Тарас Шевченко та його доба. Том 2 - Рем Георгійович Симоненко
І під час перебування в Яготині Шевченко іноді любив бенкети та веселощі, але зажди десь там, у якійсь віддаленій селянській хаті, і ніколи не повертався до княжого дому напідпитку. І назагал він, за словами княжни, тримався в їхній господі дуже тактовно. Але згодом, потрапивши в коло мочеморд, втратив усяке самовладання, навіть вплив княжни не завжди був спроможний стримати його від пиятик і нехлюйства. Така поведінка людини, яку високо цінували за її незвичайний талант, глибоко засмучувала Варвару Миколаївну, яка все ж не полишала спроб будити в ньому своїми сердечними листами найшляхетніші інстинкти, придушені «негідним і негідними».
4. У листі від 19 липня княжна співчутливо і з глибоким сумом сприймає похмурий настрій поета через бідування його рідних, яким він не був спроможний суттєво допомогти, полегшити їхню гірку долю.
«Від сумного вашого листа410 мені набігли сльози. О, дайте звістку мені, коли будете цілковито заспокоєні щодо братів ваших! Я не зважилась прямо запитати про них – слова застигали на устах».
Лист поета, про який згадує княжна, був одержаний нею, ймовірно, по поверненні його з поїздки на батьківщину. Пробувши кілька день у Кирилівці в брата Микити, поет повернувся за Дніпро зовсім прибитий. Про його душевний стан цієї пори ми можемо частково дізнатися з одного уривка «Тризны»:
Когда при тысяче огней
Мелькали мраморные плечи —
О чём-то тихо он вздыхал
И думой мрачною летал
В стране родной, в стране прекрасной,
Там, где никто его не ждал,
Никто о нем не вспоминал,
Ни о судьбе его неясной.
И думал он: «Зачем я тут?
И что мне делать между ними?
Они все пляшут и поют,
Они родня между родными,
Они все равны меж собой —
А я!..»…
Везде один… тоска, томленье!..
5. 22 вересня 1844 року
«Кілька днів тому я одержала від Закревських через М. Д. Селецьку три гравюри: честь і слава, добрий трудівниче! Хай благословить Господь ваш подвиг! Сьогодні одержала невеличкого вашого листа. Боляче мені, що люди так часто чинять замах на вашу віру в добре та святе… Прощавайте, добрий поете! Не полишайте ні пера, ні пензля – йдіть чистою, святою стезею і нехай укриє вас благодать Господня!»
6. 20 грудня 1844 року
«Я так раділа вашому злету: та от, ви вже знову згорнули крильця й впали всією вагою вашої легкодухості на землю! Облиште злих, нерозумних, бридких. Якщо у вас чимало недоброзичливців у Петербурзі, а можливо, й тут, то все ж ви можете вважати себе щасливим, що багато чесних і теплих душ бажають вам добра. Зрештою, і мета ваша має живити вас! Я з прикрістю почула від брата, що днями був у нього В. Закревський і хвалився, що одержав вашого листа. Я сподівалася, що ви вже не листуєтесь з ним. Я цього знайомства дуже боялася для вас. Любіть скільки завгодно Капніста, Бурковського, Галагана, Вол. Лукашевича: з ними все гарне, шляхетне, властиве вам розів’ється дедалі більше. Який жаль, що ви не знайомі з А. Лизогубом: з яким теплом сприймає він ваші поеми і як шкодує, що не знає вас особисто!»
7. 7 січня 1845 року
«Мій добрий і сумний співцю! Виплачте пісню у пам’ять людини, яку ви так уміли шанувати і любити. Мого доброго батька вже немає між нами! Після тривалої і тяжкої хвороби, змучений жахливими стражданнями, він віддав Богові душу 7 січня. Ви збагнете порожнечу Яготина. Я почала була писати з дороги на Прилуки, куди ми повезли священні останки його, тобто в Густинський монастир. Таким було його бажання. О Тарасе Григоровичу! Мій добрий друже! Як передати Вам усі ці вікопомні хвилини, через які ми пройшли у ці дні!»
Продовжуючи цей лист, В. М. Рєпніна з почуттям гіркого болю розповіла саме про ці дні…
Востаннє перед засланням княжна бачилася з поетом у Києві в Дуніних-Борковських. Тарас Григорович прийшов відвідати чоловіка Глафіри Іванівни, який умирав від сухот, і виявив запопадливу турботу про хворого…
До щиросердих листів своїх до поета княжна долучала іноді власні переклади з інших мов, добираючи такі вірші, що мали аналогію з душевнохворим, яким часом їй видавався Тарас Григорович…411
СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДНОГО ПОЕТА
Перші творчі здобутки народної поезії Т. Г. Шевченка
На культурологічній мапі України, а головне, на її літературному напрямку в середині позаминулого сторіччя (точніше – на зламі 30 – 40-х рр. ХІХ ст.) відбулися епохальні зміни – з’явився народний Кобзар Тарас Григорович Шевченко. Саме він став засновником народної української літератури, саме його літературна творчість і діяння зробили українця Шевченка першим революційним демократом всієї Росії.
Писати вірші Тарас Григорович Шевченко почав ще бувши кріпаком – у 1837 році. Такий тодішній літературний авторитет, як Євген Павлович Гребінка, якого І. М. Сошенко познайомив з першими пробами пера Тараса Шевченка, одразу відчув, що українська поезія виходить на нову, незвідану ще сходинку.
Своє незбориме покликання до поетичної творчості Шевченко з особливою силою відчув одразу по визволенню від кріпацького рабства. Ось як пише про це він сам: «Быстрый переход с чердака грубого мужика-маляра в великолепную мастерскую величайшего живописца нашего века. Самому теперь не верится, а действительно так было. Я из грязного чердака, я, ничтожный замарашка, на крыльях перелетел в волшебные залы Академии художеств. Но чем же я хвалюся? Чем я доказал, что пользовался наставлениями и дружеской доверенностью величайшего художника в мире? Совершенно ничем. До его неуместной женитьбы и после уместного развода я жил у него на квартире, или, лучше сказать, в его мастерской. И что я делал? Чем занимался я в этом светильнике?
Странно подумать. Я занимался тогда сочинением малороссийских стихов, которые впоследствии упали такой страшной тяжестью на мою убогую душу. Перед его дивными произведениями
