Консуело - Жорж Санд
Бачачи, що йому суперечать, припертий до стіни нетерпінням Альберта, він відповів:
— Якщо ви лікар і користуєтеся тут авторитетом, то я зовсім не розумію, навіщо мене запросили? Мені залишається тільки виїхати.
— Якщо ви не бажаєте вчасно приступити до справи, то можете вийти, — проговорив Альберт.
Лікар Вецеліус, глибоко ображений тим, що його запросили до хворої одночасно з якимось невідомим колегою, який ставиться до нього без належної поваги, підвівся і пройшов до кімнати Амалїї: йому треба було зайнятися ще цією молодою нервовою особою, що не переставала кликати його до себе, і попрощатися з канонісою. Але та не відпустила його.
— О ні, дорогий лікарю, ви не можете покинути нас у такому стані! Подумайте, яка відповідальність лежить на нас! Мій племінник вас образив. Але чи варто надавати значення запальності людини, яка так мало володіє собою?
— Невже це граф Альберт? — запитав вражений лікар. — Я ніколи б не впізнав його. Як він перемінився!
— Звичайно, за ті десять років, що ви його не бачили, у ньому сталося багато змін.
— А я, зізнатися, вважав, що він зовсім одужав, — не без єхидства зауважив Вецеліус, — оскільки мене жодного разу не запрошували до нього від часу його повернення.
— Ах, шановний лікарю, ви прекрасно знаєте, що Альберт ніколи не погоджувався підкоритися вказівкам науки.
— Але, одначе, він, як видно, сам став лікарем?
— Він знає дещо у всіх галузях, але всюди вносить свою кипучу стрімкість і гарячковість. Жахливий стан, у якому він застав цю молоду дівчину, дуже його схвилював; якби не це — повірте, ви б визнали його більш ввічливим, більш розважливим, більш вдячним вам за ті турботи, які виявляли ви про нього, коли він був дитиною.
— Боюся, що він зараз більш ніж будь-коли має потребу в них, — заперечив лікар, якому, незважаючи на всю повагу, яку він відчував до графської родини й замку, все-таки легше було засмутити канонісу, натякаючи на божевілля її племінника, ніж відмовитися від своєї зневажливої манери та дріб'язкової помсти.
Жорстокість лікаря дуже засмутила канонісу, тим більше що скривджений Вецеліус міг поширити в окрузі чутку про душевний стан її племінника, який вона так ретельно від усіх приховувала. Вона промовчала, сподіваючись цим обеззброїти лікаря, і смиренно запитала його думку щодо пропонованого Альбертом кровопускання.
— У цю хвилину я вважаю це безглуздістю, — заявив Вецеліус, бажаючи зберегти за собою ініціативу й виректи власними вустами рішення, коли йому це заманеться. — Я почекаю годинку-другу, постежу за хворою, — вів далі він, — і коли настане потрібний момент, якщо це буде навіть раніше, ніж я припускаю, я зроблю те, що треба. Але під час кризи, при теперішньому стані її пульсу, я не можу сказати заздалегідь нічого певного.
— Так ви залишаєтеся в нас? Нехай благословить вас Бог, дорогий лікарю!
— Якщо вже мій супротивник — молодий граф, — мовив Вецеліус із співчутливо-покровительською посмішкою, — мене ніщо не може здивувати: нехай говорить собі, що хоче.
Лікар збирався вже повернутися до кімнати Консуело, двері до якої було зачинено капеланом, щоб Альберт не міг чути наведеної зараз розмови, коли сам капелан, блідий і розгублений, залишивши хвору, прибіг за ним.
— Бога ради, лікарю! — вигукнув він. — Ідіть, застосуйте свій авторитет, тому що мого граф Альберт не визнає, та, здається, він не послухався б і голосу самого Бога! Граф продовжує наполягати на своєму й, усупереч вашій забороні, все-таки хоче пустити кров умираючій; і, запевняю вас, він це зробить, якщо тільки нам із вами не вдасться силоміць або хитрістю втримати його. Одному Богові відомо, чи вміє він хоч тримати в руках ланцет! Він може якщо не вбити, то у всякому разі скалічити її несвоєчасним кровопусканням.
— Звичайно, — глумливо мовив лікар із зловтішним егоїзмом безсердечної людини, важким кроком прямуючи до дверей. — Іще й не те ми з вами побачимо, якщо мені не вдасться напоумити його!
Але коли він підійшов до ліжка, Альберт уже тримав у зубах закривавлений ланцет; однією рукою він підтримував руку Консуело, в іншій тримав тарілку. Вена була розтята, і темна кров рясно текла з неї. Капелан став охкати, обурюватися, закликати небо у свідки. Лікар спробував жартами відволікти Альберта, думаючи потім непомітно закрити вену, для того щоб знову відкрити її, коли йому заманеться, і весь успіх приписати собі. Але Альберт зупинив його промовистим поглядом. Коли витекла достатня кількість крові, він зі спритністю досвідченого оператора наклав на ранку пов'язку, потім тихенько прикрив руку Консуело ковдрою й, простягнувши канонісі флакон з нюхальними солями, щоб та давала його вдихати хворій, запросив капелана й лікаря до кімнати Амалії.
— Добродії, — звернувся він до них, — ви нічим не можете бути корисні особі, яку я лікую. Нерішучість чи забобони паралізують вашу ретельність і ваші знання. Повідомляю вам, що я все беру на себе й не хочу, аби ви відволікали мене й заважали мені в такій серйозній справі. А тому я прошу пана капелана йти читати свої молитви, а пана лікаря прописувати ліки моїй кузині. Я не допущу більше ні похмурих прогнозів, ні приготувань до смерті в постелі особи, яка незабаром опритомніє. Нехай буде вам це відомо, добродії! Якщо я ображаю цим ученого й засмучую друга, то готовий буду просити в них пробачення, коли зможу думати про себе.
Висловивши все це спокійним, лагідним тоном, який так суперечив сухості його слів, він повернувся до кімнати Консуело, замкнув за собою двері на ключ і, поклавши його до кишені, сказав канонісі:
— Ніхто не ввійде сюди й не вийде звідси без мого дозволу.
Розділ 49
Приголомшена каноніса не посміла відповісти племінникові ні слова. У виразі його обличчя, в усій його поставі була така непохитність, що предобра тітка навіть злякалася й інстинктивно, з надзвичайною готовністю та зразковою акуратністю почала виконувати всі його розпорядження. Лікар, бачачи, що його авторитет зовсім не визнається, і не ризикуючи вступати в суперечку з божевільним, як він потім розповідав, розсудливо вийшов. Капелан вирушив молитись. Альберт же з тіткою та двома служницями, що допомагали йому, провів весь день у кімнаті Консуело, ні на хвилину не послабляючи свого догляду за нею. Після кількох годин спокою у хворої знову повторився напад,
