Тарас Шевченко та його доба. Том 2 - Рем Георгійович Симоненко

Квітка-Основ’яненко, як відомо, довідався про великий поетичний хист Шевченка ще 1838 р. від Гребінки. Незабаром між молодим поетом і відомим письменником зав’язалося дружнє листування…

Шевченко виявляв зацікавленість творами Квітки-Основ’яненка. З його листа 8 грудня 1841 р. довідуємося, що він малював картину на сюжет повісті Квітки-Основ’яненка «Панна сотниковна»371(доля її невідома), трохи раніше ним виконано …малюнок «Знахарь». Серед інших відгуків про популярність «Кобзаря» згадаймо відгук Ф. Ткаченка372, який свідчив, що твори Шевченка поширювались в Україні з блискавичною швидкістю. Їх завчали, переписували в альбоми поруч творів Пушкіна і Лермонтова.

Подібні думки містяться і в листі П. Корольова, який писав Шевченкові 2 травня 1842 р., що «Кобзар» усім прийшовся до серця, його читають, перечитують і начитатись не можуть. Корольов просив надіслати хоч один примірник «Кобзаря»373.

Українські літератори докладають зусиль, щоб ознайомити співвітчизників з творами молодого поета

«Є. Гребінка, – підкреслює один із дослідників шевченківського періоду розвитку української літератури Павло Максимович Федченко, – одним із перших помітив і дружньо підтримав молодого Шевченка, познайомив його з українськими й російськими письменниками, залучив до участі в мистецькому житті. Він виступив ініціатором видання «Кобзаря», а потім високо оцінив літературний дебют великого поета. Очевидно, зовсім невипадково саме Гребінка був довіреним супутником Т. Г. Шевченка під час першої подорожі поета на Україну»374.

Твори Шевченка, передані наприкінці 1838 р. Гребінці для опублікування, не відразу побачили світ. Видання збірника затяглося. В листі до Квітки-Основ’яненка 13 січня 1839 р. Гребінка писав: «Мой сборник до сих пор не двигается, потому что статей мало – Котляревский умер, да так поторопился добрый старик, что даже не успел прислать мне обещанного отрывка из «Энеиды». Ваша Оксана хороша, очень хороша, дай бог Вам здоровья! Ваше предложение отдать в этом году четыре времени года на малороссийском языке превосходное, потому что о нашем предложении насчёт прибавления к «Отечественным запискам» не говорит ни то, ни другое. Все как будто чего-то боятся. Бог с ними! Если хотите, отдадим четыре времени года… У меня здесь есть чудесный помощник – Шевченко, человек удивительный…»

Але намір видати ці чотири збірники не був здійснений. Десь у кінці 1839 – на початку 1840 р. Гребінці пощастило укласти лише альманах «Ластівка». Незважаючи на те, що цензурний дозвіл на нього дано 12 березня 1840 р. (всього через місяць після видання «Кобзаря»), але цього року він не вийшов. «Ластівку» видано аж 1841 р. У ній надруковано п’ять творів Шевченка: «Причинна», «Вітре буйний», «На вічну пам’ять Котляревському», «Тече вода в синє море» і уривок з поеми «Гайдамаки» (розділ «Галайда»). До цієї публікації Гребінка додав таку примітку: «Порадував нас торік Шевченко «Кобзарем», а тепер знов написав поему «Гайдамаки». Гарна штука, дуже гарна, така смашна, мовляв, як у спасівку та у жаркий день після обіда гарний кавун! – І їсти не хочеться – і читаєш і не одірвешся. Оце вам для приміру з неї перва глава. А там дальше усе лучче і лучче. Штука я вам скажу!»

До альманаху «Ластівка» поет подавав і уривок з поеми «Тарасова ніч». Її вилучено вже з коректури, оскільки вона раніше надрукована в «Кобзарі». Це була рання редакція поеми, вона в основному збігається з текстом, надрукованим у женевському виданні «Твори Шевченка, заборонені в Росії»… що має дату «6 листопада 1838 р.».

Роль «Ластівки» у розвитку української поезії

Серед українських збірників «Ластівка» була явищем досить помітним. Крім творів Шевченка, тут уміщено два уривки з «Москалячарівника» І. Котляревського; «Сердешну Оксану» та деякі інші твори Г. І. Квітки-Основ’яненка; дві байки та ліричну поезію «Українська мелодія» Є. Гребінки; «Пісню», «Повіяли вітри буйні» В. Забіли; «Скажи мені правду, мій добрий козаче» О. Афанасьєва-Чужбинського; кілька поезій А. Боровиковського. Були тут і твори виразно консервативного спрямування («Так собі до земляків», «До побачення» Гребінки та ін.).

Драгоманов послідовно відстоює спадщину Шевченка

Одразу ж після смерті Тараса Григоровича в умовах, коли послаблене вимушеним звільненням селянства від оков кріпосницької неволі, розчароване поміщицтво докладало всіх зусиль, щоб у новій обстановці втримати економічні важелі свого панування над абсолютною більшістю населення неосяжної Росії, справжні демократи чітко усвідомлювали необхідність зберегти спадщину народного поета-революціонера. Виняткова роль у цій відповідальній справі належала Михайлу Петровичу Драгоманову (1841 – 1895).

Вихідець з родини, пов’язаної з декабристським рухом, він рано познайомився з творчістю Тараса Григоровича Шевченка: «Я сам, у свій хлоп’ячий вік, у 50-ті роки, надибавсь, наприклад на сліди впливу Капністів, – лібералів і аболюціоністів, – із кружка котрих у перший раз здобув і «Сон», і «Кавказ» Шевченка». Ті Капністи, як і другі подібні їм пани лівобережні були старші і освіченіші, ніж Шевченко. Та й між «мочемордами» були люди, котрі їздили за границю, читали європейські ліберальні книги й газети, і навіть сам П. Скоропадський, щоб «вільнодумствувати в шинку», мусив ще щось знати або хоч чути вільнодумного (Шевченко ставить йому головно в вину те, що він «перебира дівчаток».

Пригадаймо, що й пани й прелати часів Renaissance і в XVIII cт. теж були «ласі до солодкого», як каже запорожець цариці в Гоголя, а все-таки «аристократическими ручками выкормили львёнка революции», як каже Герцен)375.

Геній Шевченка мав дечому навчитись і від таких панів, які бачили світа й знали більше, ніж він. Від себе особисто Шевченко привносив своє мужицтво, свої спомини, хоч се був дуже ковзький елемент, бо скілько мужиків, пройшовши в пани, забували своє мужицтво. (На сором природи людської, до самих останніх часів свідомих демократів було більше з панів, ніж з мужиків.)376 Нарешті Шевченко прибавляв і свою геніальність, і вже з суми всіх цих елементів, а не з однієї геніальності, вийшла національна свідомість і народолюбство Шевченка, котрі справедливо хвалить д. Вартовий377 і котрі дійсно ставлять Шевченка як епохальну прояву в історії громадської думки на Україні».

Віддавши належне Б. Д. Грінченку за його розуміння епохальності Шевченка в розвитку української літератури, М. П. Драгоманов одночасно різко виступив проти його спроб перекрутити принципові напрямки творчості поета. Хибні погляди Грінченка справедливо відзначаються й у «Шевченківському словнику»: «В своїх статтях, зокрема в «Листах з України Наддніпрянської», Грінченко, – пише Надія Калениченко, – надаючи перевагу національному моментові перед соціальним, припускався хибних висновків. Суперечливі погляди Грінченка на