Тарас Шевченко та його доба. Том 2 - Рем Георгійович Симоненко
Княжна Варвара Миколаївна, людина високоосвічена, невичерпної душевної доброти, з висоти свого стану спустилася до дружніх, чисто братських відносин з плебеєм Шевченком. Завдяки суто жіночому інстинкту вона одразу оцінила вагу Кобзаря для Малоросії та своїми високоморальними й глибоко релігійними посланнями прагнула спрямувати його на добру путь, з якої його часто збивали полтавські й чернігівські бешкетники. Шевченко благоговів перед цією незвичайною жінкою, такою несхожою на інших світських паній, ім’я же їм легіон. Свої почуття до неї Шевченко виразив у посвяті до поеми «Тризна», написаної ним 1843 року загальноруською мовою, про яку ми вже згадували.
За свідченням самої княжни посвята ця написана дещо пізніше за «Тризну» експромтом, на клаптику паперу, в присутності великого товариства, й була викликана фразою, сказаною Варварою Миколаївною з приводу загальної мовчанки, яка раптом запала в товаристві: «Тихий ангел пролетел!» Думка посвяти, за словами княжни, та, що поет повірив у перебування ангелів на землі лише відтоді, як побачив її. За доказ цього править лист поета до авторки повісті «Дівчинка», що належить перу княжни: «Я як митець вивчений не лихом, а чимось ще страшнішим, розповідаю себе людям; та розповісти це почуття, яким я нині живу, все моє горе, – майстерність безсила і нездала. Я страждав, відкривався людям як братам і благав уклінно хоча б однієї холодної сльози за море сліз кривавих – і ніхто не зронив жодної цілющої росинки на смажні вуста. Я застогнав ніби в кільцях удава – «він дуже добре стогне», сказали вони —
И свет погас в душе разбитой!»
…«Тризна» Шевченка, поза тими недоліками, що властиві його іншим творам великоруською мовою, має значення поетичної сповіді княжни, може частково ознайомити нас із його настроями у цей період його творчої діяльності. Живучи в Яготині, Шевченко написав кілька поезій і читав їх у родинному колі; та позаяк вона мало тямила по-малоруськи, то поет, бажаючи справити їй приємність, написав для неї цю поему, вміщену спершу в «Маяку», а тоді надруковану окремою брошурою. Часом перебування Шевченка в родині кн. Рєпніна датуються два малюнки …портрет (фототипія), намальований ним самим, і малюнок хати, де він народився, доданий до біографічного начерку Маслова.
Обидва ці малюнки були подаровані княжні на пам’ять разом із «Тризною».
Після від’їзду Шевченка з Яготина розпочалося його дружнє листування з Варварою Миколаївною, що протривало до самого заслання і навіть у перші роки перебування поета в оренбурзьких степах. На превеликий жаль, листи Шевченка до княжни безповоротно загинули406; збереглися лише ті, що поет одержав від неї, та й то не всі. Уривки з цих листів, з дозволу авторки, ми тут і вміщуємо407.
Листи княжни В. М. Рєпніної до Шевченка
1. Від 17 травня 1844 року
«Із душевною приємністю я прочитала, що ви з успіхом займаєтесь живописом. Сподіваюся, що й перо не лежить у вас бездіяльним. Це було б жахливим злочином. Вашим же слівцем я висловлюю вам добру пораду: не погашай своє світило!»
Наведеним тут рядком княжна нагадує поетові один із фрагментів його «Тризни»:
Не погасай, моё светило!
Туман душевный разгоняй,
Живи меня своею силой,
И путь терновый, пусть унылый,
Небесным светом озаряй!
2. Від 9 червня 1844 року
«Мосівка408 нагадує мені ті сумні хвилини, в які щира моя до вас прихильність давала мені й бажання і навіть право говорити вам правду – що я, одначе, не здійснювала тому, що ви мені в ті самі хвилини здавалися нещирим і не налаштованим на мій лад, а радше робили вигляд, що я вам набридла, гірше від гіркої редьки, і що роль совісті вашої, яку я собі привласнила, видавалася вам недозволеним загарбанням, чи й просто привласнила. І скільки разів свята істина, що її я ніяк не можу назвати суворою, хоча б і була вона дуже строгою, – скільки разів ця істина рвалася мені на вуста, прагнучи, сподіваючись інколи, що дійде до вашої душі, що буде сприйнята, як найліпший доказ сестринського піклування про вас, і ви з молитвою в серці, і з твердою волею, візьметесь за перевиховання своє, поліпшивши, освітивши, за допомогою благодаті Господньої, все прекрасне, все святе, все високе, що подароване вам так щедро, – і викоренивши згубну ваду, що гне вас додолу! О, не кажіть, що на вас нападають: тут не заздрісники, не негідники – ваші звинувателі; я, я – сестра ваша, ваш найщиріший друг – ваша обвинувачка. Не суджу про вас із чужих вуст, я не осуджую вас, але я з відвагою, яку повинна була б мати значно раніше, бо ви давно вже серед моїх друзів, – кажу вам як братові, – що не раз, що надто часто я вас бачила таким, яким не бажала би бачити ніколи, – даруйте мою щирість, мою прискіпливість, – і зрозумійте безкорисливе почуття, що водить моїм пером. Сподіваюсь, що цей лист буде прийнятий з почуттям братської приязні».
Завдяки шані й повазі з боку дворянства Полтавської та Чернігівської губерній княжна мала змогу брати на комісію твори Тараса Григоровича – не лише такі, як «Кобзар» і «Живописная Украйна», а й такі як «Тризна», не одну сотню якої по полтині за примірник вона спромоглася роздати своїм знайомим. У Полтаві, Харкові, Одесі й Києві – скрізь вона мала комісіонерів.
3. (Без позначення дати) {cерпень 1844, Яготин}
«Потрібно обов’язково надіслати мені дві програми вашої «Живописной Украйны», щоб можна було провести передплату під час виборів у Полтаві та Чернігові. О, як щиро я бажаю вам успіху заради вашої святої справи! Не вдавайтеся в тугу і трудіться, докладіть всіх зусиль, а ми тут дбатимемо, аби якомога допомогти вам. Від Закревських нічого не одержувала. На нещастя, ви зв’язалися з цими