Макуха - Дмитро Чобіт

2008 р. Тарас Стецьків заявив, що неодноразово просив Ю. Луценка не брати дуже сумнівного Ю. Бута, проте він не послухав. На той час сам Ю. Луценко очолював список блоку і добився того, що мав навіть свою квоту, тому й формував її за власними вподобаннями та мотивами. Про те, що частину виборчого блоку Ю. Луценко розглядав ледь як не свою приватну власність, свідчать його ж слова, сказані в інтерв'ю тижневику «Дзеркало тижня» від 17 травня 2008 року: «Ні для мене, ні для членів мого списку такі умови Президента неприйнятні» (виділено автором. — Д.Ч.).

Вкрай цікавою є історія того, як Юрій Бут став сподвижником Юрія Луценка. Кореспондент «Української правди» Віктор Чивокуня взяв інтерв'ю у Ю. Бута; подаємо його фрагмент:

«— Розкажіть, коли і при яких обставинах ви познайомилися з Луценком?

— Саме перед достроковими виборами. Ми зустрілися в кафе «Бульвар», там познайомилися. Це сталося у травні 2007 року. Це була зустріч без краваток, ми були вдвох, я розповів про себе, свою біографію».

Ось так. Зустрілися в кафе, познайомилися, випили, добре закусили, погомоніли і так сподобались одне другому, що лідер однієї з найбільших в Україні політичних сил одразу ж записав нового російського друга на прохідне місце списку кандидатів у члени українського парламенту. Феноменально!

Вже після виходу Ю. Бута із проурядової коаліції народні депутати від блоку НУНС підняли питання про перевірку законності набуття ним українського громадянства. Наївні. Хіба це забезпечить очолюване Ю. Луценком МВС? Там же діє правило «Закон — для всіх, окрім друзів» пана-товариша Ю. Луценка.

8. У центрі інших скандалів

Наприкінці травня — на початку червня 2008 р. газети опублікували вкрай цікавий матеріал під інтригуючою назвою: «Заява Кабінету Міністрів України у зв'язку із спробою притягнення до кримінальної відповідальності міністра внутрішніх справ Ю.В. Луценка». Як вам така назва, шановний читачу? Де ви чули про країну, уряд якої писав би щось подібне про одного з міністрів? Але ж у нас пишуть і друкують на перших сторінках газет! «Кабінет Міністрів України висловлює серйозне занепокоєння у зв'язку з ситуацією, пов'язаною з розслідуванням Генеральною прокуратурою України кримінальної справи за звинуваченням міністра внутрішніх справ Ю.В. Луценка».

Бездарний за змістом і безпорадний у правовому відношенні текст урядової заяви ми коментувати не будемо — наведемо її цілком у додатку до основного тексту книги: хай читач сам оцінить урядові перли. Однак зазначу: факт публікації подібної урядової заяви, передусім, є акцією, спрямованою на підрив престижу й авторитету України у світі.

Заява Кабінету Міністрів України у зв'язку із спробою притягнення до кримінальної відповідальності міністра внутрішніх справ Ю.В. Луценка

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ України висловлює серйозне занепокоєння у зв'язку з ситуацією, пов'язаною з розслідуванням Генеральною прокуратурою України кримінальної справи за звинуваченням міністра внутрішніх справ Ю.В. Луценка.

Поширені у ЗМІ відомості стосовно звинувачень, висунутих міністру внутрішніх справ, а також особисті пояснення Ю.В. Луценка щодо них, свідчать про очевидно надуманий та замовний характер цих звинувачень.

Уряд Коаліції Демократичних сил стурбований використанням Генеральної прокуратури для здійснення політичного тиску на членів Кабінету Міністрів України. Ми вбачаємо у таких діях загрозу демократичним завоюванням нашої держави, повернення до часів авторитаризму, нехтування правами і свободами громадян.

Уряд висловлює рішучий протест проти політичних переслідувань та звертається з вимогою припинення правоохоронними органами практики порушення кримінальних справ на замовлення політичних сил та вжиття вичерпних заходів для запобігання політизації органів прокуратури.

Водночас висловлюємо здивування стосовно нерозслідування прокуратурою випадків багатомільярдних зловживань, розкрадання державного майна, корупції тощо.

Уряд зробить все можливе для збереження єдності Демократичної Коаліції, гарантування стабільності, добробуту та європейської перспективи країни.

Ми не поділяємо та не підтримуємо методи політичного тиску, проти яких боролися мільйони українців.

Фотокопія. — Сільські вісті. — 2008. — 30 травня. — С. 1.

А тепер поставимо простенькі запитання. Якби Ю. Луценко «на дурняк» не возив свою сім'ю на відпочинок у Крим літаком МВС, то про це не писала б преса і, звісно, не було б підстав для розслідування. Але ж літали кілька разів. То кого тут захищати?

Якби міністр внутрішніх справ України на засіданні Ради Національної Безпеки і Оборони України не вдарив мера столиці Л. Черновецького, то чи була б скарга останнього, а відповідно — і підстава для порушення кримінальної справи?

Окрім цих двох диких епізодів, пов'язаних із Ю. Луценком, преса публікувала й інші неприємні для нього речі, які, крім прокуратури, розслідувала ще й парламентська слідча комісія, зокрема щодо наявності ізраїльського паспорта, видачі нагородної зброї, використання службових літаків в особистих цілях.

Якщо Ю. Луценку немає чого боятися, то він мав би добросовісно сприяти прокуратурі і парламентській слідчій комісії, аби довести безпідставність і недостовірність публікацій у пресі. До чого тут заява Кабміну? Я добре знаю, про що пишу, бо маю в цьому власний досвід. Генеральна прокуратура України тричі порушувала кримінальні справи за фактом моєї діяльності. Перший раз — у 1999 p., з приводу виходу книги про Л. Кучму «Свистун, або Чи можна політичного банкрута обирати керівником держави», другий — у 2000 р. з приводу публікації «Оксамитове шахрайство у Верховній Раді України» і третій — із приводу виходу в світ нарису «Нарцис, або Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука». В усіх трьох випадках я добросовісно допомагав слідству. Так допомагав, що слідчі не знали, що робити із наданими мною підтверджуючими матеріалами. Всі три справи навмисно тягнулися роками і були безславно закриті у 2004–2005 pp. за повної відсутності доказів моєї вини та складу злочину. Але ж міністр внутрішніх справ при підтримці уряду міг би надати слідству всі необхідні матеріали, аби пришвидшити справу і закрити її через місяць та показати, що він чистий перед Законом. Чому цього не зробив Ю. Луценко, який невпинно декларує лозунг «Закон один для всіх»?