Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак
Життя з Люсьєном, юнаком, вільним від будь-яких присудів, що мав на своєму сумлінні тільки незначні грішки, ставало перед ним — прекрасне й розкішне, як сонце літнього дня, а в житті з Теодором Жак Коллен не бачив іншої розв’язки, крім ешафоту після низки неминучих злочинів.
Думка про нещастя, що сталось унаслідок слабкості Люсьєна, який розгубився від режиму секретної камери, набула в уяві Жака Коллена велетенських розмірів. І, припускаючи можливість катастрофи, цей нещасний відчув, як очі його зрошуються слізьми, — явище, що не повторювалося з ним жодного разу з самого дитинства.
“У мене, напевне, жорстока гарячка, — сказав він сам до себе, — і можливо, що коли я викличу лікаря і запропоную йому значну суму, він дасть мені змогу зв’язатися з Люсьєном”.
У цей час наглядач приніс підслідному обід.
— Це даремно, сину мій, я не можу їсти. Скажіть панові начальникові тюрми, щоб він прислав до мене лікаря. Мені погано, і я гадаю, що це моя остання година.
Почувши гортанні звуки хрипіння, якими каторжник супроводив свої слова, наглядач кивнув головою і вийшов. Жак Коллен несамовито вхопився за цю надію, але коли побачив, що до камери увійшов лікар у супроводі начальника, він зрозумів, що його спроба не вдалась і байдуже чекав наслідків відвідування, простягши лікареві свою руку для визначення пульсу.
— У пана гарячка, — сказав лікар панові Го, — але це та ж сама гарячка, яку ми констатуємо в усіх підслідних і яка, — сказав він на вухо лжеіспанцеві, — для мене завжди є доказом якоїсь злочинності.
У цей час начальник, якому генеральний прокурор дав для передачі Жакові Коллену лист, написаний Люсьєном, залишив лікаря й підслідного в присутності наглядача і пішов по цей лист.
— Пане, — сказав Жак Коллен лікареві, бачивши, що наглядач стоїть біля дверей, і не розуміючи, чого вийшов директор — я не пошкодую тридцяти тисяч франків за те, щоб мати змогу передати Люсьєнові де Рюбампре п’ять рядків.
— Я не хочу грабувати вас, — сказав лікар Лебрен, — ніхто в світі не може мати стосунків з ним.
— Ніхто? — сказав Жак Коллен, остовпівши. — Чому ж?
— Та ж він повісився...
Ніколи тигр, побачивши, що його малят викрадено, не розтинав повітря в джунглях Індії таким жахливим криком, як крик Жака Коллена; він скочив на ноги, немов тигр на свої лапи, кинувши на лікаря погляд, палючий, як блискавка, коли вона падає на землю; потім він схилився на своє похідне ліжко, кажучи:
— О, сину мій!
— Бідолаха! — скрикнув лікар, схвильований цією жахливою силою природи.
І справді, цей вибух викликав таке ослаблення, що слова “О, сину мій” були вимовлені наче пошепки.
— Цей теж устругне штуку? — спитав наглядач.
— Ні, це неможливо! — проводив Жак Коллен, підвівшись і дивлячись згаслими очима на обох свідків цієї сцени. — Ви помиляєтесь, то не він. Ви не роздивились як слід. Не можна повіситись у секретній камері. Дивіться, як би я міг повіситись тут? Весь Париж відповідає мені за це життя! Бог повинен віддати мені його!
Наглядач і лікар були приголомшені в свою чергу, хоч уже давно ніщо не могло здивувати їх. Увійшов пан Го, тримаючи в руці лист Люсьєна. Побачивши начальника, Жак Коллен, знесилений буйним вибухом страждання, здавалося, заспокоївся.
— Ось лист, що його доручив мені передати вам пан генеральний прокурор, дозволивши, щоб ви одержали його нерозпечатаним, — зазначив пан Го.
— Це від Люсьєна? — спитав Жак Коллен.
— Так, пане.
— Невже правда, пане, що цей юнак?..
— Помер, — казав далі директор. — Навіть якби пан лікар і був тут, то, на жаль, він усе ж прийшов би надто пізно... Цей юнак помер там... в одній із “пістолей”...
— Чи не можу я побачити його на власні очі? — боязко спитав Жак Коллен, — чи не дозволите ви батькові оплакати свою дитину?
— Якщо хочете, ви можете зайняти його кімнату, бо я маю наказ перевести вас в одну в “пістолей”. Ви звільняєтесь із секретної, пане.
Підслідний повільно переводив свої очі, позбавлені вогню й життя, з начальника на лікаря. Жак Коллен немов запитував їх, підозрюючи якусь пастку і не наважуючись вийти.
— Коли ви хочете побачити тіло, — сказав лікар, — то не гайте часу, бо його мають відвезти сьогодні вночі...
— Якщо ви маєте дітей, панове, — сказав Жак Коллен, — то зрозумієте мою нетямущість, я ледве що-небудь розумію...
*Цей удар був для мене значно гіршим, ніж смерть; але ви не можете зрозуміти того, що я кажу. Ви не батьки або ж коли батьки, то це все... а я разом а тим і мати!.. Я... я божевільний... я це відчуваю.
Простуючи переходами, де непорушні двері відчиняються тільки перед начальником тюрми, можна швидко пройти з секретних камер у “пістолі”. Ці два ряди житлових приміщень відокремлені підземним коридором, утвореним двома дуже товстими мурами, що підтримують склепіння, на яке спирається галерея будинку суду — так звана торговельна. Отже, Жак Коллен у супроводі наглядача, який вів його під руку, при чому попереду йшов начальник, а ззаду — лікар, за кілька хвилин добрався до камери, де спочивало тіло Люсьєна, покладене на ліжко.
Побачивши це, він припав до тіла й притулився до нього в безнадійних обіймах; сила і пристрасний надпорив його руху примусили здригнутись трьох свідків цієї сцени.
— Ось, — сказав лікар начальникові, — приклад того явища, про яке я вам казав. Дивіться! Цей чоловік розтрощить мертве тіло, а ви не знаєте, що таке труп — це ж камінь...
— Залишіть
