Засліплення - Еліас Канетті
І тоді вона вдалася до останнього, що їй залишилося: почала пожирати власне тіло, шматок за шматком, клаптик за клаптиком, крихту за крихтою, й, зазнаючи нестерпного болю, в такий спосіб зберігала собі життя. Свідок знайшов не її, він знайшов її кості, які не розпалися завдяки накрохмаленій синій спідниці, яку вона завжди носила. Це був її заслужений кінець.
Із Кінової промови на власний захист вийшло суцільне звинувачення супроти Терези. Тепер, коли все вже було позаду, він знищив її вдруге. Він уже давно знов сидів з Фішерле в готельному номері, де вони опинилися майже несамохіть. Суворий ланцюг його думок не вривався ні на мить. Кін мовчав, обмірковуючи кожнісіньку, найдрібнішу обставину. Зі слів, якими зжерта послуговувалася за життя, він склав зразковий текст. Кін був майстер блискучих кон’єктур і відповідав за кожну літеру. Щоправда, він страшенно шкодував, що стільки філологічної прискіпливости доводилося марнувати на звичайне вбивство. Він діяв під вищим примусом і обіцяв світові щедре відшкодування у звершеннях свого найближчого майбутнього. Працювати йому заважала, мовляв, саме та, чию справу оце поставлено на слухання. Кін подякував голові суду за надзвичайно прихильне ставлення, на яке він, звинувачений в убивстві, навіть не сподівався. Голова вклонивсь і з вишуканою чемністю заявив, що знає, либонь, як обходитися з найвидатнішим синологом сучасности. Оце «либонь», що його Кін вставляв перед «найвидатнішим синологом», коли казав сам про себе, голова випустив, бо воно було цілком зайве. Кіна таке публічне визнаня сповнило справедливими гордощами. Його звинувачення супроти Терези набуло трохи м’якшого забарвлення.
— Є певні обставини, які пом’якшують її провину, це треба визнати, — сказав він до Фішерле.
Той сидів поруч із ним на ліжку, шкодуючи, що не пощастило вдертися до помешкання, й нюхав свої гроші.
— Навіть у найгірші часи, коли голод завдав непоправної шкоди її вдачі, вона ніколи не дозволяла собі навіть доторкнутися до якої-небудь книжки. Хочу також зауважити, що йдеться про неосвічену жінку.
Фішерле злився, позаяк розумів Кіна, він мусив розуміти будь-які нісенітниці, він проклинав власний розум і лише за звичкою погоджувався з балаканиною сіромахи, що оце сидів поруч.
— Любий друже, — сказав він, — ти дурень. Чого людина не знає, того людина не зробить. Уявляєш, з якою насолодою та жінка пожерла б найкращі книжки, коли б знала, як просто це робиться? Я тобі ось що скажу: якби куховарську книжку зі ста трьома рецептами, що її складає ота наша свиня в «Терезианумі», вже надрукували... Ні, краще я нічого не казатиму.
— Що ти маєш на увазі? — запитав Кін, витріщивши очі. Він добре знав, що мав на увазі карлик, але хотів, щоб ці жахливі слова, пов’язані з його бібліотекою, промовив хтось інший, не він сам, навіть подумки не він сам.
— Можу сказати тобі, любий друже, одне: якби ти зараз прийшов додому, то застав би своє помешкання порожнім, голим-голісіньким, жодного аркушика, про книжки вже шкода й казати!
— Слава Богу! — Кін глибоко зітхнув. — Її вже поховали, а та ганебна книжка вийде ще не скоро. На своєму процесі я зумію про це згадати. Світ стрепенеться! Я збираюся нещадно викрити все, що знаю! Вчений ще має що сказати!
Відколи померла дружина, Кін почав говорити сміливіше, і навіть майбутні труднощі тільки надихали його бойовий дух на нові звитяги. Пополудні він сидів з Фішерле, збуджено розмовляючи. Карлик, коли бував, як оце тепер, у меланхолійному настрої, любив пожартувати. Він вислухав історію