Поштамт - Чарльз Буковський

Зрештою вона подивилася на мене з наймлявішою зі своїх усмішок. Я потягнувся і куснув її за кінчик підборіддя.

— Навіжене курво! — сказав я.

Вона розсміялася, а потім ми цілувалися, рухаючи головами назад-уперед. Вона знову почала схлипувати. Я відсунувся і сказав:

— НЕ ТРЕБА!

Ми поцілувалися знову. Підхопив її і поніс до спальні, хутко стягнув штани, майтки і взуття. Не знімаючи з неї туфель, стягнув труси і їй, зняв одну туфлю і так, з однією взутою ногою та другою босою, влаштував їй найкращі гопки за останні кілька місяців. З полиць попадали всі горщики з геранню. Коли я кінчив, то лагідно її заколисав, бавлячись із її довгим волоссям і говорячи ніжності. Вона муркотіла. Зрештою підвелася і пішла до ванної.

Не повернулася. Звідти пішла на кухню і, щось наспівуючи, почала мити посуд.

Заради Христа, Стів МакКвін не зробив би того ліпше.

У мене на руках було двоє Пікассо.

16

Після обіду або ланчу, або чим там воно було — з цією 12-годинною нічною зміною я вже не певен був, що чим було, — я сказав:

— Слухай, любонько, мені шкода, та ти хоч розумієш, що через цю роботу в мене дах їде? Давай на це заб’ємо. Лежатимемо собі, кохатимемось, будемо гуляти й щебетати. До зоопарку сходимо. На тваринок подивимося. З’їздимо поглянемо, як там океан. Це ж 45 хвилин ходу. Позмагаємося на гральних автоматах. Давай підемо на перегони, до Художнього музею, на бокс. Давай заведемо друзів. Давай сміятися. Бо те життя, як у нас, — воно в усіх: воно нас убиває.

— Ні, Генку, ми маємо їм довести, мусимо їм довести…

Це казала дівчина з малесенького техаського містечка.

Я забив.

17

Щовечора перед тим, як я йшов, Джойс розкладала мій одяг на ліжку. Усе було найдорожчим із того, що можна придбати за гроші. Я ніколи не надягав двічі поспіль одні й ті ж самі штани, сорочку, взуття. Різних наборів убрання були дюжини. Що б вона не викладала для мене, я це вдягав. Один в один, як було із мамою.

Далеко я не пішов, — думав собі й одягався.

18

Було там дещо, звалося Навчальним класом. Чим би воно не було, але щоночі протягом півгодини пошту ми не розкладали. Кремезний італьяно вліз на трибуну розтлумачити нам, що до чого.

— …нема нічого кращого за запах свіжого поту, і нема нічого гіршого за сморід поту несвіжого…

Господи Боже, думав я, чи правильно я почув? Ця хрінь, безсумнівно, санкціонована урядом. Якесь вайло вчить мене мити під пахвами. Інженеру чи концертмейстеру вони такого не сказали б. Він нас принижує.

— …тому щодня мийтеся. На ваш зовнішній вигляд зважатимуть так само, як і на продуктивність.

Здасться, він хотів застосувати слово «гігієна», але такого слова, схоже, у ньому просто не було.

Тоді він обернувся до стіни й розгорнув мапу. Направду велику. Вона займала половину сцени. На мапу спрямували лампу, а кремезний італьяно взяв указку з невеликим гумовим кінчиком — таку, як у початковій школі — і тицьнув на мапу:

— Ось, бачите всю цю ЗЕЛЕНЬ? Так, тут її до чорта. Дивіться!

Указкою він помахав уздовж зелені.

Антиросійські настрої тоді були сильнішими, ніж зараз. Китай ще не взявся грати м’язами. В’єтнам був маленькою вечіркою з феєрверками. Але мені й надалі видавалося, що я куку на муню. Ну не може бути, щоб я таке почув. Однак ніхто з аудиторії не протестував. Вони трималися за свою роботу. Згідно з Джойс, за неї мав триматися й я.

Тоді він мовив:

— Гляньте. Це — Аляска! А ось тут — вони! Видається, що вони можуть просто перестрибнути, чи не так?

— Аха, — протягнув хтось із промитими мізками з переднього ряду.

Італьяно смикнув мапу. Вона згорнулася в рулончик, потріскуючи від войовничого шаленства.

Тоді він підійшов до краю сцени, спрямувавши гумовий кінчик указки на нас.

Я хочу, щоби ви втямили: ви маєте стримувати статтю видатків бюджету. Хочу, щоби ви розуміли: КОЖЕН РОЗКЛАДЕНИЙ ВАМИ ЛИСТ — КОЖНА СЕКУНДА, КОЖНА ХВИЛИНА, КОЖНА ГОДИНА, КОЖЕН ДЕНЬ, КОЖЕН ТИЖДЕНЬ — КОЖЕН ДОДАТКОВО РОЗКЛАДЕНИЙ У ПОЗАРОБОЧИЙ ЧАС ЛИСТ ДОПОМАГАЄ ЗАВДАТИ ПОРАЗКИ РОСІЯНАМ! На сьогодні все. Перш ніж ви розійдетеся, кожен із вас отримає планове завдання.

Планове завдання. Що б це було?

Хтось пройшовся, роздаючи аркуші.

— Чінаскі? — гукнув він.

— Еее?

— На вас дев’яте відділення.

— Дякую, — кажу.

Я не тямив, що сказав. Дев’яте відділення було найбільшим у місті. Декому дісталися крихітні відділення. Це було те саме, що й із двофутовими піддонами за 23 хвилини — піддони в тебе просто затрамбовували.

19

Наступної ночі, коли нас переводили з головної будівлі до навчальної, я зупинився потеревенити з Ґасом, старим газетярем. Колись Ґас був третім претендентом на звання чемпіона в другій напівсередній вазі, проте чемпіонства він так і не дочекався. Вій гамселив зліва, а, як вам відомо, з шульгами битися ніхто не хоче — хлопчика доводиться перевчати. Пощо напружуватись? Ґас завів мене всередину, і ми ковтнули з його пляшки Потім я спробував наздогнати групу.

Італьяно чекав при вході. Бачив, як я йду. Зустрів мене на півдорозі у дворі.

— Чінаскі?

— Еее?

— Ви спізнилися.

Я промовчав. До будівлі ми пішли разом.

— Я вже думав вліпити вам на зап’ястя смужку попередження, — сказав він.

— О ні, сер, будь ласка, не робіть цього! — заблагав я на ходу.

— Гаразд, — каже, — але тільки цього разу.

— Щиро вдячний, сер, — відповів я, коли вже заходили всередину.

Сказати дещо? Від цього курвииого сина тхнуло немитим тілом.

20

Тепер наші півгодини було присвячено плановому тренуванню. Нам роздали по колоді карт, з якими ми мали вчитися розкладати. Щоби виконати план, 100 карт мало бути розкладено за 8 хвилин чи менше, щонайменше на 95 відсотків правильно. Давали три спроби, і якщо втрете теж не вдавалося, тебе відпускали. Звільняли, маю на увазі.

— Декому з вас це не вдасться, — сказав італьяно. — Може, ви були створені для чогось іншого. Може, станете врешті президентом «General Motors».

Перегодом італьяно ми спекалися, а новий малий плановий інструктор нас підбадьорював.

— Усе вам вдасться, хлопці, не так вже це й складно, як виглядає.

У кожної групи був свій плановий інструктор, якому теж ставили оцінки, виходячи з відсотка членів групи, що пройшли іспит. Нам дістався хлоп із найнижчим відсотком. Він непокоївся.

— Це ж легше легкого, хлопці, просто зосередьтеся.

У декого з хлопів були