Українська література » Сучасна проза » Блудниця вавилонська - Галина Тимофіївна Тарасюк

Блудниця вавилонська - Галина Тимофіївна Тарасюк

Читаємо онлайн Блудниця вавилонська - Галина Тимофіївна Тарасюк
зробила з моєю дитиною? — спитала, божеволіючи від страшного здогаду. І вже набрала повні груди повітря, щоб закричати на цілий світ, але Родіон брутально затулив їй долонею рота:

— Тихо… ти!.. Це не вона…

— Хто?!. Хто-о-о-о… Я питаю — хто?!

Митрофан… тільки тихо… заскок у нього чи… чорт його знає що… Але не бійся… Нічого страшного… він тільки черкнув…

— Чер…к…нув? — перепитала Марсалія з жахом. Відсторонивши Родіона, що намагався заступити її від людей, знайшла поглядом Митрофана і заціпеніла: на неї незмигно дивився… ЗВІР… «І прийде звір, і буде число йому 666…». Згадала і запитала ЗВІРА:

— Навіщо ти це зробив?

— Це не я… це… Бос! Клянусь! Це він, звірюка… — белькотів переляканий Митрофан. Але ЗВІР мовчав, виймаючи сатанинським поглядом, як вилами, з неї душу. І раптом тріснула і пирснула навсібіч скалками скляними тиша.

— Марсаліє! Зціли! Марсаліє! Зціли її! — ревів осатанілий натовп. — Зціли! Зціли! Мар-са-лі-є!

Натовп, вийшовши з-під її контролю, ревів, реготав, біснувався, плював їй в обличчя, тикав пальцями у самісіньке серце, як у рвану криваву рану. Марсалію охопив жах… звергнутого ідола! Здалося, вона уже летить зі своєї високої сцени, зі свого п’єдесталу просто у знавіснілу юрбу, яка роздере її на клапті! Але ще був шанс на льоту, у падінні коршаком впасти на зловорожу силу, яка нагло втрутилась у її володіння, вчепитися кігтями у шию клятого підступного ворога!

— Пусти! Я уб’ю і його, і її… суку Фільку! Пу-гу-гусссти-и-и!! — заридала спасителька, намагаючись вирватись із цупких рук Родіона.

— Ти що? В тюрму захотіла?.. Чи нас посадити? Ти що — забула, що Митрофан — твій, твою мать… наложник? Імператриця ти наша йо… Назад! У машину! Бос розбереться без тебе! Ну от, я що казав?! «Швидка» приїхала! Можемо змиватися…

Повз них пробігли люди в білому. Нахилилися над Даною, заступивши її від Марсалії.

— Пусти-и-и! С-с-волоч!..

Гах!

Легкий хук правою під дих переламав її навпіл, забив подих. Спробувала розігнутися, з ненавистю пропікаючи невидющими очима обвислу матню Родіона Новоявленого, як сама нарекла недавно цього покидька, заточилася і… просто перед собою побачила зів’ялу дитячу ручку, що звисала безживно з лікарняних нош, які кудись бігли на чотирьох парах ніг попри неї. Схопила ту ручечку, встигла тільки торкнутися губами пальчиків, як її грубо відштовхнули, наче непотріб, і, падаючи, побачила, як з білого рукава доньчиної блузки осипаються багряні, аж чорні ружі… Ружі сипалися довго, дуже довго, аж доки не засипали сцену, і залу з людьми, і весь білий світ. Від преісподні — до небес.

* * *

Авто мчало з такою швидкістю, що придорожні виноградники обабіч зливалися в суцільні зелені шпалери. Від цього мигтіння і від тихого зміїного шипіння шин Марсалію злегка млоїло. Голова була важка, мов казанок з кулешею. Роззирнувшись, побачила, що напівлежить на заднім сидінні між двома янголами-охоронцями. Тупі фізіономії робили колишніх спецназівців і спортсменів схожими на близнюків. Подивилася вперед, але перспективу дороги заступала сутула спина Новоявленого, що незворушно сидів поряд із водієм, та широкий зад «джипа» з охороною, що мчав на чолі ескорту. Точно такісінький катафалк з помічниками-учениками, вона знала й не оглядаючись, висів на хвості їхнього «мерседеса». Усе так, як поспіль усі ці роки: дорога, сеанси, одні і ті ж давно обридлі морди… Крім хіба що недавно наверненого у віру Митрофана…

І враз Марсалію як струмом прошило — Даночка! Чи це був сон? Може, весь цей кошмар їй приснився? Чи глюки? О тттриклятий Родіон, вона ж не відає, чим він її нашпиговує щоразу… Але… ця тривога! Ця тривога… ой, як вона душу рве… мов кішка дика! Нею, здається, налита навіть потилиця Родіона… Янголи-охоронці відвертають перелякані писки… Ой, ні… не приснилося їй, не приснилося. І Марсалія не те що закричала, а завила-заридала, ламаючи нігті об задубілу від поту сорочку Новоявленого:

— Куди ти мене везеш, гад?! Повертай назад! Чуєш, іроде, повертай назад! Ой, Бо-о-о-оже… Там моя дитина!.. Що з моєю дити-и-иночкою?! Що ви з нею зробили, і-і-іроди! Я ж не знаю, я ж не ві-і-ідаю!..

Поросла рідким волоссям шия Родіона від болю і люті налилася темною кров’ю, шкіра під сорочкою заворушилась. Янголи-охоронці лагідно заламали матінці Марсалії білі руки і так стиснули боки гарячими молодими тілами, що дух перехопило.

— Заспокойся, яка дитина?! В тебе що, знову глюки?! Твоя дитиночка уже — тю-тю, до Києва доїжджає разом із подружкою твоєю… Фількою, чи як ти там її прозиваєш? Ну й клички у вас — на тверезу голову не придумаєш: Теофілія, Марсалія… До речі, Бос вашим, пані, здоров’ячком цікавився, — не повертаючи голови, гнав туфту Родіон, а це було першою ознакою того, що він забрехався, що з усіх сил намагається викрутитись.

— Та пішшшовв він… і ти з ним! — уклала в матюк усю свою ненависть, лють і горе, і затихла, благаючи подумки усі сили, щоб це було так, щоб ВОНА, її дочечка, була жива, хай навіть із Фількою, тільки б не в руках Боса і його покидьків… Не дай Боже! Господи, відверни! Спаси й помилуй бідну невинну дитину!.. Господи, покрути тим звірюкам руки, щоб тільки не кололи її… О, вони це вміють… Щоб на голку не посадили, на голку! Як її… Тварюка Новоявлений, певно, за наказом Боса, час від часу штрикає їй щось у руку… І штрикає! Каже: заспокійливе. Вона ж підозрює, що її посадили на голку, уже давно, та Родіон клянеться, що то звичайний димедрол. Але вона відчуває, що бреше… Він постійно бреше… І про Дану бреше. Чує її серце: дитя в їхніх руках…

Від цього здогаду Марсалії темніє в очах, і звіриний страх за дитину, лють і гнів на кривдників виштовхує з грудей крик, наче перегріте шампанське корок із пляшки. Вчепившись, як дика рись, кігтями у горлянку Родіона, вона кричить:

— Дай мені Боса, падло! Бо рішу і тебе, і себе! Я хочу знати, де моя дитина!

Відгуки про книгу Блудниця вавилонська - Галина Тимофіївна Тарасюк (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: