Лисовичі: хроніка галицького приходства - О. Михайлів
Але нині Ігор не прийшов сюди студіювати історію. Він — і Славця — стовбичать тут як вірний шільдвах, чи як розвідники на козацькій «хвигурі»: вони виглядають, чи не їдуть гості на приходство й хто приїде раніше — щоб завчасу донести про те їмості Марії.
А їмость по великій, літній кухні ходить — хвилюється. І старий кухар Смола, що колись по панських дворах варив, ще доливає оливи до вогню, раз-у-раз примовляючи:
«Ані пса, прошу їмості!»
А може дійсно не приїде ніхто? Ах, яка катастрофа! Та ж такого прекрасного індика зарізали на цю оказію — «Кухажу, то не індик, а потвір!» — мовила їмость Марія. А тортів яких напекли — а тут маєш тобі — ані пса!
Але молода ґенерація Корчинівська в Середньому покою, хоч сама схвильована гостиною, проте сміється з їмостиних страхів. Та ж вони знають, що на селі час не грає великої ролі, на годинники люди не дивляться, а коні тягнуть поволі — то й гості напевне приїдуть, хоч спізняться.
Вже й сонце починає хилитись, аж тут — тріюмфальний крик Ігоря — «їдуть, їдуть» і обоє дітей біжать чим швидше до кухні.
«Звідки їдуть?» — питають їх.
«3 Мокронова, або з Ольхович, бо віз їде вниз із Копані!»
І дійсно — з Мокронова. Вилазять із воза: їмость Пашковська — сива, висока, худа, із скептичною, розумною усмішкою. І отець Пашковський — старий елеґант і льовеляс, кажуть, що в нього була любовна афера в містечку але в це, звичайно, не віриться — де ж таки, священик і вже немолодий! Тільки молоді Корчини про нього шепчуться, хихочуть.
У Пашковських було багато дітей, ровесників Олі й Дарки і старших ще, але тепер одні подружилися й на своє пішли, другі від туберкульози померли й нині тільки старі приїхали з сусідами привітатися, погуторити.
А потім зараз самі найдальші гості приїхали — о. Денис Левицький з дружиною й дітьми. Отець Денис із жінкою живе «як пес з котом», не помогло для щастя їх ані те, що багачі були, ні те, що дітей мали гарних четверо: найстарша у Львові сидить, за гімназійного професора вийшла (добра партія!), до середущої «панич» Долько залицяється (але вона, добра така, його не жене, а взагалі від кавалерів утікає, мабуть старою дівою залишиться), а наймолодші — гарні, мов образочки, білявенькі син і дочка.
А далі — мов розв'язався мішок із гістьми. Приїхав о. декан Носовський з Ольхович із дружиною й дві дочки їх — старша співачка «майже професійна», а молодша — симпатія Олеся Корчина, він не одну пару підошов сходив, бігаючи до неї, до Ольхович. І отець Розновський із найближчого села — Волостич, із високими, такими як він, дочкою й сином (а їмость хвора, дома лишилася). І надійшли пішки з містечка із співом, мандоліною й великою фантазією студенти молоді: Студент юристики Крат — із штучною мужицькою вимовою й трохи вайлуватими манерами, і Грицяк — весельчак, що вміє складати такі дотепні пісні, і Галюк — вродливий, ґалянтний бльондин, що тільки недавно вернувся з Німеччини.
Приходство виповнюється гістьми — по береги. В Середньому покою й навколо бічного стола в «Канцелярії» вечерю подають — борщ і індика-«потвора» й печеню й паштет і торти з кавою. Гості їдять і хвалять, добре справився кухар Смола, не даром панським кухарем служив.
Алькоголю багато не п’ють, лиш чарку-дві, хоч про «Відродження» ще й ніхто не чув, але ж пити багато «не випадає», а це найважливіший закон у приходському побуті.
А по вечері все товариство розміщується хто-де-куди — їмості в Середньому покою, панотці в Канцелярії за преферансом, а молодь у сальоні забавляється.
Ігоря, звичайно, тягне до молодих. Йому пригадується, як він колись, дитиною, страшно любив «товариські гри», як він із Славцею тоді плуталися попід ноги дорослим у «цюцюбабці», крутилися в «пташку» й пхалися до «кляштору». А нині вже не так просто й приємно йому. От, до Славці-ровесниці тепер дорослі кавалери всміхаються й часом навіть «панною» кличуть, а його просто не завважують, ані не женуть, як дітвака колись, ані не приймають до гри. Ігор переживає тепер початок страшно неприємного віку в житті хлоп’ячому — віку дозріваючого підлітка.
Але йому тим легше тепер залишатися непомітним обсерватором, і Ігор спостерігає-приглядається. Всі ці товариські гри Маковей назвав «страшно дурними», але це в дійсності не так зовсім. Бо всі вони є часткою правічної гри двох супротивних статей, фліртом у формі дитячих ігор, залицянням під бачним оком «тіток-призвоїток».
Насамперед, звичайно, «пташок». Хтось затягає традиційного «Лята пташек по уліци», але молодша ґенерація його зацитькує, вони ж українці й співатимуть по-новому:
«Ми голубку ізловили, Всі довкола обступили»…І далі — «Вибирай си, кого любиш!» — І хоровід стає, і розсміяний, відважний кавалер вибирає зашарілу панночку й усі сміються, переглядаються: «Ага!». А далі «кляштор». До темної, замкнутої кімнати Грицяк — «дверник» викликає «сестру Стефанію» до «брата Олександра», тобто до вуйка Олеся його «симпатію». За закритими дверима чути шарудіння й сміх і поцілунок і «брат Олександер» виходить з тріюмфальною міною. І нагло, мов грім із ясного неба, «дверник» кличе для «сестри Стефанії» — «брата Ігоря»! Ігор встає ні в цих, ні в тих, хотів би крізь землю провалитися, звичайно, всі знають і Ігор знає також, що Стефця Носовська любить тільки Олеся
