Тарас Шевченко та його доба. Том 1 - Рем Георгійович Симоненко
Тільки одного разу Тарас Григорович використав у листуванні й похідне від слова «фантазия» слово – «фантазировать». Він зробив це, адресуючись до названого брата. Тепер йшлося, як не прикро, зовсім не про те, що в попередньому листі. Тепер – йшлося виключно про грошові справи, пов’язані з наміром Шевченка придбати хату над Дніпром і переселитися в Україну. 25 серпня 1860 р. він писав Варфоломію Григоровичу: «Добре я зробив, що позавчора не дописав свого письма і не послав тобі: сьогодні я получив твоє письмо і бачу, що ти з Кулишем аж надто расфантазировались. Книгар Кожанчиков218 сьогодні сказав мені от що (а він се діло добре знає): «на 3000 готовика і на 3000 кредиту в книжной торговле можно получить 10 % с усиленным трудом». Мені самому не подобається твоє сіпачество, та нема де діться»219.
Що ж намагався довести Донцов
Співставляючи те, що намагався приписати патентований ідеолог «інтегрального» українського націоналізму українському поету-революціонеру і що в дійсності мав на увазі та писав Тарас Григорович – неважко дійти до висновку, що між цим – надто глибока прірва. За висловленими ними думками й почуттями вони – людські й громадські антиподи.
Інакше й бути не могло. Адже на цю зухвалу масштабну, але незграбну підробку, що мала на меті скомпрометувати величні постать та погляди Шевченка, належала особі, позбавленої найменшої поваги до найбільш знаного українця в світі, особистості, яка все своє свідоме життя була речником неправди й зла.
Утім, щоб краще зрозуміти «шевченківські трактування» нашого героя розглянемо показові «штрихи» вкрай непривабливого обличчя Д. Донцова.
Цілком позбувшись найменших ознак совісті, схильний на кожному кроці й повсюди гендлювати нею заради неправди й зла, Донцов на той час вже здобув чималий досвід політичного фальсифікатора та авантюриста. Він постійно зраджував і своїх, скажімо так, нехай тимчасових колег по тимчасовим політичним об’єднанням.
«Уже в студентські роки [Донцов], – справедливо зазначає М. Є. Горєлов у статті «Дмитро Донцов: штрихи до політичного портрета»220, – прилучився до політичної діяльності. З 1903 р. входив до Української студентської громади в Петербурзі, а згодом – до Української соціал-демократичної партії (УСДРП). Донцов вивчав марксистську літературу, часто виступав на студентських зборах. Переважна частина його біографів вважає, що в той час він був переконаним соціал-демократом. За революційну діяльність 1905 р. Д. Донцова було заарештовано й перевезено в Київ, до Лук’янівської в’язниці.
Звільнившись за амністією, він 1905 р. повертається до Петербурга, але невдовзі їде до Києва. З січня 1906 р. він член Київського комітету УСДП. Влітку 1907 р. він знову потрапляє до в’язниці, де пробув до весни 1908 р., коли його було умовно звільнено на поруки та під грошову заставу. 20 квітня втікає до Львова, який перебував тоді у складі Австро-Угорщини, 1909 р. переїздить до Відня і там продовжує навчання.
Правовірний соціал-демократичний, антинаціоналістичний початок діяльності Донцова
На цей період припадає початок його публіцистичної діяльності. Донцов друкується в австро-угорській, галицькій, московській соціал-демократичній періодиці, пропагуючи ідеї революції в Україні.
Показово для характеристики політичного обличчя цього унікального перевертня, що на початку своєї політичної діяльності майбутній автор «Націоналізму» вкрай негативно ставився до найменшого національного ухилу. На його тодішню думку, одне з головних завдань українських соціал-демократів полягало в тому, щоб «визволити маси українські від впливу націоналістичної ідеології буржуазних груп з їх теорією «надкласовості» української національної ідеї»221. Український націоналізм, писав Донцов, «виявляє явну тенденцію стати вождем загальнонаціональної опозиції, вождем, що не терпить коло себе жодних конкурентів. Він уже зачинає прищеплювати робітничим масам отруту своїх ідей. Він має свої «Просвіти», газети, видавництва, які роблять у масах свою роботу. На наших очах він вибивається в силу, силу, нам шкідливу: боротьба з нею в добре зрозумілих інтересах українського виробництва є для нас конечною»222.
Із соціал-демократичних позицій критикував Донцов і теорію безкласовості української нації – всеукраїнства за його термінологією. «Ідеологія всеукраїнства ворожа самим підвалинам пролетарського руху, – писав він, додаючи, – … національний момент мусить зайняти належне йому місце в нашій політичній акції, аби… не «виключне» і «переважне». Будемо певні, що в боротьбі української спільності за національне визволення український пролетаріат виступить не під синьожовтою корогвою всеукраїнства, а під червоним прапором революційної демократії»223. У ці роки Донцов так бачив кінцеву мету революційної боротьби: «Повалення абсолютизму, демократична Росія з автономною Україною… Ми повинні скрізь і повсюду вияснити в українських пролетарських масах нашу тверду принципіальну позицію в національному питанні, повинні боротися з шовінізмом певних верств російської і польської суспільності, також з всеукраїнством та випливаючим із самої його суті намаганням затемнювати класову свідомість українського робітництва, з його ворожістю до соціал-демократії, з його безпринципністю, однобокістю та шовіністичною засліпленістю».224
Як бачимо, на початку політичної кар’єри Д. Донцов досить часто виступав з позицій «ортодоксального марксизму». Більше того, притаманна йому безапеляційність суджень дуже нагадувала справжні революційні гасла того часу.
На антиросійську діяльність Донцова ще в рік початку Першої світової війни звертав увагу (про що йшлося вище) відомий лідер кадетів та історик. Йдеться про Павла Миколайовича Мілюкова, який у виступі на засіданні Державної Думи в лютому 1914 р. заявив: «В українців ми помалу відбираємо останню надію на те, що їх становище дещо покращає в межах Росії; тепер українці починають голосно говорити, як це говорить Донцов і його товариші, що будь-яка надія на Росію – це утопія і що лишається шукати порятунку в сепарації… Ми бачимо знову зародження сепаратистських настроїв, на доказ чого я навів вам брошуру Донцова. Я скажу вам: бійтеся його! Якщо ви будете продовжувати вашу політику, Донцови обчислюватимуться не одиницями і не десятками, а сотнями, тисячами,
