Шляхом бурхливим, Григорій Олександрович Бабенко

Валка знялась і пішла навпростець. Олександер, розлучаючись із скитами, подарував Рудому два міхи з вином. Ці міхи лежали на одному з возів і виблискували боками, як добрі кабани. Скити давно поглядали на них. Їм хотілося спробувати вина, але небезпека сарматського нападу здержувала їхні апетити.

Так валка пройшла днів із п’ять степом і перейшла Кам’яний брід. Сарматів не було. Другого дня Рудий сподівавсь здибати невелике скитське таборище, кочовища якого були недалеко від Кам’яного броду, а там уже сміливо можна було випити вина.

Але Рудий був ласий на випивку. Він добре розумів, що доведеться частувати вином і ватагів із таборища, і на його долю припаде менше вина.

Перейшовши Кам’яний брід, скити отаборились коло річки й напились, а вночі на них напали сармати, що стежили за ними, як вовки, і перебили всю валку, крім Рудого та Дудака, що їм якимсь чудом пощастило вихопитись живими з бійки. Прискакавши до таборища, Рудий зібрав войовників і подався наздоганяти сарматів. На щастя Рудого, сармати так само любили вино, як і скити. Те саме вино, що занапастило ватагу Рудого, занапастило й сарматів. Вони, як і скити, не вдержались, понапивались, і Рудий перебив їх усіх, а з голови ватага їхнього, рідного брата ворожбита Вовка, зідрав скальпа. Цей скальп теліпавсь на нузді його коня, поруч із скальпом сарматського князя, що його колись убив Рудий.

Човни з грецькою залогою, прикажчиками, Олександром, Діодо-ром і хлопцями, Калікратом і Ксенофонтом, ішли попід берегом, а Рудий із ватагою йшов суходолом. Другого дня Рудий трохи раніш, а човни пізніш, прийшли до гирла тієї річки, що нею треба було пливти до Скитії. Річка впадала в широченний лиман, а лиман злучався з морем. Береги річки були низькі, порослі очеретами та осокою. Над лиманом та очеретами літали зграї птиць. Ватага скитська не підходила до самого лиману, бо тут були дуже багнисті місця, порослі якоюсь червоною пахучою травою, якої не їли коні, і пішли на південь до річки, де не було болота.

Грецькі човни увійшли в лиман, ледве посуваючись неглибокою водою лиману, ввійшли в річку й прилучились до скитської ватаги.

Відпочивши, греки попливли річкою під правим крутим берегом, де було глибше. Річка рясно поросла лозами, осокою та очеретами. Іноді очерети так широко розкидалися річкою, що майже не лишалося проходу для човнів. Тоді доводилось вирубувати очерети мечами й пливти, спираючись веслами об дно.

Степ навкруги вже пожовк і посох. Вітер гнав колюче перекотиполе. Перекотиполе, як зайці, скакало сухим бадиллям, наче за ними гналися хорти. Іноді таке перекотиполе, підскочивши й ударившись об берег, падало в річку, і тут, наче заспокоївшись від холодної води, тихенько пливло повз човни.

Шпаки збирались великими зграями і, наче хмарки, затемнюючи сонце, літали понад степом, то зникаючи, то знову з’являючись в осінньому небі. Вода в річці була прозора й чиста. Табуни качок, гусей, лебедів із дорослою вже дітворою плавали заводями. Коли човни підпливали близько до них, птахи із криком і галасом здіймались у повітря. Пливти річкою було нудно й одноманітно, як і сіро-жовтий степ навкруги. Іноді Ксенофонт і Калікрат вилазили з човнів на берег, сідали на скитських коней і мчали із скитською молоддю уздовж річки. Проти ночі греки виходили на берег, розпалювали багаття й варили вечерю. Огні багаття одбивались у темній воді річки, і здавалося, що річка таємнича, сумна, а сухий очерет шумів журним шурхотом. З неба на землю падали крики журавлиних зграй, що летіли на південь, і крики ці теж здавалися сумні та таємничі.

Вовки щоночі збиралися круг табору й вили, а очі їхні зеленіли вогниками, то недвижимо, то наче літаючи в повітрі, стежили за кожним рухом подорожніх. Коні скитські хропли, трусилися від жаху й збивались головами всередину докупи. Коли вовчий концерт занадто вже обридав скитам, хто-небудь із скитських молодців хапав головешку з багаття й, розмахуючи нею, кидавсь у гущу зграї. Зграя з вереском розбігалась, а через хвилину починалося знову виття, спочатку віддалік, а потім щораз ближче, і табор знову обхоплювало кільце зелених вовчих очей. А небо високе, темне й зоряне, як ніколи. Віз спустив долі своє війя, а Чумацький Шлях горів, наче хто на небі розсипав молочно-золоте просо.

Таборища скитські подибували рідко.

Скити своїм диким войовничим виглядом мало чим відрізнялись од своїх сусідів, степових вовків, і греки часто дякували Зеве-сові за те, що Рудий із своєю ватагою згодився йти з ними. Нарешті човни припливли до того місця, де їх треба було волочити суходолом до великої річки, що впадала в Бористен. Це була нелегка робота, і греки, і скити, що допомагали їм, добре таки попотіли, поки перетягли човни з однієї річки в другу. Другою річкою пливти було добре, бо тепер човни йшли не проти течії, а за нею. Пропливши з тиждень цією річкою, човни прийшли до того селища, де Рудий сподівавсь здибати царя. Рудий не помиливсь. Царський катафалк стояв у селищі, а круг нього ревли та плакали підданці скитські, ті самі, з яких цар зібрав данину – збіжжя.

В СЕЛИЩІ СКИТІВ-ХЛІБОРОБІВ

Олександер марно турбувавсь, що новий цар не дозволить будувати нові факторії. Цар був не такий дурний, щоб не бачити, що дружба з греками дуже корисна для нього. Він ласкаво прийняв Олександра, ствердив усі права, що з них користувалися греки за небіжчика царя, і дозволив будувати нові факторії. Нового царя звали Ідантірс, він був рідний брат небіжчика. Олександер умовився з царем, що за вино, яке привезли греки, йому зручніш одержати плату збіжжям, хутрами та медом, а не рабами. Цар згодивсь і на це, бо йому було однаково, чи дати за вино збіжжя чи рабів: хліба скити не вживали, а рабів можна було, наскочивши на сусідні народи, добути, скільки знадобиться.

Поки Олександер улаштовував справи контори, Калікрат і Ксенофонт, одягнувшись у скитське вбрання, вештались селищем, придивлялись до життя скитів і оглядали місцевість. Скити-хлібороби жили бідно, в маненьких землянках, без вікон. Замість дверей у такій землянці зробили дірку й завісили її шкурою. В цю дірку доводилось лазити майже рачки. Заліза вони майже не вживали, і знаряддя їхнє було, здебільша, дерев’яне та кам’яне. Хлопці, між іншим, придивились до сохи, якою скити обробляли землю. Це була крива, загострена й обсмалена на вогні товста паля, до якої прироблено голоблю. Дивно було, як цим знаряддям можна підняти