Засліплення - Еліас Канетті

— Ушився! — констатував він.

Посилати прокляття йому перехотілося. Те, що він утратив сто шилінгів, його пригнічувало. Вкупі з пенсією вони давали йому змогу віддаватися своїй пристрасті. Сторож мав страшний апетит. Що буде з його вічком, якщо йому доведеться голодувати? Він показав Терезі обидва свої кулаки. Волосся на них так само стояло дибки.

— Ось, бачите?! — загарчав він. — Таким несамовитим я не був ще ніколи! Ще ніколи’.

Тереза дивилася на книжки, що лежали на підлозі; після того, як сторож показав їй кулаки, йому здавалося, що тепер він має виправдання, а вона — винагороду. Вона й дістала винагороду, але не завдяки кулакам.

— Але ж, перепрошую, хіба то був справжній чоловік! — сказала вона.

— То був курваль! — загарчав обікрадений сторож. — Злочинець! Пройдисвіт! Зарізяка!

Тереза поривалася вкинути ще й «жебрака», але сторож уже дійшов до «пройдисвіта». А коли вона приготувала свого «злодюгу», після його «зарізяки» знайти щось крутіше було вже годі. Сторож кляв професора навдивовиж недовго. Дуже скоро він угамувавсь і заходився підбирати з підлоги книжки. Як легко він змів їх з полиці, так само важко було йому поставити їх на місце. Тереза принесла драбину й сама вилізла на неї. Вдалий день збудив у ній бажання погойдати клубами. Однією рукою сторож подавав їй книжки, другою почав діяти й щосили вщипнув її за литку. В роті в неї потекла слинка. Вона була перша жінка, серце якої він скоряв власним любовним методом. Решту він ґвалтував. Подумки Тереза прошепотіла: «Такий чоловік! Нехай би вщипнув іще раз». А вголос сором’язливо мовила:

— Ще!

Він подав їй другий стос книжок і знов щосили вщипнув її за ліву литку. Слинка потекла в неї з рота. Цієї миті їй спало на думку, що так не можна. Вона скрикнула й кинулася з драбини йому в обійми. Він спокійно дав їй упасти на підлогу, здер із неї, поламавши, цупку спідницю й узяв її.

Підвівшись, він сказав:

— Цей каліка знатиме в мене!

Тереза схлипнула:

— Тепер, перепрошую, я належу тобі.

Тереза знайшла чоловіка. Відпускати його вона не мала наміру. Він кинув: «Цить!» — і ще того ж таки вечора перебрався до неї. Вдень він був на своєму посту. Вночі давав їй раду в ліжку. Помалу він довідався, що сталося насправді, й звелів їй непомітно, доки не повернувся чоловік, відносити книжки в заставу. Половину він залишав за собою, адже тепер вона належала йому. Позаяк становище в неї було непевне, він нагнав їй неабиякого страху. Але ж він, мовляв, із поліції, тож допоможе їй. І з цієї причини також вона слухалася його без перекорів. Через кожні три-чотири дні вони вирушали з важкою ношею до «Терезианума».

Злодій

Колишнього свого професора сторож упізнав з першого погляду. Нове становище порадника при Терезі влаштовувало його більше, а головне — давало прибуток солідніший, аніж колишній «презент». Помщатися йому було не вигідно. Тож зла в душі він не мав і очікувально відвів очі вбік. Професор стояв від нього праворуч. Пакунок остаточно перекочував у ліву руку. Якусь хвилю сторож зважував його, цілком поринувши в це дослідження. Тереза взяла за звичай тепер чинити точнісінько так само, як він. Вона зробила різкий рух, показавши злодієві своє холодне плече, й щосили вчепилася в свій чудовий, великий пакунок. Сторож уже проминув Кіна. Цієї миті її чоловік заступив їй дорогу. Вона мовчки відштовхнула його вбік. Він мовчки поклав руку на пакунок. Вона смикнула пакунок до себе, він його не відпускав. Сторож почув це шамотіння. Не озираючись, він пішов далі. Він хотів, щоб ця зустріч минула спокійно, й подумав, що то Тереза, мабуть, зачепила своїм пакунком за поруччя. Тепер і Кін смикнув пакунок до себе. Тереза вчепилася в пакунок міцніше. Вона повернула до Кіна обличчя, він заплющив очі. Це збило її з пантелику. Той, що пішов нагору, не озирався. Цієї миті Тереза згадала про поліцію й про те, який злочин вона оце коїть. Якщо її запроторять до в’язниці, цей злодій забере помешкання назад, він такий, не посоромиться. Як тільки вона подумала про те, що втратить помешкання, сила почала її покидати. Більшу частину пакунка Кін уже перетяг на свій бік. Книжки додали йому снаги, і він сказав:

— Куди це з ними?

Він побачив книжки. Але ж папір ніде не розірвався. Вона побачила його господарем дому. Всі вісім років, поки вона служила в нього, промайнули перед її очима за якусь дрібку секунди. Її самовладання наче корова язиком злизала. Залишалась одна розрада. Тереза покликала на допомогу поліцію. Вона закричала:

— Який нахаба!

Десятьма східцями вище чоловік розчаровано наказав собі зупинитись. Було б іще півбіди, якби цей гівноїд поліз на рожен потім, але тепер, коли вони ще не поздавали пакунків! Він ледве стримав у горлі рик і зробив Терезі знак. Вона була надто заклопотана й не помітила його. Викрикуючи ще, а тоді ще раз «Який нахаба!», вона зацікавлено розглядала злодія. Досі вона уявляла собі, що він ходить обірваний, утративши будь-який сором, з простягненою рукою, як це роблять жебраки, а де щось погано лежить, там і поцупить. Насправді він мав куди кращий вигляд, аніж тоді, коли був удома. Пояснення цьому Тереза не знаходила. Раптом їй упало в око, що піджак у нього праворуч на грудях відстовбурчився. Тоді він грошей при собі ніколи не носив, його портмоне завжди було майже порожнє. Тепер воно здавалося пухким. Вона все зрозуміла. Там у нього банкова книжка. Гроші з неї Кін зняв. Замість сховати їх удома, він носив їх із собою. Сторож знав про всі дрібниці, навіть про її ощадну книжку. Все, що було, він знаходив сам або домагався від неї тим, що її щипав. Тільки свою мрію про банкову книжку десь у потайній шпарині Тереза залишила собі. Без такої опори життя її не тішило. Пихата й самовдоволена — адже вона тижнями приховувала від нього свою таємницю, — Тереза, що хвилину тому жалібно кричала: «Який нахаба!», тепер вигукнула:

— Він, перепрошую, вкрав!

Голос її лунав обурено й натхненно водночас, як у всіх людей, котрі віддають злодія до рук поліції. Не було в її голосі тільки тужливої нотки, яка в таких випадках прохоплюється в багатьох жінок, коли йдеться про