь із баночку з-під порошку для ванн. Одним помахом руки вона жбурляє цього капелюшка на землю. Обома своїми церковними черевичками Естер утоптує цей чорний атлас у дорожний пил. Її чорні черевички посіріли від пилу. Збурений ногами пил клубочиться хмарою довкруж її пальта. Сумочка метляється в руці, й вона махає Бадді, щоб він відійшов назад, примовляючи: «Не торкайся його!»

І товсті жмути сивого волосся Естер, вирвані з коренями, все ще пришпилені до капелюшка.

Носком свого церковного черевичка Естер перевертає капелюх, і обоє присідають подивитися, що там таке.

Змішаний із пилом та гравієм, із подертою вуаллю та зіжмаканим атласом, кволо ворушачи однією лапою, лежить павук. Запилений чорний павук із червоною плямкою у формі клепсидри на черевці.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза (ζ історика): Родич «ґудзикових павуків», як називають їх у Північній Африці, з роду Ьаігосіесйлз, родини TbеrісІіісІае, «чорна вдова» гніздиться у відлюдних місцях, таких як старий непотрібний одяг або сортир на подвір’ї. Поки внутрішні вбиральні не витіснили вуличні, переважна більшість укусів «чорної вдови» приходилися на сідниці або геніталії постраждалих. Останнім часом павуки кусають здебільшого тоді, коли потрапляють у пастку між одягом і шкірою жертви — наприклад, якщо павук улаштовує гніздо в черевику чи рукавичці, яку рідко вдягають.

Айрін Кейсі: Бабуся Естер торкається волосся на маківці, пучками двох пальців мацає поміж своїх кучерів, перекидаючи буклі то на один бік, то на інший, поки нарешті не намацує якусь точку, і тоді рот її широко розчахується, а очі, навпаки, міцно замружуються. Коли вона розплющує їх, каже Бадді, коли його бабуся розплющує свої очі, то вони мерехтять від сліз.

Вона відкриває сумочку, клацнувши замком, і виловлює в ній паперову хустинку. Коли Естер притискає хустинку до тім’я, каже Бадді, коли вони дивляться на цю хустинку, то бачать там плямку свіжої крові. І після цього Естер каже йому: «Біжи щодуху і приведи свого татка». Естер Кейсі опускається на одне коліно, потім сідає, потім лягає на узбіччі дороги і каже: «Хлопчику, хутко!»

Ехо Лоуренс: Рент казав, що бабуся сказала йому: «Біжи хутко, але якщо ти виявишся не досить швидким, пам’ятай, що я так само люблю тебе…»

Кеммі Еліот (☼ подруга дитинства): Можете вбити мене, якщо я брешу, бо я не брешу, але МІДДЛТОНСЬКІ пси дичавіли ще більше, коли вітер дув надто сильно. Знаєте, один порив вітру — і всі сміттєві баки котяться по землі. Собаки це люблять.

Перший урок, який засвоює дівча в шостому класі, — септик здатний перетравити не все. Усякі оті жіночі штучки: тобі доводиться загортати їх у газету й старанно заривати поглибше в сміття. Приїжджає гівновіз, щоб викачати твій септик, знаходить там щось, окрім природних відходів, — і будь ласка, плати додатково.

Звісно, коли вітер перекидає сміттєвий бак у чиємусь дворі, у результаті всюди літають брудні «котекси». У таку вітряну погоду «червоні дні календаря» приходять до всіх без винятку. Тампони та прокладки — регулярні війська під проводом вітру — отримують перемогу. Загорнуті в газети, які неухильно губляться, вони виставляють напоказ темнаву кров, обліплену піском та реп’яхами. Обтикані насінням стоколосу, мов подушечки для голок. З кожним перевернутим баком ця армія покинутої крові стає дедалі більшою, крокуючи в ногу з вітром. Поки вони разом не докрокують до паркану. Або кактуса.

Шот Даньюн: Рент чув, що поблизу виють і клацають іклами собачі зграї. Він не хотів залишати свою бабусю, але ж вона сказала йому йти.

Кеммі Елліот: їй-бо, не брешу. Звичайнісінький паркан із трижильного колючого дроту ставав наче прикрашений до Різдва від усіх цих білих штук. Підійдеш близько — і побачиш, що там само почіплялися й гандони, ніби Грона здутих святкових кульок. Лопотять собі на вітру, зелені, чи сірі, чи світло-блакитні, а кінчик кожної гумки все ще відтягує донизу біла рідина.

Настромлені на дротяні шипи, до тебе лопотять гігієнічні прокладки та суперусмоктувальні тампони для сильних виділень. Гладкі й ребристі презервативи. Марки кондомів і прокладок, яких ти ніколи в житті не бачив на полицях «Придорожної бакалії».

Стара кров і згустки — такі чорні, що скидаються на гудрон. Кров брунатна, мов кава. Водянисто-рожева кров. Сперма, змертвіла майже до стану чистої води.

Для більшості людей кров — це просто кров, особливо для чоловіків, але повірте, вам буде важко знайти два однакових тампони серед повислих на відтинку колючого дроту довжиною в милю.

То тут, то там можна бачити лобкове волосся.