Гра в бісер - Герман Гессе
Хоч я й Magister Ludi, проте зовсім не вважаю, що моє або наше завдання — відвернути чи бодай відтягти загибель Гри. Усе прекрасне й найпрекрасніше також минуще, оскільки воно стає історією і земним явищем. Ми знаємо це, можемо жалкувати, що воно не вічне, але дарма було б пробувати щось змінити, бо це закон, який не підлягає змінам. Якщо Гра в бісер занепаде, для Касталії й світу це буде велика втрата; але зразу, під час кризи, вони навряд чи й відчують її, бо матимуть інший клопіт: рятуватимуть те, що буде ще надія врятувати. Касталію без Гри в бісер ще можна собі уявити, але Касталія без глибокої пошани до істини, без вірності духові немислима. Magister Ludi не вирішує, бути чи не бути Виховній Колегії — вона може обійтися і без нього. Але сам вислів Magister Ludi спочатку, властиво, мав — ми про це майже забули — зовсім не той зміст, який ми тепер у нього вкладаємо. «Magister Ludi» колись означало просто «шкільний учитель». А вчителі, добрі й сміливі вчителі, будуть нашій країні тим потрібніші, чим більша небезпека загрожуватиме Касталії, чим більше її скарбів втрачатимуть свою вартість і відходитимуть у непам’ять. Вчителі нам потрібніші, ніж будьхто, бо це люди, що прищеплюють молоді здатність правильно вимірювати й оцінювати факти і на своєму прикладі вчать її, як треба шанувати істину, слухатися розуму й служити слову. І це стосується не тільки і не в першу чергу наших елітарних шкіл, яким свого часу теж настане кінець, а й світських шкіл поза межами Касталії, де виховують і навчають майбутніх городян і селян, ремісників і солдатів, політиків, офіцерів і володарів, поки вони ще діти і їх можна вчити. Ось де підвалина духовного життя країни, а не в наших семінарах чи Грі в бісер. Ми завжди забезпечували країну вчителями й вихователями, я вже казав: це найкращі касталійці зпоміж нас. Але нам треба робити багато більше, ніж ми робили досі. Ми вже не маємо права покладатися на те, що з некасталійських шкіл до нас безперестанку напливатиме потік обдарованих учнів і допомагатиме нам зберігати Касталію. Ми повинні все більше звикати до думки, що скромна, відповідальна, тяжка праця в школі — найважливіша і найголовніша частина нашого завдання, і якомога поширювати цю працю.
Таким чином я й підійшов до того особистого прохання, з яким я хочу звернутися до шановної Колегії. Я прошу Колегію звільнити мене з посади Магістра Гри й довірити мені за межами Касталії звичайну школу, велику чи малу, щоб я як простий учитель готував у ній загін молодих членів Ордену, людей, про яких міг з певністю сказати, що вони вірно допомагатимуть мені прищеплювати наші засади світській молоді.
Прошу шановну Колегію прихильно розглянути мою заяву та її обгрунтування й повідомити мене про свою ухвалу.
Магістр Гри
Постскриптум: Дозволю собі навести слова отця Якоба, які я занотував під час однієї з наших незабутніх приватних розмов: «Може настати страшне лихоліття. І якщо серед того лихоліття можливе буде якесь щастя, то тільки духовне, спрямоване назад, до рятування культур давніх часів, і вперед, до ясного, бадьорого утвердження духу в добу, яка інакше цілком підпала б під владу матерії».
Тегуляріус так і не дізнався, як мало в тій заяві лишилось від його праці; в останній редакції йому не довелось її побачити. Але два попередні варіанти, багато ширші, Кнехт дав йому прочитати. Потім він відіслав заяву й почав ждати відповіді, куди спокійніше й терплячіше, ніж його друг. Кнехт вирішив нічого більше не казати Тегуляріусові про свої подальші наміри й заборонив йому повертатися до цієї справи, тільки натякнув, що відповіді, мабуть, доведеться чекати довго.
А коли та відповідь надійшла — швидше, ніж Кнехт сам сподівався, — Тегуляріус про неї нічого не довідався. В листі з Гірсланда було написано: Превелебному Магістрові Гри У Вальдцелі Вельмишановний колего! Керівництво Ордену і Колегія Магістрів з великою цікавістю ознайомилися з Вашим таким теплим і таким розумним листом. Ваше звертання до історичного минулого, а так само й стурбований погляд у майбутнє заполонили нашу увагу, і, безперечно, не один із нас ще не раз зважуватиме в думках собі на пожиток Ваші цікаві і, звичайно, де в чому слушні міркування. Всі ми з прихильністю й пошаною поставились до тих думок, що Вас тепер хвилюють, бо це думки щирого, самовідданого касталійця, вони свідчать про Вашу велику любов до Провінції, до її життя і звичаїв, турботливу, останнім часом трохи тривожну любов, яка стала Вашою другою натурою. З такою самою прихильністю й пошаною відзначили ми особисту ноту Вашої любові, її настроєність на нинішню хвилину, її жертовність і активність, потяг до героїзму, відчули, яка вона глибока й палка. В усьому цьому ми пізнаємо вдачу нашого Магістра Гри в бісер, його енергію, його запал і відвагу. Як це схоже на нього, учня славетного бенедиктинця: він вивчає історію не для неї самої, не перетворює її, як байдужий споглядач, в якусь естетичну гру, а свою історичну ерудицію хоче поставити на службу сьогоднішньому дню, використати її для діяльної допомоги! І як же, шановний колего, відповідає Вашій вдачі те, що Ваша власна мета, до якої Ви прагнете, така скромна, що Вас ваблять не політичні доручення й місії, не впливові й почесні посади, а що Ви хочете служити тільки як Magister Ludi, шкільний учитель! Ось деякі з тих вражень і думок, що мимоволі виникають уже під час першого ознайомлення з Вашим листом. Вони були однакові чи майже однакові в більшості наших колег. Та коли ми почали докладніше обмірковувати Ваші повідомлення, застереження й прохання, то вже не досягли такої одностайності. Ми скликали спеціальне засідання Колегії, на якому активно обговорили питання, наскільки прийнятна Ваша думка про небезпеку, що загрожує нашому існуванню, в яку форму та небезпека виллється, яких набуде масштабів і чи скоро настане; майже всі члени Колегії дуже зацікавились цими проблемами і поставились до них з належною увагою. А все ж мусимо повідомити Вас, що в жодному з цих питань Ваша думка не зібрала більшості голосів. Високо оцінено силу Вашої уяви
