Українська література » Сучасна проза » Шляхом бурхливим, Григорій Олександрович Бабенко

Шляхом бурхливим, Григорій Олександрович Бабенко

Читаємо онлайн Шляхом бурхливим, Григорій Олександрович Бабенко
років, – бреше він, – поки один чоловічок порадив мені ліків. Не задарма дістались вони мені. Потрусив таки я гаманця. Я трохи захопив ліків і сюди із собою. Добрі ліки… Але ти багато хочеш за свою пшеницю… Правда, пшеничка нічого собі… але ж вона трохи зониста. От, бачиш, – бере він пригоршню пшениці, розтирає її на долоні, – всередині вона чорна. Це ж зона, друже, зона.

Скит не помічає того, що Клістен безсоромно замінив гарну пшеницю скита на іншу, що попсована від зонового грибка. Він думає про те, що ось зараз оповідав йому грек; він думає про чудодійні ліки, що привіз грек із-за моря. Він згадує, що багато вже стративсь на ворожбитів, що тільки брали хабара за ворожіння, а жінка й досі хвора; згадує, що, коли він повернеться додому, жінка знову не даватиме йому спокою своїми криками та виттям, коли в неї почне підпирати під груди.

Він добре й не розуміє, що воно за штука, ця зона; він навіть не їсть хліба з цієї пшениці й дивує, що за таку кінську їжу дурні греки дають багато чудового краму та вина, що звеселяє серце й запалює кров людині.

– Слухай, елліне! – каже він грекові. – Дай мені ліків, що привіз ти з-за моря. Не дає спокою мені жінка. А зерна візьми, за яку хочеш ціну, тільки дай мені на додачу великий глек того вина, що давав минулого року.

Клістен торгується, дає скитові своїх чудодійних ліків, і пшениця скита потрапляє в комору греків.

Скити вивантажують збіжжя з возів, насипають його в дерев’яні міри – медімни й тягають їх у будівлю. Коли такий медімн скита висипають на купу збіжжя, що лежить на уторованій долівці, з купи підіймається хмара куряви. Скити чхають, кашляють і плюються. Голоногий грек порядкує скитами, командує й кричить:

– Один медімн, два медімни, три… Десять медімнів… Давай сюди, молодці! Вище, вище! – Молодці сопуть, перекидаючи великого медімна, біжать за новими медімнами, а назустріч їм суне нова лава хліба.

Все робиться так швидко й ловко, що скити навіть не помічають того, що греки давно обдурили їх, показавши на півтори медімни менше. Обдурити варвара – це особливий спорт для прикажчиків.

А Клістен сидить коло дверей будівлі й відзначує на своєму дельтосі.

Тоді до прикажчиків і Клістена підходить Олександер. Він мовчки дивиться й усе бачить. Але Олександер не любить, коли прикажчики занадто вже обдурюють скитів.

– Гей ти, шахраю, – каже він по-грецькому прикажчикові, – не дуже!

– Та я ж нічого… Так, трошки!

– Добре трошки, півтори медімни! – каже Олександер і йде далі.

– Для його ж стараєшся, а він ще й лається! – мурмоче прикажчик.

Прикажчики часто скаржились Філоктетові на Олександра за те, що він трохи вкорочує їм руки, і хазяїн іноді пробував натякати на це свому управителеві, але Олександер, коли чув щось подібне, робив таке грізне лице й так рішуче відповідав Філоктетові й просив звільнити його, що хазяїн не радий уже був, що й зачепив його, бо він цінив Олександра як знавця свого діла й чесного управителя.

Олександер заглядав у те приміщення будівлі, де була колись у куфах солона риба. Риби тепер нема вже в приміщенні: її вивезли в метрополію, а куфи винесли на берег моря, і вони лежать на піску догори днищами.

Все приміщення заняте амфорами й міхами з вином, усі кутки приміщення забиті пакунками з родзинкою, коринкою, грецькими тканинами, посудом, зброєю для скитів, намистом і усякими цяцьками для жінок скитських.

Калікрат та приятель його Ксенофонт із дельтосами в руках пораються коло краму й відпускають його скитам. Торгівля йде жваво. Олександер бачить, як Калікрат і Ксенофонт гасають з одного кутка магазину в другий. Ні той, ні той не знають ще добре скитської мови й через те говорять більш на миґах, показуючи на пальцях ціну товару. Ось Калікрат розгорнув перед русявим молодим скитом червону тканину. Такої розкоши ніколи ще не бачив скит. Він мацає тканину руками, тре пальцями, навіть нюхає. І справді, від неї чудово пахне фарбою. Ксенофонт показує зброю іншому скитові: вихопив меча з піхов і фехтує ним перед самим носом скита. Скитові здається, що грек таки одрубає йому кінчик носа, але він не хоче показати, що боїться такого близького сусідства грецької зброї, і тільки стежить очима за рухами меча. Меч виблискує, і очі скита блищать німою радістю. І справді, напрочуд гарно зроблено цього грецького меча. Скит бере меча в руки й робить ним рух, наче рубає голову ворогові. Мабуть, буде роботи цьому мечеві. Ось Калікрат, продавши вже тканину, показує скитові намисто; одягає його на ліву руку, виходить на середину магазину, куди падає смуга сонячного проміння, і трясе намистом. Намисто виблискує червоними й блакитними вогниками на превелике диво скита.

«Гарний подарунок жінці», – думає скит, навіть не згадуючи про те, що за цей подарунок пішла майже четверта частина його збіжжя.

Олександер кілька хвилин дивиться на гарне обличчя Калі-кратове, що, не помічаючи його, принаджує намистом скита, і йде далі.

«Добрий хлопець Калікрат! – думає Олександер. – Та й Ксенофонт добрий хлопець».

А ось і Діодор. Він, як і завжди, сидить накарачках перед огнищем. Над огнем на триніжку великий ухатий казан. Круг казана розляглося чоловік з п’ять стрільців із грецької залоги факторії й нетерпляче чекають обіду. Вони нічого не роблять зараз у факторії, але їхня робота попереду, коли вони на човнах із Олександром попливуть річкою в глиб Скитії. А в степу всього буває…

– Не хвались, Парменіде, – чує Олександер Діодорів голос, що звертається до молодого стрункого стрільця.

– Ти стріляєш добре, але ти не годишся для стрільби проти скита. Ти добрий стрілець проти перса, а проти скита ні, не годишся. Як стріляє наш еллінський стрілець? Виставить наперед ліву ногу, довго цілиться й нарешті вже пускає стрілу.

– А як же треба стріляти?

– Так і треба стріляти. Так треба стріляти в лаві або з-за прикриття. Так треба стріляти еллінові. А в степу, друже, не так: там повертайсь швидше. Ти б подививсь, як скити стріляють у степу: скити як блискавки на своєму коні. Ну, що зробив би ти з своїм луком на коні? Та ти б не знав, чи тобі коня держати, чи самому держатись. А скит з усього розгону обертається, стоячи на стременах, і пускає стрілу за стрілою. Та ще й як пускає! Ти не зважай на те,

Відгуки про книгу Шляхом бурхливим, Григорій Олександрович Бабенко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: