Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

— Ви дозволите мені взяти що-небудь напам’ять у моєї любої дитини? Будьте ласкаві, пане, відріжте ви самі для мене, — сказав він лікареві Лебрену, — кілька прядок його волосся, бо я не можу...

— Це, напевне, його син! — сказав лікар.

— Ви думаєте? — спитав начальник з глибоким сумнівом, що на хвилину викликав у лікаря задумливість.

Начальник сказав наглядачеві залишити підслідного в цій камері і відрізати кілька прядок волосся з голови сина для гаданого батька, перше ніж прийдуть по мертве тіло.

У Консьєржері о пів на шосту в травні можна легко прочитати лист, не зважаючи на залізні ґрати і дротяні сітки, якими загорожують вікна. Отже, Жак Коллен прочитав по складах цей жахливий лист, тримаючи руку Люсьєна в своїй.

Немає такої людини, яка могла б десять хвилин тримати грудку льоду, міцно стискаючи її в руці. Холод зі смертельною швидкістю передається до джерел життя. Але дію того жахливого холоду, що впливає як отрута, ледве можна порівняти з дією, що справляє на душу задубіла й льодяна рука мерця, коли держиш її отак, стиснувши в своїй руці. Тоді смерть промовляє до життя, вона розповідає свої похмурі таємниці, що вбивають чимало почуттів; бо, хіба змінитись для почуття не те саме, що й умерти?

Якщо ми перечитаємо разом з Жаком Колленом лист Люсьєна, це передсмертне писання, воно видасться нам тим, чим воно було для цієї людини — чашею отрути.

“Абатові Карлосу Еррері.

Мій любий абат! Від вас я мав тільки благодіяння, і я вас зрадив. Ця мимовільна невдячність убиває мене, і коли ви читатимете ці рядки, мене вже не буде. Вас не буде тут, щоб урятувати мене.

Ви дали мені повне право, якщо я вважатиму це за корисне, занапастити вас, кинувши на землю, немов недопалок сигари. Але я розправився з вами по-дурному. Зваблений хитрим запитанням судового слідчого, ваш духовний син, той, кого ви усиновили, перекинувся, щоб вийти з труднощів, на бік тих, хто хоче за всяку ціну вас знищити, надавши правдоподібності вашій тотожності, — я знаю, неможливій, — з французьким злочинцем. Цим усе сказано.

Між людиною вашої сили і мною, з якого ви хотіли зробити значнішу особу, ніж я міг бути, зайвими були б безглузді ніжності в хвилину останньої розлуки. Ви хотіли зробити мене могутнім і славетним, ви кинули мене в безодню самогубства, ось і все. Давно вже чую я над собою шум широких крил запаморочення.

Як ви колись казали, є нащадки Каїна і є нащадки Авеля: Каїн це у великій драмі людства — повстання. Ви походите від Адама саме по цій лінії; диявол і далі надихав її вогнем, кинувши першу іскру його у Єву. Серед демонів цього покоління час від часу трапляються жахливі, з широкими замислами душі; в них концентруються всі людські сили, і вони подібні до тих неспокійних тварин пустелі, чиє життя потребує безмежних просторів. Такі люди небезпечні в суспільстві так само, як леви були б небезпечні в Нормандії: вони потребують поживи, вони жеруть звичайних людей і поїдають гроші дурнів. Ігри їх такі ризиковані, що нарешті вони вбивають нещасного собаку, з якого зробили собі товариша, ідола. Якщо бог того захоче, ці таємничі істоти стають Моїсеєм, Атіллою, Карлом Великим, Магометом або Наполеоном; проте, коли він залишає ці велетенські знаряддя іржавіти на дні океану якого-небудь покоління, то вони стають лише Пугачовим, Фуше, Лувелем або абатом Карлосом Еррерою. Обдаровані безмежною владою над ніжними душами, вони їх притягають і розтоптують. Це велично, це прекрасно в своєму роді. Це отруйна барвиста квітка, що зваблює дітей у лісі. Це поезія зла. Такі люди, як ви, повинні жити в печерах і не виходити з них. Ти примусив мене жити цим велетенським життям, і ось мої життєві рахунки закінчені. Отже, я можу витягти голову з гордієвих вузлів твоєї політики, щоб вкласти її в мертву петлю мого галстука.

Щоб виправити свою помилку, я передаю генеральному прокуророві спростування мого свідчення. Ви зумієте використати цей документ.

Згідно із заповітом, складеним по формі, вам передадуть, пане абат, гроші, що належать вашому орденові; ви дуже необережно витрачали їх заради мене внаслідок батьківської ніжності, яку ви до мене відчували.

Отже, прощайте, велична статує Зла і Порока. Прощайте ви, хто був би на доброму шляху чимсь більшим, ніж Хіменес, ніж Рішельє. Ви додержали своєї обіцянки: я знову став тим, чим був на березі Шаранти, після того як завдяки вам зазнав чар якоїсь мрії. Але, на нещастя, це вже не річка моєї батьківщини, де я мав потопити грішки своєї юності. Це — Сена, і я в оцій дірі, в закуті Консьєржері.

Не шкодуйте за мною: моя зневага до вас дорівнюється моєму захопленню.

Люсьєн”.

“Заява

Я, нижчепідписаний, заявляю, що цілком спростовую все, що міститься в допиті, який сьогодні вчинив мені пан Камюзо.

Абат Карлос Еррера зазвичай називав себе моїм духовним батьком, і я, очевидно, помилково зрозумів це слово, вжите суддею в іншому розумінні, безперечно, через непорозуміння.

Я знаю, що з політичною метою та для того, щоб знищити таємниці, які стосуються кабінетів Іспанії і Тюїльрі, темні агенти дипломатії намагаються видати абата Карлоса Ерреру за каторжника на ім’я Жак Коллен; проте, абат Карлос Еррера не робив мені з цього приводу ніяких признань, крім того, що він намагався одержати докази смерті або існування цього Жака Коллена.

Консьєржері, 15 травня 1830.

Люсьєн де Рюбампре”.

Близько першої години після півночі, коли прийшли виносити тіло, Жак Коллен стояв на колінах перед ліжком; лист лежав на підлозі, очевидно, випущений з руки так само, як самогубець випускає з руки пістоль, що вбив його. Але нещасний все ще тримав руку Люсьєна в своїх складених руках і молився.

Побачивши цю людину, носії на хвилину спинились, бо він скидався на одну з отих, що вічно стоять на колінах, кам’яних фігур, вирізьблених генієм середньовічних