Тарас Шевченко та його доба. Том 2 - Рем Георгійович Симоненко
Поява Шевченкових поезій була гаряче, з захопленням зустрінута літературною громадськістю всієї Росії. Осип Іванович Сенковський (Барон Брамбеус), який після співробітництва в «Полярной звезде» К. Ф. Рилєєва став дуже законослухняним, все ж високо оцінив появу Шевченкового першодруку. Він відзначив: «Лишь только Пушкин умер, все мудрые мужи приложили палец ко лбу и задали себе вопрос: есть ли на Руси поэт? Долго думали они, много истратили времени, желчи и чернил, и наконец решили: «А. не поэт, – пишет кудряво; Б. не поэт, – пишет гладко; В. не поэт, – не у нас печатает», и так далее. А есть поэты: по временам доходят до нашего слуха прекрасные песни, отрадные явления, носящие на себе отпечаток несомненного дарования. К таким явлениям принадлежит «Кобзарь» господина Шевченко…
На каком бы языке он не писал – он поэт. Он умеет чувствовать и высказать чувство своё ловким стихом; на каждом произведении его лежит печать поэзии, которая идёт прямо к сердцу»415.
Друг О. С. Пушкіна, поет і видавець «Современника» Петро Олександрович Плетньов писав: «Между всеми произведениями поэзии, появлявшимися в эти три месяца, одно последнее достойно внимания. Оно писано по-малороссийски. В нём собрано несколько простонародных лирических излияний души, живых и счастливо переданных автором. Понимающие малороссийский язык прочтут это собрание, конечно, с удовольствием и благодарностью»416.
Шлях Тараса Шевченка до вершин народної поезії
«З справжньої темряви, – писав І. Франко, – виринув геніальний поет, збагативши не лише рідну українську, а й світову літературу». Розвідку свою він присвячує висвітленню перших вражаючих кроків Тараса Григоровича Шевченка в поезії. Вимогливо ставлячись до творчості свого великого попередника, І. Я. Франко в цитованій статті, на нашу думку, подеколи перебільшує з критичними зауваженнями на адресу поета. В подальших дослідженнях це правомірно відпадає. Але вже в цій ґрунтовній статті Іван Якович показав не тільки становлення геніального поета в умовах задушливого «темного царства», а й його місце й значення для становлення й розвитку сил, здатних подолати царизм у Росії.
Характерні риси громадського життя в Петербурзі 1840-х років
«Початок сорокових років, – починає свою статтю І. Я. Франко, – був дуже важною добою для поетичної творчості Шевченка, – добою великого перелому в його думках. Уже в розборі «Гайдамаків» я старався зазначити той перелом, що хоч не корисно вплинув на цілість і стійкість тої поеми, зате був важніший як для поета самого особисто, так і для стійкості його пізніших творів.
Аби докладно зважити, який був сей перелом, треба нагадати, що Шевченко жив тоді в Петербурзі, обертався серед високоосвічених кружків, свобідний і люблений своїми земляками та чужими. Треба нагадати, яка то пора була в російській літературі в початку сорокових років і які думки носилися тоді в головах передових російських людей і висловлювалися в передовій російській печаті. Три великі російські письменники, Пушкін, Грибоєдов і Лермонтов, усі передчасно посходили вже в могилу, але твори їх, що могли вважатися останнім словом кожного з них («Горе от ума» Грибоєдова, «Евгений Онегин» Пушкіна, «Герой нашего времени» Лермонтова) жили серед читаючої громади і робили великий вплив на думки та переконання, тим більше, що сміле, гаряче слово Бєлінського додавало їм ясності та ширини. Четвертий великий поет і геніальний письменник російський Гоголь, саме тоді стояв у найкращім розквіті своєї поетичної творчості, писав або задумував писати тоді свої найкращі твори – «Ревизор» и «Мёртвые души». І сам Бєлінський у невтомній роботі над розвитком своїх думок починає покидати становище естетичної критики, починає добачати ціль усієї культурної праці людськості в тім, аби ущасливити всіх людей, дати всім можливість всестороннього розвитку всіх вроджених сил, а спеціально ціль штуки в тім, аби показувати правдиво дійсність з її хибами та задатками ліпшої будущини, будити в людей охоту до поправи тих хиб і віру в можність поправи. До довершення того переходу в Бєлінськім, ба й до зміни поглядів усієї інтелігентної російської громади, чимало причинилися й вільнодумні та радикальні діячі-письменники Герцен і Бакунін, що за границею, в Німеччині та Франції, пильно слідили за духовним розвитком рідного краю і вдержували живі зносини з передовими людьми в Росії.
Початки «громадянської весни» в Європі
Та й узагалі в цілій Західній Європі йшов тоді великий поступовий рух. Французька романтична школа від радикалізму чисто естетичного переходила до радикалізму політичного (Віктор Гюго) та релігійного (Ляменне); побіч романтиків, хоч під їх впливом, поставали нові напрямки. Жорж Занд уже почала гарячим словом проповідь рівності та свободи жіноцтва; вона ж і многочитаний Ежен Сю… були найвидатнішими представниками сенсімонізму у французькій літературі. А рівночасно вже Бальзак, і перед ним Стендаль, клали підвалини нової, реалістичної школи. Такий самий поворот до реалізму та до порушування суспільних питань у літературі доконували в Англії Діккенс («Різдвяні повісті») і Теккерей, у Німеччині Ауербах, не згадуючи вже про Генріха Гейне, який одночасно з Шевченковим «Сном» своєю поемою «Deutschland, ein Wintermärchen», формою та напрямом багато в чім подібною до Шевченкового «Сну», сильно та дотепно вдарив на передрухлявий політичний лад Німеччини.
Твори тих європейських письменників, а особливо Жорж Занда, Бальзака, Сю, Діккенса, перекладалися та читалися многими в Росії і мусили показати також немалий вплив.
Та не тільки в надобній літературі, але також у філософії та інших науках із початком сорокових років завважуємо загальне змагання до реалізму, до опирання загальних висновків на фактах, на досвіді, на статистиці. Рівнобіжно зі зростом реалізму в штуці й науці іде зріст демократизму, республіканізму та соціалізму в питаннях політичних і суспільних.
Вплив російських класиків на творчість Шевченка
Ся велика хвиля європейського духовного руху захапує також чільних людей у Росії, будить їх до нового життя. Перед тим уже Пушкін у «Онєгіні» та Лермонтов у «Герої нашого часу» в ярких картинах показали були цілу духовну та моральну нікчемність пануючої верстви в Росії. Ті твори разом із Гоголевими сатирами розбили сліпе самозадоволення російської інтелігентної громади, збудили глибшу застанову над собою і над існуючим ладом. Швидко появляються на світ «Мертві душі» Гоголя, а за ними підуть «Записки охотника» Тургенєва –
