Засліплення - Еліас Канетті
— Розбагатів, кажеш? — Фішерле відразу поклав собі дорогою до Америки зупинитися в Парижі. — Це саме той, хто мені потрібен, — сказав він, — я проконсультуюся в нього щодо свого горба!
— Але ж він не хірург!
— Дарма, якщо він був жіночим лікарем, то знає все.
Кін усміхнувся з простодушности цього милого чоловіка, який про спеціалізацію в науці вочевидь не мав жодного уявлення. Проте він охоче дав Фішерле детальну адресу, яку той занотував на клаптику брудного паперу, й докладно розповів про теплі взаємини, які були в них із братом багато років, навіть десятиріч тому.
— Наука поглинає людину цілком, — завершив він, — для звичних стосунків вона не залишає нічого. Нас вона розлучила.
— Як почнеться твій процес, я тобі однаково не буду потрібен. Знаєш що, я тоді гайну до Парижа й скажу твоєму братові, що прибув від тебе. Мені ж бо не треба буде нічого йому платити, коли я твій добрий товариш?!
— Звичайно, ні, — відповів Кін, — я дам тобі рекомендаційного листа, щоб ти не мав жодних проблем. Я був би радий, якби він справді позбавив тебе горба.
Тієї ж хвилини Кін сів і написав братові — вперше за вісім років — листа. Пропозиція Фішерле виявилась йому дуже доречною. Він мав надію невдовзі знову з головою поринути в науку, і тоді коротун, хоч Кін його й дуже поважав, усе ж таки, схоже, стане для нього тягарем. Власне, відчуття, що рано чи пізно йому доведеться спекатись Фішерле, виникло в Кіна ще тоді, як вони перейшли на «ти». Коли Фішерле позбудеться горба, Ґеорґ дуже легко може влаштувати його в своїй психіатричній клініці санітаром. Запечатаного листа з повною адресою карлик відніс до свого номера, дістав із пакунка, в якому був його товар і якого крамар покинув на призволяще, одну книжку й поклав листа до неї. Те, що залишилося в пакунку, другого дня належало використати з тією самою метою, з якою використовувалося й доти. За ретельними підрахунками Кін мав іще близько двох тисяч шилінгів. Їх завиграшки можна було забрати в нього за один ранок. Отож вечір минув за сповненими обурення розмовами про свиню й решту таких самих виродків.
Наступний день почався невдало. Не встиг Кін стати біля свого вікна, як його штовхнув якийсь чоловік із пакунком. Кін ледве втримався на ногах і мало не розбив шибку. Грубіян намагався пропхатись уперед.
— Ви чогось хочете? Що вам тут треба? Та зачекайте ж!
Скільки не гукай — марно. Чоловік, навіть не озирнувшись, подався нагору. Добре розваживши, Кін дійшов висновку, що йдеться, мабуть, про порнографічні книжки. Тільки так можна було пояснити той безсоромний поспіх, завдяки якому незнайомець зумів не показати, що в його пакунку. Потім з’явився чистильник, незграбно став перед Кіном і громовим голосом зажадав чотириста шилінгів.
Від люті на чоловіка, який щойно втік, Кін упізнав чистильника. Тремтячим голосом він гримнув на того:
— Учора ви тут уже були! Посоромтеся!
— По-позавчора, — щиросердо промимрив чистильник.
— Ушивайтеся звідси! Схаменіться! Це погано скінчиться!
— Я свої гроші візьму! — сказав чистильник.
Він наперед тішився п’ятьма шилінгами, які знов хотів пропити. Не думаючи — а він не думав ніколи, — чистильник як людина трудяща твердо знав одне: платню він дістане тільки тоді, коли віддасть за неї свою працю, тобто гроші, що їх стягне з цього компаньйона.
— Нічого ви не одержите! — рішуче заявив Кін і заступив собою сходи. Він приготувався до найгіршого. Заставляти книжки? Тільки через його труп!
Чистильник почухав потилицю. Зробити так, щоб від цієї худорби не зосталося мокрого місця, йому було неважко. Але такого наказу йому ніхто не давав. А він звик виконувати накази.
— Піду спитаю в шефа, — гуркнув він випущеними газами й показав співрозмовникові свій зад.
Попрощатися так йому було легше, ніж словами.
Кін зітхнув. Скляні двері пронизливо рипнули.
Цієї миті з’явилася синя спідниця й величезний пакунок. За ними сунула Тереза. Вона несла те й те. Поруч ішов сторож. Тримаючи над головою в лівій руці ще більший пакунок, він перекинув його в праву руку, яка підхопила його завиграшки.
Сталося
Вигнавши з дому чоловіка, отого злодюгу, Тереза цілий тиждень обшукувала своє помешкання. Вона розподілила роботу так, ніби почала в усіх кімнатах прибирати. Від шостої ранку до восьмої вечора вона нишпорила навстоячки, ставала навколішки, повзала на долонях і на ліктях, намагаючись знайти якісь потаємні шпарини. Вона знаходила пил там, де не сподівалася його й у найчистіші свої часи, і всю провину за це складала на злодія, адже такі люди — замазури. Її грубі шпильки в ті шпарини не влазили, і вона стромляла в них аркуш цупкого обгорткового паперу. Після цього здмухувала з аркуша пил і проводила зверху ганчіркою. Бо їй нестерпно було навіть припустити, що вона доторкнеться брудним папером до щезлої банкової книжки. Тереза працювала без рукавичок, щоб не зіпсувати їх, проте вони лежали поблизу, випрані так, що своєю білістю аж очі сліпили, — лежали поблизу на той випадок, коли банкова книжка знайдеться. Чудові килими, які цим ходінням та повзанням можна було зачовгати, вона позагортала в газети й винесла до передпокою. Книжки, де можна було сховати те, що вона шукала, Тереза переглядала кожну окремо. Про те, щоб їх спродати, вона ще серйозно не замислювалася. Щодо цього вона хотіла спершу порадитися з яким-небудь тямущим чоловіком. Одначе не забувала поглянути, скільки в кожній книжці сторінок, і ті, котрі мали понад п’ятсот, викликали в неї особливу повагу — адже вони запевне щось та вартували. Перше ніж поставити таку книжку на місце, вона зважувала її в руці, як обпатрану курку на базарі. На банкову книжку Тереза не злилася. Товктись у помешканні їй подобалося. От якби вона тільки мала більше меблів! Досить було подумки прибрати з кімнат книжки, й одразу ставало зрозуміло, хто тут жив: злодій. Через тиждень Тереза сказала собі: вдома нічого немає. У такому разі люди порядні звертаються до поліції. Тереза
