Поштамт - Чарльз Буковський

Одну ногу весь час доводилося не відривати від підлоги. Іншу класти на підставку для відпочинку. «Підставкою для відпочинку» звалася мала кругла подушечка на ніжці. Розмови заборонено. Дві десятихвилинні перерви за вісім годин. Час, коли ти відходиш і коли повертаєшся, записується. Затримаєшся на 12–13 хвилин — наслухаєшся.

Утім, платили ліпше, ніж у мистецькій крамничці. Подумалось, що я зможу до цього звикнути. Я ніколи до цього не звик.

12

Потому наглядач перевів нас до нового прольоту. Пропрацювали ми вже десять годин.

— Перш ніж розпочнете, — сказав він, — хочу вам дещо розповісти. Кожен піддон цього типу пошти має бути розкладено за 23 хвилини. Це виробнича норма. А тепер, задля розваги, давайте подивимося, чи хтось із нас зможе вкластися у виробничу норму. Один, два, три… ПІШОВ!

Це що за хрінь, подумав я. Я втомився.

Кожен піддон був завдовжки два фути. Проте на кожному з них була різна кількість листів. У деяких піддонах було вдвічі-втричі більше пошти, ніж в інших, залежало від розміру листів.

Запрацювали руки. Страх поразки.

Я не поспішав.

— Розберетеся з першим піддоном — хапайте другий!

Вони справді докладали зусиль. Підстрибували й бралися за наступний піддон.

Наглядач пройшовся позаду мене.

— Ось, — указав він на мене, — ця особа виконує норму. Він уже наполовину розібрався з другим піддоном!

Піддон був першим. Не знаю, чи він з мене збиткувався, проте якщо вже я настільки вирвався вперед, то пригальмував ще трохи.

13

О 3:30 ночі мої 12 годин завершилися. Вони тоді не платили підміняйлам півтори ставки за понаднормові. Сама лише ставка. А наймали тебе як «тимчасово призначеного тимчасового службовця».

Я налаштував будильник, щоб прийти до мистецької крамнички на восьму ранку.

— Що сталося, Генку? Ми гадали, ти втрапив в автоаварію. Чекали, коли ти повернешся.

— Я звільняюся.

— Звільняєшся?

— Так, людина шукає, де краще, за це не можна ганити.

Зайшов до кабінету і забрав свій чек. Я знову був на поштамті.

14

Тим часом зі мною все ще була Джойс, її герані та пара мільйонів, якщо я витримаю. Джойс, мухи та герань. 12 годин я гнув спину в нічну зміну, а вдень вона мене лапала, намагаючись мене розворушити. От сплю і прокидаюся через цю руку, яка мене смикає. Не відкараскаєшся, тож доводилося братися за справу. Бідна моя люба була вар’яткою.

Ось приходжу якось уранці, а вона мені:

— Генку, тільки не злися.

Я був надто втомлений, щоби злитися.

— Що там, крихітко?

— Я завела нам песика. Мале щеня.

— Гаразд, чудово. Не маю нічого проти песиків. І де він?

— На кухні. Я назвала його Пікассо.

Я зайшов і подивився на пса. Бачити він не міг. Шерсть затуляла очі. Глянув, як він ходить. Підібрав його і зазирнув у вічі. Бідний Пікассо!

— Любонько, ти хоч знаєш, що ти накоїла?

— Він тобі не сподобався?

— Я не кажу, що він мені не сподобався. Однак він тупенький. IQ в нього близько 12. Ти сходила й притягла нам пса-ідіота.

— Звідки знаєш?

— Подивився і знаю.

Тої миті Пікассо почав сцяти. Сцяк у ньому було повно. Вони збігали кухонною підлогою довгими широкими жовтими струмками. Потім Пікассо закінчив і побіг роздивлятися зроблене.

Я його підібрав.

— Витри тут.

Так Пікассо став іще однією проблемою.

Я прокидався після 12-годинної нічної зміни через Джойс, котра смикала мене, під геранями і питав:

— Де Пікассо?

— До біса Пікассо! — відповідала вона.

Я голим, з набряклим прутнем вилазив із ліжка.

— Ти що, знову лишила його надворі? Я ж казав тобі не лишати його вдень у дворі!

Голий, надто втомлений, щоби вдягатися, ішов до заднього дворика, надійно прикритого від чужих очей. І, звісно ж, там був Пікассо, укритий п’ятьма сотнями мух, що повзали ним, намотуючи кола. Я вибігав із хати з прутнем, що починав уже спадати, і кляв тих мух. Вони сиділи в нього на очах, у шерсті, вухах, паху, пащі… всюди. А він тільки сидів і усміхався мені. Сміявся наді мною, коли мухи його живцем їли. Мабуть, він знав більше, ніж усі ми. Я взяв його на руки й заніс додому.

«Собака малий сміявся, 

побачивши такі пустощі;

а страва геть із ложкою втекла».

— А щоб тобі скисло, Джойс! Я ж тобі казав, казав тобі, казав.

— Ну, це ж ти його привчив надвір ходити. От він посрати й ходить!

— Так, але коли він завершує, занось його назад. У нього тямки не вистачає самому повернутися. І змивай лайно, коли він завершує. Ти там мушиний рай створила.

Щойно я засипав, Джойс знову бралася мене смикати. До тої пари мільйонів було достобіса далеко.

15

Я куняв у фотелі, чекаючи на їжу.

Підвівся взяти собі склянку води і, як заходив до кухні, уздрів Пікассо, який підійшов до Джойс і лизнув її щиколотку. Я був босий, тож вона мене не почула. Надягла щось на високих підборах. Глянула на собаку, і її обличчя стало втіленням щирої селюцької ненависті, розпеченої до білого жару. Миском туфлі вона щодуху копнула пса. Бідося тільки заскімлив і забігав колами. З його міхура закрапала сеча. Ну а я прийшов за склянкою води. Тримав її в руці, не встиг ще налити води, то жбурнув її в полицю з чашками зліва від раковини. Скло розлетілось навсібіч. Джойс устигла затулити лице руками. Начхати. Підхопив собаку і вийшов. Сів із ним у фотель і став пестити малого дристуна. Він дивився на мене, висолопивши язик, і лизав мені зап’ястя. Хвіст його тріпотів і плескав, наче риба, що помирає в пакеті.

Я побачив, як Джойс на колінах збирала скло в паперовий мішок. Потім почала схлипувати. Намагалася то приховати. Повернулася до мене спиною, проте видно було, як її трясе, смикає, розриває.

Я поставив Пікассо на підлогу і зайшов до кухні.

— Крихітко, крихітко, не треба!

Обійняв її ззаду. Була безвольною.

— Крихітко, вибач… Мені шкода.

Я притиснув її до себе, поклавши руку їй на живіт. Масажував його ніжно і м’яко, намагаючись припинити судоми.

— Спокійно, крихітко, тепер розслабся. Легше…

Вона трохи заспокоїлася. Я прибрав їй волосся і поцілував за вухом. Там було тепло. Вона відсмикнулася. Коли я поцілував її ще раз, Джойс уже не опиралася. Відчув її дихання і короткий стогін. Узяв на руки й переніс до іншої кімнати, де й сів, із нею в обіймах, на стілець. На мене вона не дивилася. Цілував їй шию та вуха. Однією рукою обіймав