Звіяні вітром. Кн. 2 - Маргарет Мітчелл

— Френк... він теж був у Кралі Вотлінг?

— Ні.

Голос Рета звучав глухо.

— Арчі перевозить його на пустище за домом Кралі. Він мертвий. Дістав кулю в голову.

Розділ XLVI

Цієї ночі мало хто спав у північній частині міста, бо звістка про розгром клану і про хитрий викрут Ретів швидко розійшлася по людях завдяки Індії Вілкс, яка безшелесною тінню з’являлась на тильних подвір’ях, гаряче шепотіла щось у кухонних дверях і миттю зникала у вітряну пітьму. А по собі вона лишала страх і розпачливу надію.

Іззовні будинки здавалися чорними, мовчазними й повитими сном, але всередині пристрасні перешепти не змовкали до самого рання. І ті, хто брав участь у вечірній виправі, та й усі інші члени клану приготувалися до втечі, і майже в кожній стайні на Персиковій вулиці стояли напоготові осідлані поночі коні, до сідел яких були приторочені пістолети, а сакви наповнені харчами. Стримувала їхню загальну втечу лише пошепки переказана порада Індії: «Капітан Батлер каже, щоб не втікали. Шляхи всі під наглядом. Він домовився з цією Вотлінг...» У темних кімнатах чоловіки шепотіли: «Але чого ми повинні довіряти цьому клятому пристібаєві Батлеру? Це ж може бути пастка!» А жіночі голоси благали: «Не їдь! Якщо він урятував Ешлі й Г’ю, то може врятувати й інших. Коли Індія і Мелані довіряють йому...» Чоловіки були в непевності, однак лишалися вдома, бо, зрештою, і не мали іншого виходу.

У перші нічні години солдати перетрусили кільканадцять будинків і заарештували тих, хто не зміг чи не схотів сказати, де був звечора. Серед інших ніч у в’язниці пробули Рене Пікар, один з небожів місіс Меррівезер, брати Сіммонси, Енді Боннел. Вони теж були учасниками цієї невдалої акції, але після стрілянини встигли зразу ж утекти. Женучи щодуху, вони вернулися додому і тут потрапили під арешт, ще не встигши довідатись про план Рета. На всі запитання хлопці відповідали, що ввечері були там, де хотіли, і що клятим янкі нема до цього ніякого діла. Отож їх і забрали до в’язниці, щоб уранці допитати докладніше. Дідок Меррівезер і дядечко Генрі Гамільтон без усякого сорому заявили, що провели вечір у закладі Кралі Вотлінг, і мало не кинулися з кулаками на капітана Джефері, коли той роздратовано зауважив їм, що вони застарі для таких забав.

Краля Вотлінг сама вийшла до капітана Джефері, і не встиг він пояснити мету свого візиту, як вона зняла крик, що заклад уже замкнено на ніч. Ще завидна до неї завалилася зграя п’яних гуляк, влаштувала тут бійку, наробила бешкету, потовкла їй найкращі дзеркала і так налякала дівчаток, що довелося завчасу випровадити нечем. Але якщо капітан Джефері хоче випити, бар до його послуг...

Капітан Джефері, якого дратували глузливі пересміхи власних солдатів, відчував, що бореться невідь з ким, тож у відповідь він сердито кинув, що не треба йому ні дівчаток, ні горілки, його цікавить тільки, чи знає Краля прізвища своїх бешкетних клієнтів. О так, Краля їх знає. Вони постійні відвідувачі її закладу. Вони приходять щосереди ввечері і називають себе «середніми демократами», хоча що це означає, вона не знає і знати не хоче. І якщо вони не заплатять їй за потрощені дзеркала в залі на другому поверсі, вона притягне їх до суду. Адже в неї респектабельний заклад, і... О, прізвища? Краля тут-таки випалила одне по одному прізвища дванадцятьох підозрюваних. Капітан Джефері прикро осміхнувся.

— Ці чортові бунтарі зорганізовані незгірш за нашу таємну поліцію,— сказав він.— Вам і вашим дівчаткам доведеться завтра постати перед начальником військової поліції.

— А начальник накаже винуватцям заплатити за мої дзеркала?

— Та чорти б їх побрали, ваші дзеркала! Хай вам Рет Батлер за них заплатить. Це ж його заклад, хіба ні?

Ще до світанку в усіх родинах колишніх конфедератів знали вже все. І їхні негри, яким ніхто нічого не казав, теж усе знали — завдяки своєрідному усному способові зв’язку, незбагненному для білої людини. Всі знали деталі набігу, знали про вбивство Френка Кеннеді й калічного Томмі Велберна, про те, що Ешлі поранило, коли він ніс загиблого Френка.

Гірку ненависть жіноцтва до Скарлет, яка спричинила цю трагедію, трохи послаблювало усвідомлення того, що чоловік її загинув і що вона знає про це, але не може навіть вимагати, щоб їй віддали його тіло. До завтрашнього дня, коли трупи будуть знайдені й власті повідомлять її, вона не повинна нічого знати. Френк і Томмі з пістолетами в захололих долонях лежали десь там у бур’янах за будинком Кралі Вотлінг. Янкі зроблять висновок, що вони перестріляли один одного, по-п’яному зчепившись за котрусь «дівчинку» в тому закладі. Усі дуже співчували Фен ні, дружині Томмі, яка недавно народила дитину, але ніхто не міг серед ночі пробратись до неї в дім і втішити її, бо янкі чатували там у засідці, дожидаючи повернення Томмі. А інший такий самий загін оточив будинок тітоньки Туп, сподіваючись підловити Френка.

І ще до світанку розійшлася звістка, що розслідування вестимуть того ж дня. Городяни, змучені безсонням і напруженим чеканням, розуміли, що доля цілого грона найшанованіших їхніх земляків залежить від трьох обставин: чи спроможний буде Ешлі Вілкс триматись на ногах і з’явитися перед очі начальника військової поліції з таким виглядом, наче йому всього тільки болить голова з похмілля, чи засвідчить Краля Вотлінг, що всі ці чоловіки провели вечір в її закладі, і чи Рет Батлер заявить, що був разом з ними.

Місто просто шаленіло, що все залежить від цих двох осіб. Краля Вотлінг! Завдячувати саме їй життя своїх найближчих. Дами, які, побачивши Кралю, демонстративно переходили на другий бік вулиці, тепер запитували себе, чи пам’ятає вона про це, і з жахом здригалися, що, мабуть-таки, пам’ятає. Щодо чоловіків, то ті, на відміну від своїх дружин, не відчували надто великого приниження, що їхній порятунок залежатиме від Кралі — багато хто з них вважав її зовсім не такою вже поганою особою. Допікало їм інше: що свою свободу і навіть життя вони завдячуватимуть Ретові Батлеру, спекулянтові й пристібаєві. Краля і Рет, найвідоміша в місті жінка певної поведінки та найненависніший у місті чоловік! І саме їм вони муситимуть бути вдячні!

І ще одна думка сповнювала