Маг - Джон Роберт Фаулз

— Що сталося?

— Нічого.

— Не знаю, що він там наговорив, але я вас не підвів. — Жулі звела очі й знов опустила. Я вирішив завести звичайну світську балачку. — Як ви провели час?

— Плавала на яхті.

— Куди?

— На Кіклади. Круїзом.

— Мені бракувало вас.

Вона не відповіла. І не глянула на мене.

Я передбачав, що мене можуть зустріти по-різному, але не сподівався такої очевидної нехоті. По спині пробіг холод. Від Жулі віяло пригнобленістю й відчуженістю. Це можна було б пояснити одною-єдиною причиною, в яку я не хотів вірити і яка могла б пояснити також те, чому в такої красуні так мало залицяльників.

— Як бачу, Лілі померла.

— Щось ви не дуже здивувалися, — відказала вона. Не мені — столу.

— А мене тут нічого не дивує. Віднедавна. — Жулі зітхнула, я знову бовкнув дурницю. — То яку ви тепер роль граєте?

Жулі сіла. Чайник, мабуть, недавно кипів, бо дуже вже скоро засвистів. Раптом вона глянула на мене й спитала — докірливо й осудливо:

— Чи гарно ви повеселилися в Афінах?

— Ні. І з подружкою не зустрівся.

— А Моріс нам сказав, що у вас була ця зустріч.

Я подумки вилаяв його. Якусь мить почувався так, немовби поринув у кошмарний сон викритого брехуна.

— Дивно. П’ять хвилин тому він нічого про те не знав. Сам запитав, чи відбулася ця зустріч.

Жулі опустила очі.

— А чому ви не зустрілися?

— З тієї причини, про яку я вже казав. Між нами все скінчилося.

Вона хлюпнула окропу в чайничок і відійшла вилити цю воду за перила. Коли повернулась, я додав:

— Причина ще й у тому, що я ждав іншої зустрічі — з вами.

Сівши, вона всипала в чайничок трохи сухого чаю.

— Пийте і їжте. Якщо хочете.

— Набагато більше хочу з’ясувати, чому це наші стосунки — як у зовсім чужих людей.

— Бо так воно і є. Ми чужі.

— Чому ви не відповіли на питання про вашу нову роль?

— Бо ви вже й без того знаєте відповідь.

На мене дивилися гіацинтово-сірі очі, дуже щирі. Знову закипіла вода, Жулі запарила чай. Поставивши чайника на спиртівку й згасивши вогонь, вона сухо мовила:

— Не матиму на вас жалю, якщо вважатимете мене божевільною. Дедалі частіше замислююся, чи й справді зі мною не все гаразд. Вибачайте, якщо я зіпсувала вам заготовлену наперед сцену. — Невесело всміхнулась. — З чим питимете? З цим гидотним козячим молоком чи з лимоном?

— З лимоном.

У мене камінь з душі звалився. Якби стариган казав правду про шизофренію, то Жулі ніколи б так не повелася, як ось хвилину тому. Хіба що в одурінні вдається до рафінованих хитрощів або ж хитрує аж до одуріння, аби тільки бити старого його ж таки зброєю. Мені згадалася бритва Оккама: завжди вибирай найпростіше з можливих пояснень. Але я зіграв обережно, з якнайменшим ризиком.

— Чого це я маю вважати вас божевільною?

— А чому я маю вважати вас тим, за кого ви себе подаєте?

— І справді. Чому б не вважати?

— Та ви самі себе видали отим останнім питанням. — Вона підсунула мені чашку. — Пийте чай.

Я видивився на чашку, а тоді на Жулі.

— Гаразд. Я не вірю, що у вас унікальний випадок шизофренії.

По очах було видно, що вона стоїть на своєму.

— Чи не смакувала б вам канапка… пане Ерфе?

Я не усміхнувся. Трохи помовчав.

— Жулі, це ж дурість — попадатись у всі його пастки. Ми ж начебто порозумілися на останній нашій зустрічі й домовилися, що не будемо обманювати одне одного, коли його нема поблизу.

Несподівано вона звелася й неквапно рушила до краю колонади, звідки сходинки вели до городу. Спершись на стіну будинку, стояла спиною до мене й споглядала на далекі гори Пелопоннесу. Перегодивши, я теж встав і підійшов до Жулі. Вона не обернулася.

— Я вас не звинувачую, — проказала Жулі. — Якщо він набрехав вам про мене стільки ж, скільки мені про вас… — Я простягнув руку й доторкнувся її плеча. — Перестаньте. Минулого разу між нами постало щось на зразок довіри. — Дівчина не велася на мій дотик, і я забрав руку. — Як гадаю, ви хочете ще раз мене поцілувати.

Така наївна й разюча безпосередність заскочила мене зненацька.

— Хіба це злочин?

Раптом вона склала руки, повернулася плечима до стіни й глянула мені у вічі.

— І, мабуть, хочете затягти мене до ліжка?

— Тільки з вашої згоди.

Жулі відвернулася.