Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

— Та ти, значить, розгубився! — сказала Амелі. — Адже ж якщо ти впевнений у своєму секретарі, то міг покликати знов Люсьєна, вміло заспокоїти його і виправити допит!

— Та ти, як і пані де Серізі, глузуєш з правосуддя! — сказав Камюзо, нездатний жартувати зі своєю професією. — Пані де Серізі взяла в мене протоколи і кинула їх у вогонь.

— Оце жінка! Браво! — скрикнула пані Камюзо.

— Пані де Серізі сказала мені, що вона краще висадить у повітря палац правосуддя, ніж дозволить, щоб молодий чоловік, який користався з ласки її та герцогині де Мофріньєз, сів на лаву підсудних перед судом присяжних у товаристві каторжника...

— Але ж, Камюзо, — сказала Амелі, не в силах стримати посмішки від почуття власної переваги. — Твоє становище прекрасне...

— Ах! Так, прекрасне!

— Ти виконав свій обов’язок...

— Проте, невдало і всупереч по-єзуїтському висловленій думці пана де Гранвіля, який мене зустрів на набережній Малаке...

— Сьогодні вранці?

— Сьогодні вранці.

— О котрій годині?

— О дев’ятій годині.

— Ах, Камюзо! — сказала Амелі, складаючи руки і заламуючи їх, — а я ж тобі безперестанку кажу стерегтися всього... Боже мій, це ж не чоловік, це візок з камінням, і мені доводиться його тягти... Але ж, Камюзо, генеральний прокурор, значить, чекав тебе на дорозі, він, очевидно, давав тобі поради.

— Так, так...

— А ти не зрозумів його! Коли ти глухий, то доведеться тобі ціле життя лишатись судовим слідчим, без подальшого підвищення. Май же розум вислухати мене! — сказала вона, примусивши мовчати свого чоловіка, який хотів відповісти їй. — Чи думаєш ти, що справа кінчена? — спитала Амелі.

Камюзо подивився на свою жінку з таким виразом, з яким селянин дивиться на ярмаркового штукаря.

— Якщо герцогиня де Мофріньєз і графиня де Серізі скомпрометовані, ти повинен зробити з них своїх захисниць, — провадила далі Амелі. — Слухай, пані д’Еспар доб’ється для тебе аудієнції у зберігача печатки, ти розкажеш таємницю справи, а він розважить нею короля; бо ж усі владарі хочуть знати зворотний бік справи і справжні причини подій, на які публіка дивиться роззявивши рот. Тоді не страшні будуть ні генеральний прокурор, ні пан де Серізі.

— Що це за скарб, отака жінка, як ти! — скрикнув слідчий, знову підбадьорюючись. — Зрештою, я вибив із позиції Жака Коллена, я його пошлю давати звіт перед судом присяжних, я викрию його злочини. Такий процес — це перемога в кар’єрі судового слідчого.

— Камюзо, — провадила Амелі, побачивши з задоволенням, що її чоловік позбувся моральної і фізичної прострації, до якої призвело його самогубство Люсьєна де Рюбампре, — голова тобі тільки що сказав, що ти взяв занадто наліво, але тепер ти вже береш направо... Ти все ще блукаєш, друже мій.

Судовий слідчий стояв, немов остовпілий, дивлячись на свою жінку.

— Король і зберігач печатки будуть, мабуть, дуже раді дізнатись про таємницю цієї справи, але разом з тим вони не захочуть, щоб адвокати з ліберальними переконаннями торкались у своїх оборонних промовах перед судом громадської думки та перед судом присяжних таких значних осіб, як оті Серізі, Мофріньєз і Гранльє, взагалі всіх, хто прямо чи не прямо вплутані у цей процес.

— Всі вони встряли! Вони в моїх руках! — скрикнув Камюзо.

Слідчий встав і походжав по кабінету, як Сганарель на сцені, шукаючи виходу з критичного становища.

— Слухай, Амелі, — провадив далі він, стаючи перед своєю дружиною, — мені спала на думку одна обставина, що здається незначною, але в такому становищі, як моє, має величезну вагу. Уяви собі, люба моя, що цей Жак Коллен — велетень хитрощів, прикидання, крутійства... людина такої глибини... О, це — як би сказати? Кромвель каторги! Ніколи я не зустрічав подібного негідника, він майже піймав мене... Але в судовому слідстві кінчик нитки може дати змогу знайти клубок, з яким пробиваєшся крізь лабіринт найтемніших сумлінь і найзаплутаніших подій. Коли Жак Коллен побачив, як я перегортаю листи, взяті в квартирі Люсьєна де Рюбампре, Цей шельма зиркнув, немов людина, що хоче пересвідчитись, чи немає там ще якого-небудь пакета, і в нього вихопився рух помітного задоволення. Цей погляд злодія, що оцінює скарб, цей жест підслідного, який каже сам собі: “Зброя при мені” — дали мені зрозуміти дуже багато. Тільки ви, жінки, вмієте так, як ми та як підслідні, вкласти в один погляд цілі сцени, що викривають обмани, складні, як секретні замки. Розумієш, за одну секунду висловлюєш собі цілі томи підозр. Це жахливо, це — життя або смерть в одну мить. Я подумав: “У молодця є й інші листи”. Потім мене захопили тисячі інших подробиць справи. Я знехтував цим інцидентом, бо мав намір звести підслідних на очній ставці і спромогтись пізніше з’ясувати цей пункт слідства. Але вважатимемо за певне, що Жак Коллен поклав у безпечне місце, за звичаєм цих негідників, найбільш компрометуючі листи з кореспонденції прекрасного юнака, обожнюваного стількома...

— А ти тремтиш, Камюзо! Та ти будеш головою палати коронного суду значно раніше, ніж я гадала!.. — скрикнула пані Камюзо з сяючим обличчям. — Стривай! Тобі треба поводитись так, щоб задовольнити всіх, бо справа стає такою серйозною, що її в нас можуть перехопити. Хіба не відібрали у Попіно, щоб передати тобі процес про опіку, розпочатий з боку пані д’Еспар проти її чоловіка? — сказала вона, відповідаючи на жест здивування, що зробив Камюзо. — Ну, то хіба не може генеральний прокурор, що так близько до серця бере честь пана і пані де Серізі, перенести справу до коронного суду і доручити якому-небудь відданому йому радникові поновити слідство?

— Ах, люба, де ж ти студіювала кримінальне право? — скрикнув Камюзо. — Все ти знаєш, ти мій учителю...

— Як? Ти думаєш, що завтра вранці пан де Гранвіль не злякається можливої оборонної промови ліберального адвоката,