Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак
Отже, він тихо присунув стіл до вікна, скинув сюртук і жилет, не вагаючись став на стіл, щоб пробити шибки над і під першою поперечною рамою. Ставши на стіл, він мав змогу кинути погляд у двір — чарівне видовище, яке він бачив уперше. Начальник Консьєржері, діставши від пана Камюзо наказ виявляти до Люсьєна найбільшу увагу, звелів провести його, як ми бачили, внутрішніми проходами Консьєржері, крізь вхід у темному підземеллі проти Срібної башти, щоб таким чином не показувати в’язням, які гуляють у подвір’ячку, елегантного юнака. Зважте ж, чи це видовище місця прогулянки може зворушити душу поета.
Подвір’я Консьєржері з боку набережної обмежоване Срібного баштою й баштою Бонбек. Отже, віддалення між ними точно визначає зовні ширину подвір’я. Так звана галерея Людовика Святого, що йде від торговельної галереї до касаційного суду і до башти Бонбек, де ще й досі, як кажуть, збереглась кімната Людовика Святого, може дати цікавим уявлення про довжину подвір’я, бо вона відповідає його довжині. Секретні камери і “пістолі” розміщені під торговельною галереєю. Тому королеву Марію-Антуанетту, камера якої була під теперішніми секретними камерами, вели до революційного трибуналу, що засідав в урочистій залі касаційного суду, жахливими сходами, проробленими в товщі мурів, які підтримують торговельну галерею; цими сходами тепер не користуються. Подвір’я з того боку, де в першому поверсі була галерея Людовика Святого, являє очам анфіладу готичних колон, між якими архітектори — не знаю, якої доби — збудували два поверхи камер, щоб розмістити якомога більше в’язнів, замінивши штукатуркою, ґратами й скріпами цю розкішну галерею. Під так званою кімнатою Людовика Святого, в башті Бонбек, гвинтові сходи ведуть у камери. Ця профанація найвеличніших спогадів Франції справляє мерзенне враження.
На тій височині, де був Люсьєн, погляд його охоплював навскіс цю галерею і деталі головної частини будівлі, що з’єднує Срібну башту з баштою Бонбек; він бачив гостроверхі дахи обох башт. Він стояв, вражений, і його самогубство затрималось через це захоплення. У наші часи явища галюцинації настільки визнані медициною, що це марево наших почуттів, ця дивна властивість нашого розуму вже не заперечується. Людина, під тиском почуттів, що досягли через свою інтенсивність ступеня галюцинації, часто впадає в такий стан, неначе від опіуму, гашишу або звеселяючого газу. Тоді з’являються привиди, примари, тоді втілюються сни, зниклі речі оживають у своїх первісних формах. Те, що було тільки уявленням мозку, стає живою або одухотвореною істотою. Наука тепер вважає, що у пароксизмі під тиском пристрастей мозок сповнюється кров’ю, і цей приплив крові викликає жахливу гру сновидінь, хоч сну й нема, — настільки відкидається можливість розглядати думку, як живу й творчу силу (див. “Луї Ланбер” — “Філософські етюди”).
Люсьєн побачив палац в усій його первісній красі. Колонада була струнка, юна, свіжа. Житло Людовика Святого постало перед ним таким, яким воно було колись; вів милувався його вавілонськими пропорціями і східною фантастикою. Це божественне видовище здалось йому поетичним прощальним привітом цивілізації. І, вживаючи заходів, щоб умерти, він питав себе, як це диво існує в Парижі, нікому невідоме. Було два Люсьєни — Люсьєн-поет, що прогулювався в середньовіччі під аркадами й баштицями Людовика Святого, і Люсьєн, що готувався до самогубства.
У ту хвилину, коли пан де Гранвіль дав усі накази своєму молодому секретареві, увійшов начальник Консьєржері, і вираз його обличчя був такий, що генерального прокурора охопило передчуття якогось нещастя.
— Бачили ви пана Камюзо? — сказав він йому.
— Ні, пане, — відповів начальник тюрми, — його секретар Кокар сказав мені перевести абата Карлоса із секретної камери і звільнити пана де Рюбампре, але вже пізно.
— Боже мій! Що трапилось?
— Ось, пане, — сказав начальник, — пакет, адресований до вас, що пояснить вам катастрофу. Наглядач двору почув брязкіт розбитих шибок у пістолі, а сусід пана Люсьєна почав пронизливо кричати, бо він чув агонію цього нещасного юнака. Наглядач вернувся зблідлий, бо побачив, що підслідний повісився на рамі на своєму галстуці.
Хоч начальник говорив тихо, жахливий крик пані де Серізі довів, що в надзвичайних умовах наші органи мають невраховану силу. Графиня почула чи вгадала і, перше ніж пан де Серізі або пан де Бован могли затримати її раптовий рух, вона прожогом кинулась крізь двері в торговельну галерею і пробігла до сходів, що виходять на вулицю Барільєрі.
Якийсь адвокат скидав мантію біля дверей однієї з тих крамничок, які здавна захаращували цю галерею і в яких продавали взуття, позичали на час адвокатські мантії та шапочки. Графиня спитала дорогу в Консьєржері.
— Спустіться і поверніть наліво, вхід з Годинникової набережної, перша аркада.
— Ця жінка божевільна! — сказала жінка, що торгувала, — треба було б піти за нею.
Але ніхто не міг угнатися за Леонтіною — вона летіла. Лікар пояснив би, яким чином ті світські жінки, що не витрачають своїх фізичних сил, знаходять у критичних обставинах такі запаси енергії. Графиня кинулась крізь аркаду до ґратчастих дверей з такою швидкістю, що вартовий жандарм не побачив, як вона ввійшла. Вона припала до ґрат, наче пір’ячко під подувом вітру, і почала трусити залізні прути з такою несамовитістю, що зламала той прут, який схопила. Вона наштрикнулась на обидва кінці грудьми, з яких бризнула кров, і впала, закричавши: “Відчиніть! Відчиніть!” — голосом, що зледенив наглядачів.
Прибіг ключар.
— Відчиніть! Мене надіслав генеральний прокурор, щоб урятувати мерця!..
У той час як графиня бігла кругом через вулицю Барільєрі і Годинникову набережну, пан де Гранвіль і пан де Серізі йшли у Консьєржері внутрішніми ходами палацу правосуддя, вгадавши намір графині; але, не зважаючи на поквапливість, вони прийшли в ту хвилину, коли вона впала непритомна біля перших ґрат і її підняли жандарми, що спустились зі своєї вартівні. Побачивши начальника Консьєржері, відчинили ґрати, перенесли графиню в канцелярію;
