Маг - Джон Роберт Фаулз

Я повернув до неї голову.

— Що ти маєш на увазі?

— Оту небилицю про таємниці. Гадаєш, я розвісила вуха та й повірила? На твоєму острові є якась дівка, й ти хочеш її вграти. Ото й усе. Але це, звісно, звучить вульгарно й грубо. І ти берешся прикрашати цю вульгарщину. Як завжди. Доти прикрашати, аж виглядатимеш на цьому тлі невинним ягнятком і великим мудрецем, що не може відмовитися від пригоди. Завжди хочеш двояко виграти. І рибку з’їсти, і на щось там сісти. Ти завжди…

— Присягаю… — почав я, але змовк від різкого нетерплячого жесту Алісон, що ходила взад-уперед по кімнаті. Я знайшов ще один аргумент. — Те, що я не хочу одружитися з тобою, та й взагалі з будь-ким, ще не означає, що я тебе не кохаю.

— Згадалася мені ця дитина. Дівчинка з чиряком. Думаєш, я не помітила, як ти лютував. Алісон хоче показати, як вона любить дітей. Виставляє напоказ інстинкт материнства. Знаєш що? Це справді був інстинкт материнства. На якусь мить, коли дівчинка усміхнулась, я про нього подумала. Подумала: як добре було б народити дітей від Ніко, пригортати їх і мати його поруч… Жахливо, правда? Ото ношуся з цією брудною, бридкою, смердючою штукою, що зветься коханням… Господи, та проти нього сифіліс — це просто втіха… А я, така зіпсована, провінціальна й дебільна, взяла та й посміла показати тобі…

— Алісон…

Близька до сліз, вона судомно втягла повітря.

— Я все зрозуміла, як тільки ми зустрілись у п’ятницю. Для тебе я завжди залишуся тією Алісон, що лягає в ліжко з першим-ліпшим. Австралійкою, яка зробила аборт. Живим бумеранґом. Кинеш її — а вона все одно наприкінці тижня повернеться на дешеву злучку.

— Б’єш мене нижче пояса.

Алісон закурила. Я підійшов до вікна, а вона й далі говорила — від дверей, через ліжко й кімнату, мені в спину.

— Минулої осени, весь час… Я тоді не знала. Я й подумати не могла, що ти можеш розкиснути. Гадала, що загартуєшся. Бозна-чому ти був мені ближчий, ніж будь-хто з чоловіків. Бозна-чому. Дарма що ти всезнайко-зазнайко. Дарма що ти по-джонбульському звихнувся на класових забобонах. Отож я так і не оговталася після твого від’їзду. Пробувала з Пітом, пробувала ще з одним — не допомогло. Весь час — одна й та сама ідіотська, жалюгідна мрія. Що колись ти мені напишеш про… Я лоба собі розбивала, аби тільки влаштувати собі цю триденну перерву. Я на неї, як на карту, геть усе поставила й надіялася. Навіть коли відчула, — господи, як виразно відчула! — що тобі зі мною просто нудно.

— Неправда. Мені не було нудно.

— Ти весь час думав про цю мавпу на Фраксосі.

— Я й по тобі тужив. У перші місяці страшенно тебе бракувало.

Раптом вона засвітила лампу.

— Подивись мені у вічі.

Я послухався. Вона стояла біля дверей, досі в тих самих джинсах і синій блузці. Обличчя немов блідо-сіра маска.

— Я заощадила трохи грошей. Та й ти, мабуть, не злидар. Скажи тільки слово, і завтра я звільнюся з роботи. Приїду на твій острів і житиму з тобою. Я говорила про хатку в Ірландії. Натомість куплю хатку на Фраксосі. Тоді візьмеш на себе тяжезну відповідальність — жити з тою, що тебе кохає.

Підло з мого боку, але, почувши слова «хатку на Фраксосі», я відчув величезну полегшу. Гаразд, що не обмовився про Кончісову пропозицію.

— А якщо інакше?

— Можеш відмовитися.

— Це ультиматум.

— Не викручуйся. Так чи ні?

— Алісон, якщо…

— Так чи ні?

— Такі речі не можна вирішувати…

Її голос набрав різкости.

— Так чи ні?

Я втупився в Алісон. Скрививши вуста в безрадісній усмішці, вона відповіла замість мене:

— Ні.

— Тільки тому, що…

Алісон підбігла до дверей і розчахнула їх навстіж. Я розсердився, потрапивши в пастку вибору «або — або», поставши перед брутальною вимогою остаточно вирішити. Я обійшов ліжко, вирвав клямку з її руки, з грюком зачинив двері, а тоді схопив Алісон і спробував її поцілувати, водночас мацаючи по стіні за вимикачем. Кімната знову поринула в пітьму. Алісон завзято пручалася, метляючи головою в усі боки. Я приволік її до ліжка, й ми звалилися на нього, скинувши з нічного столика лампу і попільницю. Я був певен, що Алісон піддасться, неодмінно піддасться, але вона раптом зарепетувала так, що, мабуть, цей крик пронизав весь готель і відбився луною в порту.

— Пусти мене!!!

Я трохи попустив обійми. Алісон затарабанила кулаками по мені. Я вхопив її зап’ястки.

— Ради бога…

— Ненавиджу тебе!!!

— Замовчи!

Я перекинув її на бік. У сусідньому номері постукали в стіну. І знову пронизливий зойк.

— Ненавиджу!!!

Я дав їй ляпаса по щоці. Алісон заридала. Скрутившись калачиком під спинкою ліжка, судомно видихала уривки фраз поміж схлипуванням та голосінням.

— Дай мені спокій… дай спокій… ти, гівнюку… егоїсте граний…

Пароксизм