Макуха - Дмитро Чобіт
Подібне відбувалося вже двічі у 2007–2008 роках у Голосіївському районному суді м. Києва у справі за позовом В. Медведчука про заборону випуску книги про згаданий судовий процес у Печерському районному суді щодо книги «Нарцис». І спільний адвокат В.В. Медведчука та Ю.В. Тимошенко В. Макар веде себе точнісінько так само, як його сподвижники у Печерському районному суді. Промова у дебатах у пана В. Макара відібрала рівно одну хвилину і була до болю знайома: «Ваша честь, під час судового розгляду справи беззаперечно було доведено… тому прошу суд задовольнити позов». Оце і все у залі суду. Але що творилося за його дверима! У позапроцесуальний спосіб до справи долучали, що їм заманеться, і вилучали, те, що стало їм обтяжливим, навіть протокол судового засідання! Такі ганебні факти 27 травня 2008 р. встановлено Апеляційним судом м. Києва! Однак хіба неймовірне свинство у суді може відбутися без узгоджених дій адвоката і судді? І після цього ці бридкі особи можуть щось говорити про честь, гідність і ділову репутацію? Та їх ні суддею, ні адвокатом називати не гоже. Я вже не кажу про присягу судді чи етику поведінки адвоката.
4. Адвокати нової генераціїПро теперішню ситуацію в українській адвокатурі мені розповів видатний адвокат сучасності, заслужений юрист України, автор двотомника «Адвокат і правосуддя» Семен Олександрович Островський. Закінчивши у повоєнні роки юрфак Київського держуніверситету ім. Т. Шевченка, він два роки ходив на суди, в яких брали участь старі, ще царські адвокати, виховані у традиціях верховенства права. Їхні виступи і промови у судових дебатах дали С.О. Островському не менше ніж навчання в університеті. Ці добрі традиції старої адвокатури, корифеєм якої був знаменитий А. Коні, Семен Олександрович продовжував аж до наших днів. Тому його завжди обурювали всілякі лакузи і пристосуванці. Він піддавав нещадній критиці нові ганебні явища в українській адвокатурі, писав звернення до Президентів — Л. Кучми і В. Ющенка. На знак протесту вийшов із медведчуківської Спілки адвокатів України. Він завжди був Адвокатом з великої букви, користувався повагою й авторитетом не лише у колі адвокатів та науковців, а й серед слідчих, прокурорів і суддів; він завжди їм допомагав прийняти правильне і законне рішення, бо у цьому якраз і полягає головна місія адвоката — найгуманнішої, поряд з лікарем, професії на Землі. Вже у роки незалежності України С.О. Островський неодноразово ставав лауреатом конкурсу «Краща промова адвоката року», він захищав у судах інтереси багатьох відомих людей: генералів, міністрів і навіть Президента України Л. Кравчука. До його послуг вдалась і Юлія Тимошенко, коли в часи Л. Кучми проти неї порушили кримінальну справу. Відбулося кілька зустрічей Юлії Володимирівни з С.О. Островським, але до співпраці не дійшло. Семена Олександровича вразив підхід до справи Ю. Тимошенко. Мовляв, тепер не ті часи, що колись: потрібно вміти по-новому працювати, домовлятися і мати розкладки.
Новими підходами, мабуть, добре оволодів адвокат модерної генерації Віктор Дмитрович Швець, який теж став представником інтересів Ю. Тимошенко, він захищав її після арешту у 2001 р. і домігся у Печерському районному суді м. Києва рішення, згідно з яким вона була звільнена з-під варти та вийшла з тюрми на волю. За успішну роботу у судах і поза ними він набув в очах Юлії Володимирівни такого авторитету, що при її першому прем'єрстві розпочав карколомну кар'єру. З бойового поста рядового адвоката, якого мало хто знав і чув, одразу ж посів посаду начальника головного управління Генеральної прокуратури України, а його дочка Юлія за квотою БЮТ стала членом Центральної виборчої комісії України! З квітня 2006 р. М.Д.Швець — народний депутат України від БЮТ (№ 31 у списку). Повторно обраний народним депутатом України на позачергових парламентських виборах 2007 року (№ 31 у списку). Фундаментальний довідник «Хто є хто в Україні 2007» чомусь дає про В.Д. Швеця дуже скупі відомості: «Народився 06.01.1954. Освіта вища. Народний депутат України 5-го скликання. На час виборів: начальник головного управління Генеральної прокуратури України. Безпартійний. Працював адвокатом». Щось надто мало написано про особу, яка при Ю. Тимошенко має величезну перспективу стати і суддею Верховного Суду, і генеральним прокурором, і заслуженим юристом, і професором тощо. Чому ж не написали, який саме навчальний заклад закінчив і коли, де працював, чого в житті досягнув, крім тріумфу із визволення Ю. Тимошенко? Чому так скромно писати про видатного юриста в рядах БЮТ?
Недобрими адвокатами не народжуються — ними стають. А першопричиною є все-таки замовник. Коли існує хоч і сумнівне, але добре оплачуване замовлення, то й люди на його виконання знайдуться.
Представники сучасного політичного бізнесу в Україні замовляють у судах потрібний їм результат судового спору, а виконують його особи, які не гідні носити високе звання адвоката. У змові із суддями такі юристи фабрикують справи і, по суті, чинять глум над правосуддям в Україні. Знаю про це на власному досвіді — саме так у 2002–2004 рр. фабрикувалася справа на замовлення В. Медведчука — тодішнього глави Адміністрації Президента України — у Печерському районному й Апеляційному судах м. Києва. І лише у 2007 р. цю явну наругу над правосуддям і здоровим глуздом Верховний Суд України зупинив, рішення судів першої і другої інстанцій у справі моєї книги «Нарцис. Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука» скасував і відмовив В. Медведчуку у задоволенні позову.
Проте це мало чого навчило академіка та професора права, і В. Медведчук розпочав нову судову тяганину, діючи аналогічними методами. На цей раз у Голосіївському суді м. Києва він вимагав заборонити випуск книги про сам судовий процес у Печерському районному суді. Тобто В. Медведчук прагнув не допустити розголошення інформації про те, як суди на його ж замовлення фабрикували судову справу. З допомогою адвоката В.Р. Макара
