Історія Норильського повстання - Євген Грицяк

Електронна версія книги Є. Грицяка «Історія Норильського повстання» є повним і інтегральним відтворенням її паперового видання.

«КОРОТКИЙ ЗАПИС СПОГАДІВ» Євгена Грицяка появляється друком у в-ві «Смолоскип» без відома і згоди автора.

Пропонуємо увазі читача «Короткий запис спогадів» Євгена Грицяка з двома додатками — зверненням до Миколи Підгорного, Голови Президії Верховної Ради СРСР в 1976 р. і листом до Комітету Сприяння Виконанню Гельсінкських Угод в 1977 році, які були поширені в самвидаві.

Євген Грицяк — колишній член української молодечої націоналістичної організації у Снятині, червоноармієць, політв'язень, організатор норильського повстання, дослідник гіндуської філософії, український йогіст, а згодом постійна жертва сваволі КДБ. Ось в одному реченні — життя цієї небуденної людини, яку видало багате на таланти українське Покуття. Під постійним тиском репресійних органів в Україні, Євген Грицяк бажає виїхати з дружиною та дочкою в Індію, чи взагалі будь-куди. На численні заяви покинути СРСР йому постійно відповідають: «Знищимо, зітремо з лиця землі, але нікуди не відпустимо!»

Ім'я Євгена Грицяка записане в історію українського спротиву нацистським і російсько-червоним окупантам поруч з багатьма учасниками українського визвольного руху.

Народився Євген Грицяк в 1926 р. в селі Стецева біля Снятина (тепер Івано-Франківська область). Перед вибухом Другої світової війни був учнем гімназії у Снятині, а під час німецької окупації — студентом середньої торговельної школи. Саме тоді він співпрацював з молодечою націоналістичною організацією, яка готувала молодь до боротьби з нацистськими окупантами. Не почуваючи себе ні в чому винним, він не тікав перед надходячою в 1944 р. Червоною армією, що вже незабаром зайняла цілу Україну. Зразу він був мобілізований, і в рядах Червоної армії перебував аж до 1949 р. Був вояком 4-го Українського Фронту, і під час боїв був поранений і нагороджений.

В 1949 році радянська контррозвідка викрила його «минуле» (співпраця з молодечою українською націоналістичною організацією). Він був заарештований, засуджений на кару смерти, яку замінено на 25 років ув'язнення. В тюрмах і концтаборах перебував разом з Михайлом Сорокою, Данилом Шумуком, Юрком Шухевичем, д-ром Володимиром Горбовим і багатьма іншими незламними українськими політв'язнями.

Данило Шумук у своїх спогадах «За східнім обрієм» (в-во «Смолоскип», 1974 р.), хоч і критично висловлюється про методи, які застосовував Є.Грицяк в зорганізуванні норильського повстання, все ж віддає йому належне: «це був безкорисний, чесний, розумний і спостережливий чоловік» (стор. 292). Д.Шумук пише, що Є.Грицяк захопився йогою, мав хист до малювання, до чужих мов; вивчив голкотерапію, яку практикував у часі ув'язнення. «У побуті,— пише Д. Шумук, — Євген Грицяк був дуже чесною людиною, йому можна довірити найбільші скарби, і він, навіть умираючи з голоду, не взяв би жодного грама» (стор. 425). «Те, що для інших, — пише він в іншому місці,— було неможливим, то для Євгена було можливим. Він міг піднятися з попелу і знову стати сповненою гідности людиною» (стор. 426).

Дуже тепло згадує про Євгена Грицяка єврейський активіст, колишній в'язень радянських тюрем і концтаборів Авраам Шифрін у книжці спогадів «Четвертий вимір» (в-во «Сучасність», 1973 р.), з яким він подружив і навіть разом перекладав з англійської мови книжку відомого індійського письменника Ананді.

У 1977 р. Євген Грицяк пішов на одчайдушний крок: він поїхав до Москви, зустрінувся з кореспондентом американської газети «Чікаґо Трібюн» і дав йому інтерв'ю, розказавши про норильське повстання і безперервне переслідування, що його він зазнає з боку КДБ.

У розповіді «Короткий запис спогадів» читач пізнає скромного і чесного українського патріота. Обставини ув'язнення Є. Грицяка і трагічна доля його товаришів не залишили його байдужим. Він очолив норильське повстання, кинувшись у вир боротьби з безправ'ям і свавіллям радянського режиму.

Історія самооборони українських політв'язнів в радянських концтаборах, людська гідність, нездоланність і мужність — світлими літерами вписали ім'я Євгена Грицяка на своїх сторінках.

Друкуючи спогади Є. Грицяка, ми повністю зберігаємо його стиль і фразеологію, за винятком тільки незначних правописних змін.

Українське Видавництво «Смолоскип» ім. В.Симоненка

Серпень 1952 року. 8-ма зона Піщаного табору МВС СРСР, місто Караганда.

«Внимание, заключённые! Идти — не растягиваться, назад не оглядываться, в строю не разговаривать, не курить, из ряда в ряд не переходить! Шаг влево, шаг вправо считается побег — конвой применяет оружие без предупреждения! Взять всем руки назад! Вперёд марш!»

Чотириста змучених і виголоджених в'язнів важко зашаркали своїми керзовими черевиками по твердій казахській землі. Довгий робочий день на будівництві пивзаводу закінчився, і нас повели додому, тобто в табір. Йшли як звикли і як того вимагав конвой — мовчки. Кожний замкнувся в собі й думав про своє.

Мене всього полонила ідея організації всегулаґівського політичного страйку, що її кілька тижнів перед тим піддав мені Степан У. Та, незважаючи на все своє захоплення ідеєю, я відхилив її як нездійсненну, а натомість запропонував провести такий страйк лише в одній нашій зоні. Згодом цей рух міг би поширитися ланцюговою реакцією по всьому ГУЛаґу.

Тепер, ідучи з роботи, я (в який уже раз!) обмірковував свою позицію. На мою думку, ідея всегулаґівського страйку була утопічною насамперед через нашу непробивну ізоляцію. Адже ми не мали й не могли мати жодного певного зв'язку не тільки з віддаленими від нас таборами, але й з окремими зонами свого ж табору. До будь-яких скоординованих дій ми були просто нездатні. До того ж нам ще належало подолати такі свої суб'єктивні перепони, як всепроникний страх, що ним не без підстав були пройняті всі в'язні, пошесна інертність та нескінченні внутрішні чвари.

Ці перешкоди були такі прикрі, що в нас не вистачало ні сил, ані хисту, щоб