Макуха - Дмитро Чобіт

У неділю, 5 вересня 2004 року, я разом із своєю командою брав участь у передвиборчому мітингу в Чернігові. В той день Жванія Д.В. сказав мені, що він домовився про нашу зустріч із Головою Служби безпеки України Смішко І.П., його першим заступником Сацюком В.М. цього ж вечора на дачі останнього.

У мене склалося таке враження, що Жванія Д.В. сильно, навіть неймовірно сильно, надприродно наполягав, щоб ми поїхали до Сацюка В.М. Як він мені пояснив, начебто тому, що він обіцяв Сацюку В.М., і йому буде незручно, якщо ми не приїдемо на зустріч.

Після проведення мітингу в Чернігові ми поїхали на вечерю на дачу одних наших знайомих. На цій вечері Жванія Д.В. сидів поруч зі мною наприкінці він говорив, що треба буде поїхати до Сацюка В.М. на вечерю.

Коли 5 вересня 2004 року у Чернігові я сходив з трибуни і зупинився на останній сходинці, я сказав Жванії Д.В.: «Давиде, у нас мала бути чудова вечеря з організаторами мітингу, а ти мені влаштував зустріч з СБУ і тягнеш мене туди», на що він нічого не відповів.

Того вечора Жванія Д.В. просив мене поїхати на вечерю до Сацюка В.М. багато разів, може, сім разів.

Ми з Жванією Д.В. сіли в автомобіль і поїхали по дорозі. Автомобілі, які нас супроводжували, на моє прохання нас залишили» [177].

Вищенаведене свідчення В. Ющенка не залишає жодного сумніву: якби не Д. Жванія, кандидат у Президенти України на дачу до В. Сацюка не потрапив би. Та у цьому й не було особливої потреби. Це теж випливає із протоколу допиту.

«Запитання: Скажіть, чи потрібна Вам була ця зустріч з керівниками СБУ 5.09.04, чи була в ній необхідність, якась терміновість? Відповідь: Ні, ніякої терміновості та обставин, які б вимагали провести цю зустріч, не було. Це була загальна розмова, яка не тягнула за собою ніяких серйозних наслідків» [178].

Уже наприкінці вечері на дачі В. Сацюка Вікторові Ющенку стало погано, і він поспішив додому. Розпочався різкий головний біль. «Раніше мене так голова не боліла», — підвів підсумок В. Ющенко і продовжив: — Коли я зайшов додому, то дружина мене зустріла, поцілувала в губи і сказала, що від мене металом пахне, хоча я не їв їжі із таким запахом».

Незабаром розпочалися страшні болі, які охопили все тіло. Лікарі не могли встановити діагнозу і не знали, що робити.

«Я 99 відсотків часу знаходився у ліжку, з яких відсотків 20 я стояв на колінах, спершись на лікті, — розповів В. Ющенко. — Мене найбільше боліла голова, спина та були сильні болі в животі. В той день (четвер) я давав інтерв'ю, стоячи на колінах за журнальним столиком. Мені кололи обезболююче, але коли ввечері обезболююче перестало діяти, до мене приїхав І. Плющ і сказав, що, якщо ти хочеш, щоб живий був, то терміново сідай у літак і вилітай. Спочатку ми не знали, до кого звернутися та в яку клініку поїхати. Іван Степанович сказав: «Я знаю, до кого, і це треба робити не думаючи».

Цікаво, що зовсім іншої позиції дотримувався Д. Жванія. Коли В. Ющенко знемагав від болю, він запевняв, що все скоро мине, і не слід панікувати.

Віктора Ющенка від смерті врятував Господь — якби Віктор Андрійович не виблюнув спожиту на дачі їжу, то фінал міг бути трагічним.

Звичайно, що у ЗМІ потрапила тільки дещиця інформації щодо обставин, які, безумовно, знає слідство і Президент. Так, у лютому 2005 р. щойно призначений міністром внутрішніх справ України Ю. Луценко заявив журналістам: «Мені відомо, хто перевозив через кордон отруту, який депутат її супроводжував, який чиновник переносив до місця скоєння злочину, хто її підмішував в їжу. Усі ці відомості не викликають сумнівів».

На уточнююче запитання: «Оточення В. Ющенка заявляло про «російський слід». Ви будете його шукати?» — Ю. Луценко уточнив: «Ще раз повторюю — відомо, хто пересікав кордон і який кордон. Але огульних звинувачень і «стрілочників» у цій справі не буде. Ми проведемо справжнє комплексне розслідування» [179].

З часу цієї бравади минуло три з половиною роки, а народу так і не відомо, хто і як отруїв його Президента. Я ось думаю: коли мали таку докладну інформацію про жахливий злочин, то чому не змогли довести справу до логічного кінця? Відповідь теж зрозуміла — слідство із самого початку велося вкрай непрофесійно. А це тому, що і тодішній голова СБУ О. Турчинов, і міністр внутрішніх справ Ю. Луценко професіоналами у доручених їм ділянках роботи ніколи не були. То яких результатів можна чекати від випадкових людей на високих державних посадах? Знати — це одна справа, а довести вину — зовсім інша.

Увесь світ тепер знає, що українського Президента отруїли діоксином — отруйною речовиною, яку виробляють лише чотири лабораторії у світі: в США, Росії і ще двох європейських країнах. Тепер друзі Жванії вчиняють новий лемент. Мовляв, не потрібно говорити про ввезення в Україну діоксину, бо це кидає тінь на всі чотири країни та може призвести до загострення міждержавних відносин. Дуже цікава постановка питання. Труїти діоксином кандидата у Президенти — можна, а писати про це — ні.

Безумовно, що Віктор Ющенко теж багато знає, проте і він не все може говорити. Однак, коли 25 липня 2008 р. на щоквартальній прес-конференції Президента запитали, чи причетний до його отруєння Давид Жванія, він відповів чітко: «Думаю, так». І додав, що це «м'яка форма відповіді, аби зберегти рівновагу перед законом, слідчими органами і чесними людьми».