Тарас Шевченко та його доба. Том 1 - Рем Георгійович Симоненко

дякова робила школярів у відносинах до нього – лукавими і мстивими. За всякої зручної нагоди школярі обдурювали свого учителя і чинили йому які тільки спроможно було пакості. «Оцей деспот, – каже Тарас, – в моєму серці викоренив на весь мій вік глибоку огидливість до всякого надсильства чоловіка над чоловіком. Моє дитяче серце міліони разів було ображено отим нащадком деспотичних семінарій і я скінчив на тому, на чому люде беззащитні, у яких порвався терпець». Раз якось, вернувшись у школу, Тарас побачив, що Богорський – п’яний без пам’яті; тоді він ужив проти учителя власну останню зброю – різки. Зв’язав його і вибив його різками, скільки стало дитячих сил, і таким чином поквитовав з ним за його жорстокість. «З усіх пожитків п’яниці-дяка Тарас уважав за річ найкоштовнішу якусь книжечку з кунштуками, себто з гравірованими малюнками. Він не встояв проти спокуси забрати нишком ту книжечку і не вважав ту крадіжку за гріх; та серед ночі і втік з Кирилівки в Лисянку»317.

Отож школою Богорського й скінчилася шкільна наука Тараса Шевченка»318.

Сьогодення місця, де минуло дитинство поета

Нині село Кирилівка носить назву Шевченкове. «Село Шевченкове, – розповідають музеєзнавці-шевченкознавці – батьківщина великого поета і художника, революційного демократа Тараса Шевченка…»

У 1816 році родина Шевченків повернулася до Кирилівки й оселилася в ній назавжди. Тут минуло тяжке дитинство Тараса, тут він зріс і тому називав Кирилівку своєю батьківщиною…

Шевченко любив Кирилівку за мальовничу природу, але ніколи не забував про тяжке життя селян-кріпаків:

…В тім гаю,

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло… Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Там матір добрую мою,

Ще молодую – у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі)

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!..

Не таке тепер село, як було за Шевченка. Земляки Тараса Григоровича свято шанують пам’ять поета, місця, пов’язані з його життям у рідному селі.

Подвір’я, де була хата батьків, обнесено огорожею з литого чавуну. Тут знаходиться літературно-меморіальний музей Кобзаря України, який побудовано в 1938 році. Експозиція цього музею висвітлює життя і діяльність великого поета і художника. Експонати показують село Кирилівку в минулому і сучасному.

Після смерті батьків Тараса господарство і все подвір’я перейшло до найстаршого сина Микити, який згодом поділив його між двома синами – Петром і Прокопом. Минули часи. Стара батьківська хата згоріла, на її місці Петро і Прокіп – племінники поета – поставили млиновий камінь і викарбували: «Тут була хата Т. Г. Шевченка». Камінь цей стояв серед городу. Навколо росли квіти.

На цім місці тепер поставлено обеліск, а саме подвір’я, змережане доріжками і влітку засаджене квітами, чарує око екскурсантів. Садиба спускається в долину. Все узгір’я і долина засаджені садком, де ростуть і кілька кущів калини. В яру дзюрчить річечка, яка тихо біжить від громадського ставка. Збереглася копанка часів Шевченка. Калина щорічно пускає молоді пагони, а місце, де колись ховався Тарас від лютої мачухи, нагадує відвідувачам про поневіряння малого сироти і ніби переносить у далеке минуле шевченківської доби.

За часів Шевченка у Кирилівці не було жодної школи. В селі, що простягнулося вздовж ярів більше як на шість кілометрів, де жила не одна сотня кріпаків, навчалося у дяка грамоти всього п’ятеро-шестеро хлопчаків.

Від подвір’я музею тягнеться вузенька вуличка, колись вкрита споришем і калачиками, тепер замощена камінням. Вулиця веде до невеликого подвір’я з вишневим садом, де стоїть укрита соломою старенька хата, в якій Тарас Шевченко навчався грамоти у дяка. Малесенькі віконця, чорні від давнини двері, струхлявілі одвірки, сволок з вирізьбленим написом, що дім цей споруджено «року Божого 1782», земляна долівка, лави, ослін, мисник, – все це вражає відвідувача, нагадуючи місце, де ходив Тарас. Для збереження цієї хатини над нею побудовано критий із цегли і скла павільйон.

У цьому селі сирота Шевченко поневірявся у наймах.

Від дяківської хати вуличка веде в центр села мимо колишнього попівського двору, де Шевченко був наймитом у попа Кошиця. У центрі села, на широкому постаменті – пам’ятник Т. Г. Шевченку, відкритий 28 квітня 1957 року. Його споруджено замість зруйнованого гітлерівськими загарбниками пам’ятника, поставленого в 1927 році за проектом скульптора Терещенка. Велично стоїть поетова постать на початку просторого бульвару імені Шевченка, що тягнеться через усе село.

З майдану видно двоповерховий будинок десятирічки, триповерховий будинок технікуму механізації сільського господарства. Влітку потопають у зелені садів чепурні хати. Удалині видно с. Боровикове і смужку Чорного шляху, що веде з Вільшаної на Тарасівку. Це той Чорний шлях, що йшов від Дніпра між гирлами річок Сороківки і Носачівки і біг через запорозькі степи на Червону Русь, до Львова. Поет оспівав його в поемі «Гайдамаки». Цим шляхом ішов Залізняк з гайдамаками:

Чорним шляхом запалало,

І кров полилася

Аж у Волинь.

Поруч з триповерховим будинком технікуму механізації сільського господарства, де ще недавно було кладовище, збереглися могили батька і діда Тараса Шевченка, обнесені залізною огорожею. Камінь з могили діда Івана Андрійовича не зберігся, а могилу батька поета – Григорія Івановича перенесено на подвір’я музею і встановлено на постаменті.

Дід поета Іван Андрійович прожив до глибокої старості і помер 28 січня 1849 року. Тарас Григорович бачився з ним під час першої і другої подорожей по Україні. Поет намалював свого діда в альбомі 1839 – 1843 рр.

Подвір’я діда Івана, де часто бував Тарас Григорович у дитинстві і під час перебування в рідному селі в 1843 та 1845 рр., недалеко від батьківської садиби.

Коли Шевченко був у рідному селі, він навідував свою сестру Ярину. На цім подвір’ї тепер живуть правнуки поета. Стара хата не збереглася.

Спогади сучасників, родичів, архівні документи та літературні джерела багато розповідають про життя та перебування поета на батьківщині, звідки забрали його у панський двір до Енгельгардта.

Хвилюючі зустрічі з рідними й односельцями

У вересні 1843 року, після 14-літньої розлуки з рідними, Шевченко приїхав до Кирилівки. У брата Йосипа якраз народився син Трохим, якому поет став хрещеним батьком. У метричній книзі записано:

«Воспреемники: Санкт-Петербургской Академии художеств вольный художник Тарасий Григорьевич Шевченко и крестьянка Ирина Григорьевна, Фёдора Бойченка жена».

1843 р. Шевченко в Кирилівці був двічі: в червні, коли заїздив з Корсуня по дорозі в Лисянку, Шендерівку, Росану, Трипілля та інші села Київщини, й у вересні, коли гостював у родичів у Кирилівці та Зеленій