Блудниця вавилонська - Галина Тимофіївна Тарасюк
І охоронці в ту ж мить викинули за двері тещу, а з балкона — Теофілію разом з делеґацією і Даночкою. Зала німувала чорною прірвою. Відчувши катастрофу, Марсалія отямилась, упала на коліна, залементувала, звертаючись до одурілого від побаченого і почутого народу:
— Ви бачили цих нещасних жінок? Ви бачили, як відбирає розум грішникам? Як вселяється нечестивий у грішну плоть і сквернословить! Молімося! Вигоньмо молитвою із тіла й душі бісів, силу нечисту, помисли нечестиві, ставаймо чистими! Очищеними!
Зала, мало що розуміючи з того, що відбувалося, поволі переходила з отупіння в екстаз, що наростав, як гул невблаганного цунамі. Раптом не втрималася, схлипнула якась лиходолиця в першім ряду, її підтримали ще кілька. І враз зала вибухнула екстазом, заридала, заголосила, забилася в конвульсіях.
Охорона разом із почтом полегшено зітхнула.
— Ай да Маця! Ай да бісова баба, вивернеться й з-під бульдозера! — ахнув захоплено Родіон і загукав охоронцям:
— Секлету! Виносьте, тьху, Савету!
Савета, мов принцеса з палантина, з цікавістю спостерігала за дійством із брезентових армійських нош, які ще й досі тримали на плечах спортсмени-невдахи. Почувши команду, вйокнула на молодиків, і ті, стряхнувши ношами, винесли її на сцену і поклали поряд із вкляклою на колінах Марсалією. Савета заворушилась, застогнала, подаючи про себе знак. Цілителька повільно перевела погляд зі стелі на підлогу і, побачивши ноші із розпростертою горілиць молодицею, сахнулася:
— Заберіть! Заберіть од мене цю нещасну! Я, бачить Бог, не можу їй допомогти, бо чорні завкредні змії, дочки Іродові, блудниці нечестиві висмоктали з мене силу цілющу, та й понесли у нетрі і пущі, у пустелі, за моря-океани, о-о-й, обезси-и- ли-ли… Молімося!
І зала, й собі звівши до стелі очі, почала просити в неї повернути цілющу силу матінці Марсалії.
Савета терпляче чекала на мульких похідних носилках, мов контужена маркитантка, теж піднявши догори стулені долоні. Наразі серед монотонного гулу людських голосів забриніла небесна музика. Зал насторожився, заблукав по стелі очима… Довготелесий Родіон залапав по кишенях, шукаючи свій мобільний, але, помітивши, з яким побожним зчудуванням прислухається до мелодії дзвінка цей здичілий від злиднів і горя народ, який точно мобільника в руках не тримав, не спішив виходити на зв’язок, і собі наслухаючи милозвучну фразу з «Полонезу» Огінського. Лиш коли непереможна Марсалія велично встала з колін, ввімкнув зв’язок.
— Ти чьо не отвєчаєш? Шо случилось? Што ето за баб ребята вибросілі?
— Скандал, Бос! Єлє Мацюня викрутілась! Бллль, тьоща Митрофанова с женой єво і рєбйонком явілась, і какая-то училка с дочкой. Какой? Да с Марсаліной! А чорт іх знаєт! Кричали тут: отдай мужа! Міліцію звалі, — зашепотів у мобільник збуджений Родька.
— А лохі што?
— Лохі нічєво: сначала всполошілісь, уші навострілі, но Мацька іх сразу в чувство привєла, тепер молятся… чорт єго знаєт за что! Ну, словом, порядок! Нє волнуйтєсь, Бос.
— Ґаваріш — тьоща? Ето плохо… Твой прокол, между прочім! Ну ладно! Родствєннічков ми, конєшно, пріпугньом… Давай сюда Мітрофана! І смотрі мнє в оба! Каби чєво… ну ти знаєш…
Знаючи Боса, Родіон погнав шукати Митрофана, наказавши голомозому пильнувати порядок.
Тим часом процедура зцілення Савети дещо затягнулася, звісно, що з вини непроханих скандальних гостей: сили ніяк не поверталися до великої цілительки. П’ять разів Марсалія падала на коліна, закликаючи всі сили земні й небесні змилостивитись над бідною жінкою, і тільки за шостим разом Савета, нарешті, сіла, а за сьомим встала на рівні, викликавши бурю оплесків у братів і сестер по нещастю. Обнадієні, вони знову ринулися на сцену, однак виснажена актом зціленням Марсалія похитнулася, схопилася за високі груди і стала хилитися додолу. На щастя, як завжди вчасно підоспіли охоронці, і непритомну цілительку урочисто, як царицю Савську, винесли на руках за сині оксамити. Світло погасло, і в гробовій тиші чоловічий суворий голос пояснив, що сеанс достроково завершений через вторгнення в ауру преподобної Марсалії нечистих сил, які пошкодили її чакри, а відновлення вимагає щонайменше місяця посту в Почаївській лаврі.
Голос вмовк, світло знову спалахнуло, але виходити ніхто не збирався. Люди зачаровано дивилися на сцену в надії, що велика Марсалія все-таки опритомніє і ввіллє животворящу силу у їхні поточені недугою тіла. Адже за цим вони їхали такою спекою в таку даль, платили останні гроші…
* * *
У цей час за тісними запилюженими лаштунками розлючена провидиця-ясновидиця лихоманно виплутувалась із «білих риз» та перевдягалася у чорний широкий балахон (для конспірації), встигаючи шпетити Родіона:
— Що це таке — я тебе питаю? За що я вас, скажи мені, годую, за що гроші плачу? За цю ганьбу! Ще один такий сюрприз, і в мене — інфаркт! Чорти б вашу душу дерли! Ідіоти! Де той сучий Митрофан?! Ладно, я з вами ще розберусь! А тепер — знайдіть негайно і приведіть сюди Дану! Негайно! А суку Фільку віддрочіть так, щоб їй жити не хотілось! Чого ви стоїте! Біжіть за дитиною! І… відвезіть нас у ліс!
— Який у цих степах ліс, Мацю?!
— Тоді на лиман! Ти ж обіцяв лиман!
— Який лиман, Мацю, коли у нас ще два сеанси: в сусідніх райцентрах?! — жахався Марсалиним вередам роботящий імпресаріо.
— Після того, що я пережила?! Ти що — здурів?! А дзуськи! Ні за які гроші! Ясно?! — і, запнувшись сяк-так (теж для конспірації) косинкою та начепивши чорні окуляри, провидиця заквапилася до «чорного ходу». За нею кинувся розгублений Родіон. Уже при виході їх наздогнав охоронець:
— Верніться! Там якусь жінку принесли! Вся закривавлена!
— Якого чорта! Хай кличуть лікаря, при чому тут я?!! — визвірилася спасителька-цілителька.
