Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

якого, безумовно, зуміє знайти цей Жак Коллен; адже йому самому пропонуватимуть гроші за те, щоб бути його адвокатом! Ті дами знають про небезпеку досить добре, щоб не сказати нічого такого, чого ти сам не знаєш. Вони повідомлять про це генерального прокурора, який уже бачить ці родини на лаві підсудних через зв’язок того каторжника з Люсьєном де Рюбампре, нареченим мадемуазель де Гранльє, з Люсьєном, коханцем Естер, колишнім коханцем герцогині де Мофріньєз, дружком пані де Серізі. Отже, ти повинен маневрувати так, щоб заробити ласку свого генерального прокурора, вдячність пана де Серізі, маркізи д’Еспар, графині дю Шатле, підкріпити протекцію пані де Мофріньєз протекцією дому де Гранльє, і щоб твій голова вітав тебе з успіхом. Я беру на себе пані д’Еспар, де Мофріньєз і де Гранльє. Ти мусиш завтра вранці піти до генерального прокурора. Пан де Гранвіль — чоловік, що не живе зі своєю жінкою, він протягом щось десяти років мав коханку, мадемуазель де Бельфей, від якої має незаконних дітей, хіба не так? Ну, значить, цей судовий діяч — не святий, він така ж сама людина, як і всі, його можна спокусити, можна його десь зачепити, треба знайти його вразливе місце, улестити його: спитай у нього поради, доведи йому небезпечність справи. Зрештою, постарайтесь компрометувати себе вкупі, і ти будеш...

— Ні, я повинен був би цілувати сліди твоїх ніг! — сказав Камюзо, перебиваючи свою жінку, обіймаючи її і притискаючи до серця. — Амелі, ти мене врятовуєш!

— Це ж я тебе витягла з Алансона в Мант, а з Манта в трибунал Сени, — відповіла Амелі. — Ну, то будь спокійний ... Я хочу, щоб через п’ять років мене звали пані президентшею. Але, котику мій, добре обмірковуй, перше ніж щось вирішити. Ремесло слідчого — це не ремесло пожежника: ваші папери не горять; ви маєте час подумати, отже, на вашому місці дурощів пробачити не можна...

— Сила мого становища вся полягає в тотожності удаваного іспанського священика з Жаком Колленом, — провадив слідчий після довгої паузи. — Тільки-но ця тотожність буде доведена, хоч би суд і приписав собі розслідування цієї справи, це все ж буде встановленим фактом, і його не зможе спекатись ніякий суддя чи радник. Я буду подібним до тих дітей, що прив’язують бляшанку до котячого хвоста; де б не провадилось слідство, кайдани Жака Коллена скрізь бряжчатимуть.

— Браво! — сказала Амелі.

— А генеральний прокурор волітиме порозумітися зі мною, бо тільки я зможу зняти той дамоклів меч, що висить над серцем Сен-Жерменського передмістя. Та ти ж не знаєш, як важко досягти такого прекрасного результату! Ми з генеральним прокурором тільки що умовились у нього в кабінеті — вважати Жана Коллена за того, за кого він себе видає, за каноніка толедського капітулу, за Карлоса Ерреру; ми умовились визнати його звання дипломатичного посланця і дати змогу іспанському послу вимагати його звільнення. Внаслідок цього плану я склав рапорт, який звільняє Люсьєна де Рюбампре, і знов почав допит моїх підслідних, роблячи їх білими як сніг. Завтра пани де Растіньяк, Б’яншон і не знаю ще хто мають бути зведені з так званим каноніком толедського королівського капітулу; вони в ньому не впізнають Жака Коллена, якого заарештували в їх присутності десять років тому в буржуазному пансіоні, де вони його знали під ім’ям Вотрена.

На мить запанувала мовчанка, протягом якої пані Камюзо міркувала.

— Ти певен, що твій підслідний — Жак Коллен? — спитала вона.

— Певен, — відповів слідчий, — і генеральний прокурор теж певен.

— Ну, то постарайся, не показуючи своїх котячих пазурів, зробити так, щоб на суді це виявилось. Якщо твій молодець ще в секретній камері, то піди негайно до начальника Консьєржері й зроби так, щоб каторжника прилюдно впізнали. Замість наслідувати дітей, наслідуй міністрів поліції в абсолютній монархії, які вигадують змови проти монарха, щоб заявити про свої заслуги в справі їх розкриття і таким чином зробитись дуже потрібними. Постав під загрозу три родини, з тим, щоб мати честь врятувати їх.

— Ах, яке щастя! — скрикнув Камюзо. — В мене така заморочена голова, що я вже забув про цю ситуацію. Наказ посадити Жака Коллена в “пістоль” був віднесений Кокаром начальникові Консьєржері, панові Го. Але завдяки старанням Бібі-Люпена, ворога Жака Коллена, з Ла Форс до Консьєржері перевели трьох злочинців, які його знають; і коли він завтра вийде в подвір’я, чекають жахливих сцен...

— Чому саме?

— Жак Коллен, люба моя, був скарбником заощаджень каторжників, що досягають значних цифр; кажуть, що він їх розтратив на розкоші покійного Люсьєна, і від нього вимагатимуть звіту. Це буде, — казав мені Бібі-Люпен, — бійка, що вимагатиме втручання наглядачів, і таємниця буде викрита. Йдеться про життя Жака Коллена. Отже, прийшовши раненько до суду, я зможу скласти протокол про засвідчення особи.

— Ах, якби його вкладники позбавили тебе від нього!

— Тебе вважали б за дуже здібну людину. Не йди до пана де Гранвіля, почекай його в управлінні з цією жахливою зброєю. Це гармата, заряжена проти трьох родин, найзначніших при дворі і серед перів. Будь сміливим, запропонуй панові де Гранвілю позбутись Жака Коллена, перевівши його в Ла Форс, де каторжники вміють спекатись своїх зрадників. Я тим часом поїду до герцогині де Мофріньєз, яка повезе мене до де Гранльє. Можливо, що я побачуся також з паном де Серізі. Покладись на мене, я скрізь ударю на сполох. Головне, напиши мені умовну записочку, щоб я знала, чи визнали іспанського священика юридично за Жака Коллена. Влаштуй справи так, щоб залишити палац правосуддя о другій годині; я доб’юсь для тебе приватної аудієнції в зберігача печатки: можливо, що він буде в маркізи д’Еспар.

Камюзо стояв у такому захопленні, що хитра Амелі всміхнулась.

— Ну, ходімо обідати і розвеселись! — сказала вона, закінчуючи розмову. — Бачиш, ми ще тільки два роки у Парижі, а ти вже маєш надію стати радником до кінця року... Звідти, котику, до посади президента судової палати відстань буде не більше, ніж одна послуга, зроблена в якій-небудь політичній справі.

Ця нарада доводить, якою мірою вчинки і найнезначніші слова Жака Коллена, останнього персонажа цього етюду, зачіпали інтереси і честь