Засліплення - Еліас Канетті
Перед його фірмою вона спинилася. Літери з вивіски підпливли ближче до її очей. Спершу Тереза прочитала: «Велетель і мати», потім прочитала: «Вульґер і дружина». Це припало їй до вподоби. На це вона й гаяла свій дорогоцінний час. Конкуренти кидались одне на одного, пан Велетель виявився нюнею й нахапався товчеників. Потім літери на радощах пустилися танцювати, а коли натанцювалися, вона раптом прочитала: «Велетель і дружина». Це їй не сподобалося. Вона вигукнула: «Яке нахабство!» — і ступила до крамниці.
Тієї ж миті хтось поцілував ласкавій пані руку. Голос був його. За два кроки від нього вона підняла вгору сумку й сказала:
— А ось і знову я!
Він уклонився й запитав:
— Ласкава пані щось бажають? Чим я можу ласкавій пані прислужитися? Може, нову спальню? Для нового пана чоловіка?
Місяцями Терезу мучив страх, що він її не впізнає. Вона робила все задля того, щоб він її впізнав. Дбала про свою спідницю, прала її, підкрохмалювала, щодня прасувала, але ж цей цікавий чоловік мав стільки жінок. І ось він сказав: «Для нового пана чоловіка?» Вона збагнула заповітне значення цих слів. Він її впізнав. Вона втратила будь-який сором і, не роззираючись, щоб побачити, чи є в крамниці ще хтось, підійшла впритул до нього й слово в слово сказала все, що натренувалася казати перед дзеркалом. Він дивився їй в обличчя своїми вологими очима. Він був такий гарний, вона була така гарна, все було таке гарне, і Тереза, дійшовши до розкішних клубів, обсмикала на собі спідницю, зачекала трохи, а тоді, тримаючись, щоб не впасти, за сумку, почала все спочатку. Він махав руками й раз у раз перебивав її вигуками: «Ласкава пані щось бажають? Ну що ви, ласкава пані! Ласкава пані щось бажають?» Щоб вона так не кричала, він ступив до неї ще ближче, вуста його розтулялися й стулялися перед самісінькими її вустами, на зріст він був достоту такий, як вона, а вона розмовляла щодалі швидше й гучніше. Тереза не забувала жодного слова, з її рота кожне не вихоплювалось, а вилітало снарядом, бо вона повітря не видихала, а рвучко виштовхувала. Дійшовши до клубів утретє, вона розпустила ззаду на спідниці зав’язки, однак притисла до себе сумку, завдяки чому спідниця й не спала. Нажаханому продавцеві стало недобре, Тереза й далі не стишувала голосу, її розпашілі й спітнілі щоки торкалися його щік. Якби ж тільки пощастило її зрозуміти, він навіть не здогадувався, хто вона й чого хоче. Він схопив її за повні плечі й простогнав:
— Ласкава пані бажають?
Перед самісінькими клубами вона знову примовкла, потім розкішно, вже криком доказала про них до кінця, прошепотіла: «Так!» — і впала йому в обійми. Вона була гладкіша від нього, і їй здалося, що він її обійняв. Цієї миті спідниця сповзла на підлогу. Тереза це помітила, і її пойняло ще більше щастя, бо все сталося само собою. Відчувши, що він упирається, вона, забувши про своє раювання, злякалась і схлипнула:
— Я така відверта!
Пудин голос промовляв:
— Ох, ласкава пані, ласкава пані! Ох, ласкава пані, ласкава пані!
«Ласкава пані» була вона. Час від часу лунали й інші голоси, зовсім негарні, люди зглядалися на них, їй до цього байдуже, вона жінка порядна. Панові Пуді було соромно, він усе намагався вивинутись, вона його не відпускала, щосили зціпивши в нього на спині руки. Тоді він закричав:
— Та дозвольте ж, ласкава пані, дуже вас прошу, ласкава пані, відпустіть мене нарешті, ласкава пані!
Голова її лежала в нього на плечі, а щоки його були мов масло. Чом він соромиться? Вона не соромиться. Нехай ліпше їй повідтинають руки, але його вона не відпустить. Пан Пуда затупав ногами й заволав:
— Дозвольте, прошу, я ж бо вас не знаю, дозвольте, прошу, відпустіть!
Потім набігла сила людей, вони заходилися бити Терезу по руках, вона — в сльози, але його не випускала. Якийсь кремезний чоловік розчепив їй один по одному пальці й раптово вирвав у неї пана Пуду.
Тереза похитнулася, втерла рукавом блузки очі й промовила:
— Але ж, перепрошую, хіба можна так грубо! — І припинила лити сльози.
Тим кремезним чоловіком виявилася висока, тлуста жінка. Пан Пуда вже встиг одружитись! У крамниці стояв страшенний галас, і коли Тереза помітила свою спідницю на підлозі, вона збагнула — чому.
Довкола стояв натовп, люди реготали так, наче їм за це платили. Стіни й стеля двигтіли, меблі погойдувалися. Хтось вигукнув: «Рятувальне товариство!», хтось інший: «Поліція!» Обурений пан Вульгер стріпував на собі костюма — особливо він любив у ньому підкладні плічка — раз у раз примовляв: «Манери ж бо теж мають свої межі, ласкава пані!» — а коли стан костюма його нарешті задовольнив, одразу заходився обтирати наяложену щоку. Не сміялися тільки він і Тереза. Рятівниця Вульгера, «мати», розглядала його недовірливо, підозрюючи, що за цим трапунком стоїть якась любовна історія. Позаяк їй довелося стати його учасницею, вона схилялася радше до поліції. Цій безсоромниці треба дати науку. Він своє вже дістав. До того ж він чоловік досить милий, про що вона, однак, ніколи не сказала б уголос. Справи фірми вимагали від неї бути непохитно суворою. Попри всі ці розмірковування, «мати» сміялася різко й гучно. Усі навперебій розмовляли. Тереза, стоячи посеред натовпу, знов натягла спідницю. Молоденька конторниця поглузувала з її спідниці. Тереза не дала скривдити свою спідницю й сказала:
— Ви, перепрошую, були б раденькі мати таку! — І показала широкі мережива своєї нижньої спідниці, на які теж було любо глянути, не лише на спідницю.
Сміх не вщухав. Тереза була дуже задоволена, вона тільки боялася його дружини. Щастя, що вона його обняла, а то не зробила б цього вже ніколи. Поки вони тут сміються, з нею нічого не станеться. Серед сміху на людину
