Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

Смерть Люсьєна і вдирання графині де Серізі в Консьєржері внесли таке безладдя в роботу коліс машини, що начальник забув перевести удаваного іспанського священика з секретної камери.

Хоч у судових літописах знайдеться не один подібний випадок, все ж смерть підслідного під час процесу слідства була досить незвичайним явищем, щоб вивести наглядачів, секретаря і начальника тюрми з властивого їм спокою. Проте, для них значнішою подією було не раптове перетворення цього гарного юнака на труп, а те, що ніжні ручки світської дами поламали кований залізний прут перших ґрат входу. Отже, тільки-но генеральний прокурор і граф Октав де Бован виїхали в кареті пана де Серізі, відвозячи його непритомну дружину, начальник, секретар і наглядач зібрались біля входу, проводжаючи пана Лебрена, тюремного лікаря, запрошеного для засвідчення смерті Люсьєна і погодження з “лікарем мертвих” того району, де жив цей нещасний молодий чоловік.

У Парижі “лікарем мертвих” називають лікаря, якому в кожній мерії доручається перевіряти смертні випадки і досліджувати їх причини.

З властивою йому гострістю погляду, пан де Гранвіль визнав за потрібне для честі скомпрометованих родин скласти акт смерті Люсьєна в мерії, до якої належить набережна Малаке, де жив покійний, і перевезти його з квартири до церкви Сен-Жермен-де-Пре; тут мала відбутись похоронна відправа. Пан де Шаржбеф, секретар пана де Гранвіля, викликаний ним, отримав з цього приводу наказ. Люсьєна мали перенести вночі. Молодому секретареві доручили порозумітись безпосередньо з мерією, парафією і бюро похоронних процесій. Таким чином для світу Люсьєн помер нібито на волі, у себе дома, процесія повинна вирушити з його дому, його друзі мали бути запрошені на церемонію.

Отже, в ту хвилину, коли Камюзо зі спокійною душею сідав за стіл зі своєю честолюбною дружиною, начальник Консьєржері і пан Лебрен, тюремний лікар, стояли біля входу, ремствуючи на ламкість залізних прутів і силу закоханих жінок.

— Не можна зрозуміти, — казав лікар панові Го; прощаючись з ним, — яка нервова сила буває в людині, надмірно збудженої пристрастю. Динаміка і математика не мають ні визначень, ні розрахунків, щоб констатувати ці сили. От саме вчора я був свідком одного експерименту, що примусив мене здригнутись; він може пояснити грізну фізичну силу, тільки що виявлену цією дамочкою.

— Розкажіть мені про це, — сказав пан Го, — бо я схильний цікавитись магнетизмом; хоч я й не вірю в нього, але він мене інтригує.

— Лікар-магнетизер, бо ж серед нас є такі, що вірять у магнетизм, — провадив далі лікар Лебрен, — запропонував мені випробувати на мені самому одне явище, яке він мені описував і в якому я сумнівався. Я погодився, бо мене цікавило побачити на власні очі один із тих дивних нервових припадків, якими доводять існування магнетизму. Ось як це було. Я дуже хотів би знати, що сказала б наша Медична Академія, коли б її членів по черзі піддати тій дії, яка не лишає ніякої шпарини для недовірливості, мій старий друг... Цей лікар, — пояснив Лебрен, — старий, переслідуваний факультетом за свої переконання з часів Месмера. Йому сімдесят чи сімдесят два роки, його звуть Бувар. Тепер це патріарх доктрини тваринного магнетизму. Я немов син цього стариганя, я завдячую йому своїм званням. Отже, старий і поважний Бувар пропонував мені довести, що нервова сила, збуджена магнетизмом, хоч і не безмежна, бо людина підлягає певним законам, але діє як ті сили природи, що їх абсолютні принципи не піддаються нашим вирахуванням.

“Так ось, — сказав він мені, — коли ти хочеш покласти свою руку в руку сомнамбули, яка в звичайному стані стиснула б її з певною незначною силою, то визнаєш, що в стані, який так безглуздо зветься сомнамбулічним, її пальці набувають сили і діють, наче кліщі в руках слюсаря”.

“Отже, пане, коли я поклав Свою руку в руку жінки, яка була не “приспана”, бо Бувар відкидає цей вислів, а “ізольована”, і коли старий наказав цій жінці стиснути мені щосили мою кисть, я попросив припинити це в ту хвилину, коли кров мало не бризнула з кінчиків моїх пальців. Бачите, який браслет я носитиму три місяці”.

— От чорт! — сказав пан Го, дивлячись на кільцеподібне почервоніння, що скидалось на опік.

— Любий мій Го, — провадив далі лікар, — якби мою руку стиснуло залізне кільце, і слюсар загвинчував би його гайкою, я відчував би цей металевий обруч не так болісно, як відчував пальці тієї жінки; вони були наче із негнучкої сталі, і я певен, що вона могла потрощити мені кістки й відірвати руку від зап’ястка. Цей тиск, почавшись непомітно, тривав далі безперестанно весь час, додаючи нової сили до попередньої сили тиску. Одне слово, хірургічний турнікет діяв би не краще, ніж ця рука, що перетворилась на знаряддя муки. Отже, мені здається доведеним, що під впливом пристрасті, тобто волі, зосередженої в одній точці і доведеної до безмежної тваринної сили, подібно до різних видів електричної енергії, людина може скерувати всю свою життєву енергію в той чи той орган для нападу або опору... Ця дамочка під тиском розпачу спрямувала всю свою життєву силу в кисть руки.

— Треба чорт зна як багато сили, щоб переламати залізний кований прут, — сказав старший наглядач, похитуючи головою.

— Там був дефект! — зауважив пан Го.

— Щодо мене, — провадив лікар, — я не берусь визначати межі нервової сили. А втім, це та ж сама сила, яка дає змогу матерям, рятуючи своїх дітей, магнетизувати левів, спускатись під час пожежі по карнизах, де б і кішка навряд чи втрималась, переносити муки тяжких пологів. У цьому секрет спроб утечі в’язнів і каторжників. Межі життєвих сил що невідомі, вони залежать від могутності самої природи, і ми черпаємо їх з невідомих джерел.

— Пане, — тихенько сказав, підійшовши, наглядач на вухо начальникові, що проводив лікаря Лебрена до зовнішніх ґрат Консьєржері, — секретний номер другий каже, що він хворий, вимагає лікаря. Він каже, що вмирає, — додав наглядач.

— Справді? — сказав начальник.

— Та він хрипить! — відповів наглядач.

— П’ята година, — сказав лікар, — і я ще